Плазмові телевізори — чому улюбленці мільйонів стали історією

У першій декаді 2000-х плазмові телевізори вважалися втіленням мрії про "справжнє кіно вдома" — величезні екрани, насичені кольори, глибокий чорний. Однак минуло трохи більше ніж десять років, і прилавки спорожніли, а сама технологія стала раритетом, який згадують з легкою ностальгією.

Сайт Новини.LIVE розповідає, чому зникли плазмові телевізори.

Від розробки в лабораторії до смітника історії

Ідею самосвітних пікселів уперше реалізували у 1964 році в Університеті Іллінойсу: дослідники Дональд Бітцер, Джин Слоттоу та студент Роберт Вілсон створили екран, де наповнені неоном і ксеноном комірки спалахували під напругою. Довгі роки розробка залишалася суто академічною, доки в 1990-х її не підхопили Fujitsu, Panasonic, Pioneer, Samsung і LG. На зорі 2000-х плазма стала символом статусу: модель із діагоналлю 42 дюйми коштувала десятки тисяч доларів, проте попит лише зростав.

Перші покупці закохалися у кінематографічний контраст, соковиту палітру та широкі кути огляду. Кожен піксель світився самостійно, без суцільного підсвічування, тож чорний виглядав по-справжньому темним, а швидка зміна кадрів проходила без помітних шлейфів. Додайте тонкий корпус і можливість повісити панель на стіну — і отримаєте гаджет, який робив домашній інтер'єр предметом заздрості.

Та разом із перевагами приходили й проблеми. Споживання енергії в пікових сценах сягало кількох сотень ватів, елементи з часом вигорали, залишаючи "примари" логотипів, а вага 50-дюймової моделі наближалася до тридцяти кілограмів. Усе це відчутно ускладнювало повсякденне користування.

Поки інженери намагалися приборкати недоліки, на сцені з'явилися рідкокристалічні телевізори з LED-підсвіткою. Вони були тоншими, легшими та економнішими, а їх виробництво обходилося значно дешевше. І хоча перші РК-панелі поступалися плазмі за контрастом і кутами огляду, прогрес швидко нівелював ці розриви. Водночас зростала роздільна здатність: Full HD для плазми залишався стелею, тоді як РК без зусиль крокували в бік 4K.

Економіка теж виявилася безжальною: собівартість плазми іноді доходила до 90% від роздрібної ціни, тоді як у РК цей показник рідко перевищував 10%. Виробникам було вигідніше нарощувати випуск дешевших панелей, і вже до середини 2010-х більшість заводів перепрофілювалися.

Сьогодні ринок очолюють OLED, QLED і Mini-LED. OLED, подібно до плазми, має самосвітні пікселі, але пропонує ще глибший чорний, яскравість понад 2000 ніт і ультратонкий корпус. QLED забезпечує високу пікову яскравість і витривалість без ризику вигоряння. Споживання енергії впало вдвічі-втричі, а перехід до 8K став новою нормою для топових моделей.

Попри це, фанати плазми залишаються вірними своїм старим панелям. На тематичних форумах власники телевізорів Pioneer та Panasonic із ніжністю пишуть, що досі не готові відмовитися від "теплого" зображення й кінематографічної глибини, а тепло від корпусу взимку сприймають як приємний бонус. Однак масштабне повернення технології майже неможливе: виробничі лінії демонтовано, інженери перемикнулися на нові дисплейні рішення, а масовий покупець давно звик до легких, тонких і економних панелей.

Так, плазма зробила свій внесок у розвиток телебачення, подарувала спогади про перше "справжнє" домашнє кіно й проклала шлях до OLED-революції. Але її час минув, залишивши по собі лише поодинокі працюючі екрани, які надалі житимуть радше як технічна легенда, ніж як реальний конкурент сучасним дисплеям.

Нагадаємо, у квітні 2025 року YouTube знову посів перше місце серед платформ за тривалістю перегляду на телевізорах. Це вже третій місяць поспіль, коли сервіс утримує лідерство, і водночас рекордний результат за весь період спостережень.

Також ми писали, що екрани телевізорів і моніторів з часом вкриваються пилом та слідами від пальців, які потребують делікатного очищення. Багато користувачів припускаються типових помилок у процесі протирання, що може пошкодити техніку.