Звільнення після "авансової" відпустки — що треба знати
Поділитися
Часто трапляються ситуації, коли працівник звільняється після використання відпустки, яка була надана авансом, тобто за період, який ще не відпрацьований. Втім, надати працівнику відпустку без урахування фактично відпрацьованого часу протягом робочого року роботодавець може вже після закінчення шести місяців безперервної роботи.
Редакція Новини.LIVE розбиралась, як у таких випадках діяти роботодавцю.
Порядок надання відпусток "авансом"
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі – Закон №504), працівник має право на щорічну основну відпустку тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з моменту укладення трудового договору.
За ч. 5 ст. 10 Закону №504 роботодавець може надати працівнику відпустку без урахування фактично відпрацьованого часу після шести місяців безперервної роботи. У деяких випадках, за згодою роботодавця, відпустка може бути надана й до завершення цього шестимісячного періоду.
Крім того, у ч. 7 ст. 10 Закону №504 передбачено перелік категорій працівників, яким відпустки можуть надаватися "авансом".
Як утримати зайві нарахування за відпустку
Якщо працівник звільняється до завершення робочого року, за який він отримав відпустку повної тривалості, згідно з ч. 2 ст. 127 КЗпП України та ч. 1 ст. 22 Закону №504 роботодавець має право утримати суму переплачених відпускних із заробітної плати.
Ч. 2 ст. 127 КЗпП уточнює:
"Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їхньої заборгованості підприємству можуть проводитися за наказом роботодавця... у випадку звільнення працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він уже отримав відпустку".
Однак, такі утримання не застосовуються, якщо працівник звільняється з підстав, визначених у п. 3, 5, 6 ст. 36 або п. 1, 2, 5 ст. 40 КЗпП, а також при направленні на навчання або виході на пенсію.
Коли відрахування не проводяться
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону №504, утримання не проводять у випадках звільнення через:
- призов або вступ на військову службу;
- переведення на інше підприємство за згодою працівника;
- відмову від переведення в іншу місцевість чи у зв’язку зі зміною умов праці;
- ліквідацію, реорганізацію підприємства чи скорочення;
- стан здоров'я або кваліфікаційну невідповідність;
- вихід на пенсію або направлення на навчання.
Також утримання не проводиться у разі смерті працівника.
Обмеження щодо розміру відрахувань
Ч. 1 ст. 128 КЗпП обмежує загальний розмір відрахувань із заробітної плати 20%, а в окремих випадках – 50%. Однак при звільненні застосовується норма ст. 22 Закону №504, яка дозволяє роботодавцю вимагати погашення заборгованості через суд, якщо відрахування неможливе.
Крім того ст. 129 КЗпП та ч. 1 ст. 73 Закону №1404 забороняють стягнення з:
- вихідної допомоги;
- компенсацій за відрядження;
- допомоги на лікування чи поховання.
Таким чином, утримання можливе лише із зарплати.
Як повідомлялось, у більшості випадків трудові відносини між працівником і роботодавцем завершуються через бажання працівника змінити місце роботи. Для цього зазвичай складається заява про звільнення за власним бажанням.
Також ми розбиралися, які статті законодавства України допоможуть оформити звільнення максимально коректно. Ознайомлення з цими нормами дозволить уникнути непорозумінь і зробити процес звільнення швидким та без зайвих переживань.
Читайте Новини.LIVE!
