Юлія Гришина: "Близько 30 тисяч учителів виїхали за кордон. Дехто перейшов на бік окупантів"

Навчальний рік в Україні розпочнеться 1 вересня, але не для всіх. Там, де це можливо, працюватиме офлайн-форма у кілька змін, в залежності від розмірів укриття на час ракетних загроз. Паралельно буде й дистанційка. Але як саме вчитимуться діти — вирішуватимуть батьки, виходячи зі своєї ситуації. 

Яким же буде цьогорічне навчання і для школярів, і для студентів і що взагалі відбувається в Україні з освітою — в інтервʼю Новини.LIVE розповіла Юлія Гришина, депутатка від "Слуги народу" та членкиня Комітету з питань освіти, науки та інновацій.

Яким буде навчальний рік в Україні, зважаючи на війну та постійні ракетні атаки?

— Освіта в Україні не зупинялася, не дивлячись на війну. Всі працюють, наскільки можуть працювати в умовах, в яких ми перебуваємо. Освітяни тримають фронт, особливо на окупованих територіях, якби їм не було складно. І за це їм велика шана!

Навчання в Україні розпочнеться з 1 вересня, окрім закладів вищої освіти. Більшість з них почне працювати з 15 серпня, а от перший курс стартуватиме наприкінці вересня, магістратура — з 1 жовтня.

Через війну навчання в Україні буде навіть не таким, як було під час пандемії — теж екстремальної ситуації. Тоді було рішення одне для всіх — вся країна перейшла на дистанційку.

Нині ситуація різна, тому ухвалити однакове для всіх рішення у цих умовах неможливо. Зовсім інший рівень небезпеки, в кожному з регіонів ситуація неоднакова. В людей теж все по-різному, відповідно запит на форму навчання теж різний — він є і на онлайн, і на офлайн. Багато батьків обурюються "летять ракети, а ми будемо вчитися". Але є і інші, які залишаються працювати у країні, сплачують податки в бюджет, і яким дуже потрібен офлайн.

Стоїть складна задача — не втратити наш інтелектуальний потенціал

Для цього нам потрібно зробити велику роботу, щоб в країні були забезпечені справді безпечні умови на офлайн-навчанні і максимально якісна дистанційка. Тоді ми значно зменшимо кількість дітей, які перейдуть на навчання в іноземні заклади освіти.

Основна задача закладів освіти — забезпечити доступ до освіти всім українським дітям, де б вони не були. Форму навчання батьки обиратимуть самі — або віддати дитину на офлайн, або на онлайн.

Це означає, що там, де це можливо, школи працюватимуть в офлайн режимі. Паралельно працюватиме і дистанційка.

Деякі школи пропонують батькам фінансово долучитися до облаштування сховищ. Це правильно?

— Кожен викручується, як може. Головне, щоб не було зловживань.

Якщо батьки мають бажання фінансово долучатися — цей механізм має працювати прозоро. Щоб не було конфліктів і зловживань. Зараз є можливість відкривати благодійні фонди, і батьки на власний розсуд можуть абсолютно прозоро допомагати матеріально. Але ніяких збирань коштів у примусовому порядку не повинно бути.

На місцях немає коштів для облаштування сховищ у навчальних закладах?

— Є різні громади. Наприклад, у Харківській чи Миколаївській областях грошей у бюджеті немає. На сході ситуація складна, але там, в принципі, нема потреби облаштовувати сховища. Хіба подекуди. А от у Полтавській області перевиконання бюджету, бо це конкретно тилова область, де багато і місцевих жителів, і внутрішньопереміщених. Там працюють кафе, ресторани, всі заклади. Так само і західні області.

У більшості випадків йдеться про капітальний ремонт цих самих сховищ, бо у нас їх не так і багато. Загалом ми йдемо до того, що нам потрібні укриття та сховища і не лише у закладах освіти, а й взагалі будь-де.

Відомо, скільки освітян загалом поїхало через війну?

— З початку російського вторгнення близько 30 тисяч українських учителів переїхали за кордон. Більшість вчителів (87%), які перебувають за кордоном, планують повертатися в Україну, 14% з них — до початку навчального року, якщо в їхній школі відновлять очне навчання. Це опитування Державної служби якості освіти.

Дехто перейшов на сторону окупантів, але скільки саме — цифр немає. Проте таких небагато

Зараз освітяни повертатимуться до роботи активніше — у серпні складатимуть розклади. Адже школи вчитимуться у дві-три зміни, в залежності від кількості учнів та розмірів сховища. Радянські побудови до 1980-х років в більшості випадків мають великі підвали та укриття — там можна працювати в одну зміну. У більш сучасних школах переважно мають прості укриття менших розмірів.

У деяких школах на окупованих територіях вчителі досі не отримали зарплатні, хоча повністю відмовились від співпраці з окупантами. Як розв'язати таку проблему?

— Деякі керівники та бухгалтери ОТГ, у яких зберігаються електронні ключі від фінансових кабінетів, просто зникли. Зокрема через це у 78 громад на окупованих територіях не було можливості платити зарплати. Ми в ручному режимі вирішували ситуацію і на сьогодні таких громад у нас близько двадцяти. Кошти є, все перерахують, просто треба знайти можливість це зробити.

У нас є значніший виклик — забезпечити навчання на окупованих територіях. Варіант, який всім зрозумілий — дистанційна форма. Але там проблема з інтернетом, плюс питання безпеки. Тому з якістю освіти в окупації будуть проблеми, але вона працюватиме.

До речі, за нашою ініціативою студенти із тимчасово окупованих територій мають можливість дистанційно вступити та навчатися у приватних закладах України безкоштовно. Незважаючи на складну ситуацію, вже долучилися більш як 20 вищих навчальних закладів. Хто скільки може — стільки місць і надає. Студентам, які виїдуть з окупації, нададуть безкоштовний гуртожиток.

Окупанти звозять на захоплені території вчителів з росії. Що про це відомо?

— Рашисти хотіли почати навчальний процес у Маріуполі ще 1 серпня. Але через відмову наших освітян співпрацювати цей план провалився. На Херсонщині планували відправити наших вчителів на курси з підвищення кваліфікації в росію, але вони теж відмовились. Ще місяць тому в Херсоні окупанти намагалися зібрати вчителів міста на якесь зібрання в обладміністрації. Більшість відмовилися, тому і цей план провалився. Наші люди борються!

Розкажіть, а як для вас почалася війна?

— Були відчуття про військове загострення на Донбасі, але ніхто не знав і не вірив у ракетні обстріли по всій території України. Тому початок війни був для мене дуже неочікуваним. Перші прильоти почалися ще о 5 ранку. Було дуже гучно і лячно. Голова нашого комітету написав у робочий чат: "Війна почалася. Всім швидко на роботу". Десь о 6:30 ранку почалося засідання ВР, де ввели воєнний стан. Точний час я навіть уже і не памʼятаю.

Найбільше переживала за дітей. До війни країна говорила про ці тривожні валізки і якраз 24 лютого я збиралася її скласти. В результаті схопила лише документи, готівку і якісь прикраси. Все, що було поруч. Додому змогла повернутися лише через місяць і то лише за речами.

Не хотілось поїхати за кордон?

— Такого бажання в мене не було ніколи. Не розумію, що маю там робити. На заводі працювати? В мене все нормально в Україні: робота, я багато працювала, навіть у декретній відпустці не була. За фахом я юрист, доктор наук, професор. Тому ні в мене, ні в мого чоловіка ніколи не було бажання їхати з України. Не уявляю свого життя за кордоном — надто сильний звʼязок із цією землею.

Де зараз ваші діти?

— Донька переходить у другий клас, вчиться в Києві. На днях збираюсь поїхати і подивитися, в якому стані там сховище. Наразі вона з моїми батьками не в Києві, але за кілька тижнів плануємо повертатися. Готуємось до офлайн-режиму. Неможливо так довго бути з дітьми на відстані. Це велика трагедія, коли не бачиш своїх дітей місяцями.

Довге життя окремо провокує ще й хвилю розлучень...

— Так і є. Нічого доброго немає в тому, що багато сімей місяцями живуть порізно на великій відстані. У багатьох випадках це справді закінчується розлученням.

Спершу всім було лячно, треба було вивозити дітей, рятуватися, а тепер люди реагують по-іншому. Адаптувались до війни, зʼявилося розуміння, що в таких умовах нам потрібно жити далі. Тому маємо зробити все можливе, аби ці умови були максимально безпечними і щоб чим більше людей поверталося з-за кордону назад додому.

Але багато депутатів таки вивезли свої сімʼї та дітей за кордон на початку війни.

— Таке є, але ситуації у всіх різні, нічого такого тут не бачу. Багато хто справді рятував сімʼї, вивозив у центральну Україну, на західну, за кордон. Рішення приймалось дуже швидко. Водночас у багатьох депутатів сімʼї в Україні. Впевнена, що у серпні багато хто повертатиметься. Не всі ж можуть жити за кордоном. І не лише депутати.

Щонайменше — це дорого. На сімʼю з орендою житла — це півтори тисячі євро.

— Фінансова допомога українським біженцям починає згортатися. Вона не може бути вічною. У людей закінчуються гроші. Не буде іншого виходу, як повертатися додому і починати працювати тут. Багато хто зрозумів, що не так там вже і гарно. Викликати "швидку" так швидко, як у нас — неможливо, черги до лікаря по два тижні тощо.

На вашу думку, скільки ще часу триватиме війна?

— Ніхто цього не знає, але наразі ситуація оптимістичніша. Всі працюють на отримання максимальної кількості допомоги, зокрема і військової. Техніка їде, але треба на багато більше, бо ворог дуже серйозний. ЗСУ розпочали контрнаступ на Херсонщині, ми вже не відступаємо.

Я оптимістично дивлюся вперед, кожен має займатися своєю роботою і це вже величезна допомога державі. Нема іншого виходу, як боротися далі, навіть незважаючи на ракетні атаки.

Ви зустрічались із Зеленським після початку повномасштабного вторгнення?

— Особисто ні, інколи він приїжджає на засідання у Раді. У Президента зараз дуже багато роботи і величезна кількість комунікацій і різних виступів. Це дуже велика робота, дуже.

Наразі Зеленський лідер нації, є героєм у всьому світі. Він вже увійшов в історію. Така велика міжнародна підтримка, яка у нас є — завдяки йому. Він не покинув країну, постійно перебуває на своєму робочому місці. Виїжджає лише у відрядження по Україні.

Президент Зеленський до війни і після — дві різні люди. Всі пережиті ним стреси і рішення у нього на обличчі. Думаю, це всі бачать.