Неочевидний компроміс — чому в СРСР будували лише 9-поверхівки
Дев’ятиповерхові будинки стали символом радянської урбаністики, знаковою частиною міського пейзажу міст СРСР. Їхня повсюдність викликає питання: чому саме дев’ять поверхів, а не вісім чи десять? Відповідь криється в унікальному поєднанні економічних, технічних і безпекових факторів, які визначали архітектурні стандарти епохи.
Як зазначає Макс Романчук, автор YouTube-каналу, присвяченого цікавим фактам, у 1950-х роках СРСР розпочав масштабну кампанію з будівництва хрущовок, щоб вирішити гостру житлову кризу. Ці п’ятиповерхові будинки були дешевими й швидкими у зведенні, але до 1970-х стало зрозуміло, що вони не справляються зі наростальною урбанізацією. Міста потребували більшої щільності забудови, і дев’ятиповерхівки стали відповіддю на цей виклик.
"Дев’ятиповерхівки були компромісом між економічністю та технічними вимогами", — каже блогер.
Висота дев’ятиповерхівки, яка становила трохи понад 27 метрів, дозволяла оптимізувати витрати. Будівництво вищих споруд вимагало значно більших інвестицій, що суперечило головній меті — забезпечити населення доступним житлом. Дев’ять поверхів стали золотою серединою, яка дозволяла розмістити більше квартир на тій самій площі без надмірного ускладнення проєкту.
Технічні обмеження: ліфти, пожежна безпека і газ
Одним із ключових факторів, що визначали висоту радянських будинків, були технічні стандарти. Згідно з ГОСТами, будівлі вище п’яти поверхів потребували ліфта, а для десятиповерхових і вищих споруд вимагалися вже два ліфти — пасажирський і вантажний. Крім того, будівлі вище 28 метрів мали оснащуватися незадимлюваними пожежними сходами.
"По ГОСТу, в будинках більше п’яти поверхів обов’язково потрібно було встановлювати ліфт, а в десятиповерхових — уже два ліфти: вантажний і пасажирський. Крім того, для будівель вище 28 метрів вимагалися незадимлювані пожежні сходи", — пояснює Романчук.
Дев’ятиповерхівки ідеально вписувалися в ці обмеження: їхня висота дозволяла обійтися одним ліфтом і уникнути додаткових витрат на пожежні конструкції. Це значно знижувало собівартість квадратного метра порівняно з вищими будівлями.
Ще однією проблемою було газопостачання. У будинках вище дев’яти поверхів тиск газу ставав недостатнім, що вимагало встановлення спеціальних помпових станцій. Альтернативою було використання електричних плит, але це тягнуло за собою потребу в посиленій електропроводці та додаткових підстанціях.
"Для будівель, вищих за дев’ять поверхів, потрібні були спеціальні насосні станції для подачі природного газу. Це було дуже дорого, тому замість газових плит у таких будинках встановлювали електричні", — додає Романчук.
Ці технічні нюанси робили дев’ятиповерхівки оптимальним вибором для масового будівництва.
Ґрунти, які не витримували висоти
Ще одним обмеженням була геологія. Не кожна ділянка могла витримати будинок понад дев’ять поверхів без дорогих фундаментних рішень. Для СРСР із його колосальними масштабами забудови це означало серйозні витрати.
"Багато регіонів не мали достатньо міцного ґрунту, щоб будувати щось вище без ускладнень", — зауважує блогер.
Чому не десять? І не через пожежні драбини
Існує поширене припущення, що висота дев’ятиповерхівок пов’язана з технічними можливостями пожежної техніки. Але ця версія не витримує перевірки фактами. Уже в середині 60-х років у СРСР були автодрабини на 30 метрів, а з 70-х — і на 32 метри з гідроприводами.
"Цей аргумент — міф. Пожежна техніка могла обслуговувати й десятиповерхові будинки", — стверджує Романчук.
Архітектура за формулою розрахунку
Дев’ятиповерхові будинки в СРСР не були плодом естетичних чи архітектурних амбіцій. Це був результат точного інженерного та економічного розрахунку. Вони стали універсальним рішенням, яке дозволило швидко і дешево забезпечити мільйони людей житлом, не перевантажуючи бюджет і не ускладнюючи інфраструктуру.
"Це рішення дозволило забезпечити доступне житло для мільйонів сімей, одночасно зберігаючи мінімальні витрати на будівництво та експлуатацію", — підсумовує Романчук.
Що ще треба знати українцям
На фасадах типових радянських багатоповерхівок часто можна побачити невелику білу або сіру плитку, яка на перший погляд здається лише декоративним елементом. Однак її застосування мало практичне підґрунтя: така плитка слугувала для гідроізоляції та захисту панелей від вологи, запобігаючи руйнуванню бетону та утворенню грибка. Крім того, дрібний розмір плитки зменшував ризик травмування перехожих у випадку її відшарування.
А звичка встановлювати подвійні вхідні двері в радянських квартирах сьогодні може здаватися дивною, однак у ті часи мала цілком практичне підґрунтя. Це рішення було зумовлене не лише кліматичними особливостями, а й певними ідеологічними аспектами тогочасного суспільства, хоча комфорт часто відступав на другий план. Таким чином, подвійні двері були радше символом функціональності, ніж затишку.
Читайте Новини.LIVE!