Юлія Гришина: "Близько 30 тисяч учителів виїхали за кордон. Дехто перейшов на бік окупантів"

#Наука
01 серпня 04:00
Читати російською
Депутатка від "Слуги народу" у деталях розповіла про навчальний процес в Україні як для школярів, так і для студентів
Юлія Гришина: "Близько 30 тисяч учителів виїхали за кордон. Дехто перейшов на бік окупантів"

Навчальний рік в Україні розпочнеться 1 вересня, але не для всіх. Там, де це можливо, працюватиме офлайн-форма у кілька змін, в залежності від розмірів укриття на час ракетних загроз. Паралельно буде й дистанційка. Але як саме вчитимуться діти — вирішуватимуть батьки, виходячи зі своєї ситуації. 

Яким же буде цьогорічне навчання і для школярів, і для студентів і що взагалі відбувається в Україні з освітою — в інтервʼю Новини.LIVE розповіла Юлія Гришина, депутатка від "Слуги народу" та членкиня Комітету з питань освіти, науки та інновацій.

Яким буде навчальний рік в Україні, зважаючи на війну та постійні ракетні атаки?

— Освіта в Україні не зупинялася, не дивлячись на війну. Всі працюють, наскільки можуть працювати в умовах, в яких ми перебуваємо. Освітяни тримають фронт, особливо на окупованих територіях, якби їм не було складно. І за це їм велика шана!

Навчання в Україні розпочнеться з 1 вересня, окрім закладів вищої освіти. Більшість з них почне працювати з 15 серпня, а от перший курс стартуватиме наприкінці вересня, магістратура — з 1 жовтня.

Через війну навчання в Україні буде навіть не таким, як було під час пандемії — теж екстремальної ситуації. Тоді було рішення одне для всіх — вся країна перейшла на дистанційку.

Нині ситуація різна, тому ухвалити однакове для всіх рішення у цих умовах неможливо. Зовсім інший рівень небезпеки, в кожному з регіонів ситуація неоднакова. В людей теж все по-різному, відповідно запит на форму навчання теж різний — він є і на онлайн, і на офлайн. Багато батьків обурюються "летять ракети, а ми будемо вчитися". Але є і інші, які залишаються працювати у країні, сплачують податки в бюджет, і яким дуже потрібен офлайн.

Стоїть складна задача — не втратити наш інтелектуальний потенціал

Для цього нам потрібно зробити велику роботу, щоб в країні були забезпечені справді безпечні умови на офлайн-навчанні і максимально якісна дистанційка. Тоді ми значно зменшимо кількість дітей, які перейдуть на навчання в іноземні заклади освіти.

Юлія Гришина

Основна задача закладів освіти — забезпечити доступ до освіти всім українським дітям, де б вони не були. Форму навчання батьки обиратимуть самі — або віддати дитину на офлайн, або на онлайн.

Це означає, що там, де це можливо, школи працюватимуть в офлайн режимі. Паралельно працюватиме і дистанційка.

Деякі школи пропонують батькам фінансово долучитися до облаштування сховищ. Це правильно?

— Кожен викручується, як може. Головне, щоб не було зловживань.

Якщо батьки мають бажання фінансово долучатися — цей механізм має працювати прозоро. Щоб не було конфліктів і зловживань. Зараз є можливість відкривати благодійні фонди, і батьки на власний розсуд можуть абсолютно прозоро допомагати матеріально. Але ніяких збирань коштів у примусовому порядку не повинно бути.

На місцях немає коштів для облаштування сховищ у навчальних закладах?

— Є різні громади. Наприклад, у Харківській чи Миколаївській областях грошей у бюджеті немає. На сході ситуація складна, але там, в принципі, нема потреби облаштовувати сховища. Хіба подекуди. А от у Полтавській області перевиконання бюджету, бо це конкретно тилова область, де багато і місцевих жителів, і внутрішньопереміщених. Там працюють кафе, ресторани, всі заклади. Так само і західні області.

У більшості випадків йдеться про капітальний ремонт цих самих сховищ, бо у нас їх не так і багато. Загалом ми йдемо до того, що нам потрібні укриття та сховища і не лише у закладах освіти, а й взагалі будь-де.

Відомо, скільки освітян загалом поїхало через війну?

— З початку російського вторгнення близько 30 тисяч українських учителів переїхали за кордон. Більшість вчителів (87%), які перебувають за кордоном, планують повертатися в Україну, 14% з них — до початку навчального року, якщо в їхній школі відновлять очне навчання. Це опитування Державної служби якості освіти.

Дехто перейшов на сторону окупантів, але скільки саме — цифр немає. Проте таких небагато

Зараз освітяни повертатимуться до роботи активніше — у серпні складатимуть розклади. Адже школи вчитимуться у дві-три зміни, в залежності від кількості учнів та розмірів сховища. Радянські побудови до 1980-х років в більшості випадків мають великі підвали та укриття — там можна працювати в одну зміну. У більш сучасних школах переважно мають прості укриття менших розмірів.

У деяких школах на окупованих територіях вчителі досі не отримали зарплатні, хоча повністю відмовились від співпраці з окупантами. Як розв'язати таку проблему?

— Деякі керівники та бухгалтери ОТГ, у яких зберігаються електронні ключі від фінансових кабінетів, просто зникли. Зокрема через це у 78 громад на окупованих територіях не було можливості платити зарплати. Ми в ручному режимі вирішували ситуацію і на сьогодні таких громад у нас близько двадцяти. Кошти є, все перерахують, просто треба знайти можливість це зробити.

Юлія Гришина

У нас є значніший виклик — забезпечити навчання на окупованих територіях. Варіант, який всім зрозумілий — дистанційна форма. Але там проблема з інтернетом, плюс питання безпеки. Тому з якістю освіти в окупації будуть проблеми, але вона працюватиме.

До речі, за нашою ініціативою студенти із тимчасово окупованих територій мають можливість дистанційно вступити та навчатися у приватних закладах України безкоштовно. Незважаючи на складну ситуацію, вже долучилися більш як 20 вищих навчальних закладів. Хто скільки може — стільки місць і надає. Студентам, які виїдуть з окупації, нададуть безкоштовний гуртожиток.

Окупанти звозять на захоплені території вчителів з росії. Що про це відомо?

— Рашисти хотіли почати навчальний процес у Маріуполі ще 1 серпня. Але через відмову наших освітян співпрацювати цей план провалився. На Херсонщині планували відправити наших вчителів на курси з підвищення кваліфікації в росію, але вони теж відмовились. Ще місяць тому в Херсоні окупанти намагалися зібрати вчителів міста на якесь зібрання в обладміністрації. Більшість відмовилися, тому і цей план провалився. Наші люди борються!

Розкажіть, а як для вас почалася війна?

— Були відчуття про військове загострення на Донбасі, але ніхто не знав і не вірив у ракетні обстріли по всій території України. Тому початок війни був для мене дуже неочікуваним. Перші прильоти почалися ще о 5 ранку. Було дуже гучно і лячно. Голова нашого комітету написав у робочий чат: "Війна почалася. Всім швидко на роботу". Десь о 6:30 ранку почалося засідання ВР, де ввели воєнний стан. Точний час я навіть уже і не памʼятаю.

Найбільше переживала за дітей. До війни країна говорила про ці тривожні валізки і якраз 24 лютого я збиралася її скласти. В результаті схопила лише документи, готівку і якісь прикраси. Все, що було поруч. Додому змогла повернутися лише через місяць і то лише за речами.

Не хотілось поїхати за кордон?

— Такого бажання в мене не було ніколи. Не розумію, що маю там робити. На заводі працювати? В мене все нормально в Україні: робота, я багато працювала, навіть у декретній відпустці не була. За фахом я юрист, доктор наук, професор. Тому ні в мене, ні в мого чоловіка ніколи не було бажання їхати з України. Не уявляю свого життя за кордоном — надто сильний звʼязок із цією землею.

Де зараз ваші діти?

— Донька переходить у другий клас, вчиться в Києві. На днях збираюсь поїхати і подивитися, в якому стані там сховище. Наразі вона з моїми батьками не в Києві, але за кілька тижнів плануємо повертатися. Готуємось до офлайн-режиму. Неможливо так довго бути з дітьми на відстані. Це велика трагедія, коли не бачиш своїх дітей місяцями.

Довге життя окремо провокує ще й хвилю розлучень...

— Так і є. Нічого доброго немає в тому, що багато сімей місяцями живуть порізно на великій відстані. У багатьох випадках це справді закінчується розлученням.

Спершу всім було лячно, треба було вивозити дітей, рятуватися, а тепер люди реагують по-іншому. Адаптувались до війни, зʼявилося розуміння, що в таких умовах нам потрібно жити далі. Тому маємо зробити все можливе, аби ці умови були максимально безпечними і щоб чим більше людей поверталося з-за кордону назад додому.

Але багато депутатів таки вивезли свої сімʼї та дітей за кордон на початку війни.

— Таке є, але ситуації у всіх різні, нічого такого тут не бачу. Багато хто справді рятував сімʼї, вивозив у центральну Україну, на західну, за кордон. Рішення приймалось дуже швидко. Водночас у багатьох депутатів сімʼї в Україні. Впевнена, що у серпні багато хто повертатиметься. Не всі ж можуть жити за кордоном. І не лише депутати.

Щонайменше — це дорого. На сімʼю з орендою житла — це півтори тисячі євро.

— Фінансова допомога українським біженцям починає згортатися. Вона не може бути вічною. У людей закінчуються гроші. Не буде іншого виходу, як повертатися додому і починати працювати тут. Багато хто зрозумів, що не так там вже і гарно. Викликати "швидку" так швидко, як у нас — неможливо, черги до лікаря по два тижні тощо.

На вашу думку, скільки ще часу триватиме війна?

— Ніхто цього не знає, але наразі ситуація оптимістичніша. Всі працюють на отримання максимальної кількості допомоги, зокрема і військової. Техніка їде, але треба на багато більше, бо ворог дуже серйозний. ЗСУ розпочали контрнаступ на Херсонщині, ми вже не відступаємо.

Я оптимістично дивлюся вперед, кожен має займатися своєю роботою і це вже величезна допомога державі. Нема іншого виходу, як боротися далі, навіть незважаючи на ракетні атаки.

Ви зустрічались із Зеленським після початку повномасштабного вторгнення?

— Особисто ні, інколи він приїжджає на засідання у Раді. У Президента зараз дуже багато роботи і величезна кількість комунікацій і різних виступів. Це дуже велика робота, дуже.

Володимир Зеленський

Наразі Зеленський лідер нації, є героєм у всьому світі. Він вже увійшов в історію. Така велика міжнародна підтримка, яка у нас є — завдяки йому. Він не покинув країну, постійно перебуває на своєму робочому місці. Виїжджає лише у відрядження по Україні.

Президент Зеленський до війни і після — дві різні люди. Всі пережиті ним стреси і рішення у нього на обличчі. Думаю, це всі бачать.

author
Авторка публікації
Галина Остаповець
Народилася у Львівській області, закінчила Міжнародний економіко-гуманітарний університет, працювала в провідних виданнях України на позиції журналіста відділів "Суспільство", "Світ", "Політика та коментарі". Протягом останніх п'яти років була журналістом інтернет-видання "Обозреватель", а тепер працюю для Новини.LIVE.
Поділитись публікацією
Збройним силам України потрібна наша допомога.
Збройним силам України потрібна наша допомога
ХАРКІВСЬКИЙ ТРИБУНАЛ
НЮРНБЕРГ 2022
Якщо ви стали свідком путінських злочинів проти мирного населення в Україні— ви теж можете допомогти. Надсилайте факти про воєнні злочини