Діти на хмарах: пам'ять про українських янголів, яких вбила росія

Життя сотень українських дітей забрала росія. Когось з маленьких янголів не встигли охрестити, як довелося відспівати. Дехто чекав на своє перше свято на землі, а опинився на небі. Матусі грали з ними у схованки на подвір'ї, а ворог – у сафарі. 

За ними плаче вся Україна – за Сашком з Вишгорода, Кірою з Одеси, Михайликом з Харкова та ще за сотнями вбитих, зґвалтованих, закатованих, розстріляних дітей. 

Марія плаче за своїм первістком, якого не змогла народити. “Певною мірою я належу до тієї групи мам, які втратили дітей через війну. Стався викидень”, – поділилася з нами дівчина.

Немовля, життя якого перервала війна, носило б ніжне прізвище Хмара. Його мама вірить, що там, на небі, точно є хмаринка, яка стала для немовляти домом. 

Цей текст написано голосом ненародженого українця як символ того, що в наших серцях житиме кожен український янгол. Підіймаючи очі до неба, ми можемо поговорити з тими, кого втратили, і почути, як вони звертаються до нас.

Голосом ненародженого українця

Мої батьки так довго на мене чекали. Цієї зими мама зраділа, коли дізналася, що я оселився у неї в животі. Я її дуже любив, але в перші тижні через мене вона почувалася погано – її нудило, вона часто нервувала. Але я, такий маленький, уже відчував – мама мене теж дуже любить. Зраділи і тато, і бабуся з дідусем. Мамине серце билося сильніше, коли вона розповідала про мою появу.

Якось вранці я знову відчув, як її серце хотіло вистрибнути назовні. Але про мене вона нікому не говорила, цього разу лише промовляла слово “війна”. Я подумав, що мама обирає мені ім'я. Там було багато варіантів – ракета, обстріл, біль, евакуація, смерть, бомба, байрактар. Останнє, до речі, мені сподобалося.

Але як вона могла знати, що я хлопчик? Я ж цього ще не встиг розповісти. Нічого не встиг. Я помер 7 березня, а мав народитися у Броварах десь у жовтні.

Пам'ятаю, що у день своєї смерті вперше поглянув на маму з неба. Я сидів на хмаринці й дивився, як вона плаче. Мама разом з іншими кричала: “Закрийте небо над Україною”, і я подумав, що вона не хотіла мене бачити. Але відчував – мама мене дуже любить і вже скучила.

“Ця війна зробила мене мамою дитини, яку я ніколи в житті не зможу обійняти, почути її голос, відчути її запах і подивитись, як солодко вона спить. Замість дня її народження в мене залишився лише день її загибелі – 7 березня. Відчуття безсилля і гніву від того, що в мене забрала ця війна, назавжди вкорінюється в серці. Ці нелюди не заслуговують на пробачення. Ніколи”, – промовляла вона.

На небі я був не єдиною дитиною, яку відібрали у батьків нелюди, як їх називає мама. Зараз нас тут багато. Я знаю історію кожного.

Хмаринка Сашка з Вишгорода

Чотирирічний Сашко Зданович-Яхно 10 березня разом із бабусею переправлялися на човні із села Сухолуччя Вишгородського району. Залишатися там було небезпечно, бо село окупували російські війська. За день до того він розмовляв з мамою телефоном і сказав:

Мамочко, ми дуже скоро побачимося, щойно перестануть стріляти

Дві моторки пливли на протилежний берег Київського водосховища. Човен з односельцями перекинувся, бабуся хлопчика потонула, а він у рятувальному жилеті впав у воду.

Сашко загинув. Але батьки ще майже місяць шукали сина з надією, що він живий. Тіло знайшли 5 квітня. “Сашко, наш маленький янгол, уже на небесах! Сьогодні його душа віднайшла спокій”, - написала мама.

Хмаринка Кіри з Одеси

Тримісячна Кіра 23 квітня була вдома, з нею бавилися мама й бабуся. В Одесу летіли сім російських ракет, одна влучила в їх будинок. На момент смерті жінки пекли паски, а батько дитини Юрій поїхав до магазину за продуктами. Це мав бути перший Великдень дівчинки.

“Бачила ту ракету, бачила пожежу. Потім дзвінок брата, і я дізналася, що вона влучила в наш ЖК. Він сам почав пробиратися крізь уламки і шукати їхні тіла, сам їх діставав... Була дуже велика надія на те, що знайдуть маленьку живою, але ні. На жаль, дуже мало вона прожила на землі та майже нічого не побачила. Але я впевнена, що всі три місяці вона прожила у любові й турботі”, – розповіла тітка Кіри.

Хмаринка Міши з Харкова

П'ятимісячний Міша удвох із татом 26 травня приїхав зустрічати маму з роботи. Коли пролунав перший вибух, вони були вже всередині салону краси. Потім сім'я вирішила тікати з цього місця. Чоловік ніс дитину, а жінка бігла позаду. Пролунав другий вибух.

Харків'янка отямилася і побачила взуття чоловіка, а потім і його тіло. Мертвий. Почала шукати сина, але не знайшла. Її госпіталізували з пораненням, а вона всю дорогу кричала: “Знайдіть Мішеньку!” За кілька годин рятувальники виявили малюка на даху під'їзду, куди його відкинуло вибуховою хвилею.

…Кажуть, що 4 червня – їх день... Сашка, Кіри та Міши. І ще кількох сотень українських дітей, яких вбила росія. Офіційно війна забрала життя 261 янгола, але ми всі знаємо, що більше... і маємо пам'ятати про тисячі ненароджених земляків. 

У мене не буде імені

У мене не буде сім’ї

Я мав народитися в квітні

Здається, в Ірпені...

Вони на хмарах закривають небо над Україною. Моліться за них, пам'ятайте про них так, як пам'ятають їхні матері. Спочивайте з миром, наші янголи, доки ми боремося за мир на землі.