Причини здивують — чому в СРСР зводили будинки на "ніжках"

У 1930-х роках у СРСР набув популярності конструктивізм — стиль, що ставив на перше місце функціональність та інновації. Архітектори, натхненні ідеями Ле Корбюзьє, прагнули створювати будівлі, які б поєднували практичність і естетичну новизну. У 1960-х, під час масового житлового будівництва, будинки "на ніжках" стали символом пошуку нових архітектурних форм.

Формально така архітектура має сенс у місцевостях з ризиком підтоплення, пише OBOZ.UA. Але в урбанізованих зонах, де паводки не були проблемою, пояснення доводилося шукати глибше.

Естетика та мода: архітектурний експеримент

Однією з ключових причин стало прагнення відійти від одноманітного будівництва. На хвилі пізнього конструктивізму архітектори прагнули дати радянському місту нове обличчя. Вони експериментували з формами, висотою, відкритими просторами, намагаючись, бодай частково, зберегти творчу автономію в умовах тотального планування.

Будинки на опорах ставали візуальним маркером прогресивності й навіть натяком на нову соціальну динаміку — легкість, простір, рух. Це була спроба уявити майбутнє, в якому побут не тисне, а відкриває перспективи.

Практичні причини: адаптація до умов

Хоча будинки "на ніжках" часто асоціюють із захистом від підтоплень у прибережних чи гірських регіонах, у містах СРСР таких ризиків зазвичай не було. Натомість опори використовувалися для вирішення інших завдань.

• Провітрювання та довговічність. Піднята конструкція забезпечувала циркуляцію повітря під будинком, що зменшувало вологість і запобігало руйнуванню фундаменту. Це було особливо актуально для регіонів із високою вологістю чи нестабільними ґрунтами.
• Зручність для пішоходів. "Ніжки" створювали відкритий простір під будівлею, дозволяючи пішоходам проходити під нею, що економило час і робило міське середовище більш комфортним.
• Економія простору. У щільно забудованих містах перший поверх часто залишався нефункціональним через шум, пил чи ризик пограбувань. Підняття будинку дозволяло ефективніше використовувати простір.

Соціальний аспект: розв'язання проблем першого поверху

У СРСР перші поверхи багатоповерхівок вважалися небажаним місцем для проживання. Мешканці скаржилися на шум із вулиці, неприємні запахи з підвалів, а також підвищений ризик крадіжок.

Будинки "на ніжках" дозволяли уникнути цих проблем, адже житлові приміщення розташовувалися вище, а перший поверх залишався відкритим або використовувався для нежитлових потреб, наприклад, магазинів чи громадських просторів.

Чому практика не прижилася

Попри численні переваги, будинки "на ніжках" не стали масовим явищем. Основною причиною була висока вартість і складність будівництва. У період економії ресурсів і прагнення до стандартизації перевагу віддали простішим і дешевшим панельним будинкам. 

Крім того, догляд за опорами вимагав додаткових витрат, що робило такі проєкти менш привабливими для масового будівництва.

Як повідомлялось, дев'ятиповерхові будівлі, що так часто зустрічаються у містах колишнього СРСР, є справжнім символом радянської архітектури. Їхня масова поява не випадкова і пояснюється поєднанням декількох ключових факторів. Ця висота була оптимальною з погляду економічної доцільності, технічних можливостей та норм безпеки, що були чинними в той час.

Також ми розповідали, що у другій половині ХХ століття, коли українські міста потребували більше доступного житла, з'явилися так звані чешки. Ці будинки стали розвитком і значним покращенням добре відомих хрущовок. Мешканці швидко охрестили їх чешками через їхнє походження від чеського архітектурного проєкту.