Дві вхідні двері — навіщо їх встановлювали у радянських квартирах

Радянський житловий фонд довго залишався символом практичності, але не комфорту. Зокрема, звичка ставити у квартирах двоє вхідних дверей для багатьох сучасників виглядає дивною. Проте за цим рішенням стояли доволі прагматичні міркування — від кліматичних умов до ідеологічних особливостей системи.

У післявоєнні роки житлове будівництво в СРСР набирало шаленої швидкості. Пріоритетом було забезпечити якнайбільше сімей житлом, а не створити зручні умови проживання. Найдешевші хрущовки часто мали лише одні дерев’яні вхідні двері, які погано прилягали до рами, мали щілини та не забезпечували жодного термозахисту.

У результаті в зимовий період у передпокої температура могла бути практично вуличною. Люди змушені були утеплювати двері самостійно — оббивати дермантином, прокладати поролоном чи ковдрами. Втім, ці заходи були малоефективними. Реагуючи на масові скарги, забудовники почали встановлювати ще одні двері — не для комфорту, а щоб "закрити питання".

Цей повітряний прошарок між зовнішніми та внутрішніми дверима працював як термос: холодне повітря не потрапляло всередину, а тепло — не виходило назовні. Таким чином, другі двері стали простим, дешевим і доволі дієвим рішенням.

Звукоізоляція: захист від тонких стін і гучних сусідів

Іще однією хронічною проблемою радянських квартир була вкрай слабка звукоізоляція. Стіни у хрущовках були настільки тонкими, що можна було чути не лише розмови, а й телефонні дзвінки в сусідній квартирі. Особливо дратував шум із під’їзду — кроки, дверні дзвінки, сварки, гучні діалоги та запахи.

Додаткові двері значно знижували цей рівень акустичного дискомфорту. Вони створювали буферний простір, який зменшував проникнення шуму. Це було критично важливо в умовах, де кожен метр приватності був на вагу золота. Другі двері — хоч і не панацея, але принаймні часткове розв’язання проблеми.

Безпека та ідеологія: як держава формувала уявлення про приватність

На перший погляд, другі двері могли б асоціюватися з додатковим рівнем безпеки. Проте насправді в СРСР злочинність у під’їздах була не надто високою, особливо в перші десятиліття після війни. Основну увагу тоді приділяли не захисту майна, а колективному контролю — сусіди знали один одного, а держава — всіх мешканців.

Однак із часом, особливо у 1980-х, ситуація змінилася. Почастішали квартирні крадіжки, тож подвійні двері почали грати роль елементарного бар’єра для зловмисників. Вони не гарантували безпеки, але ускладнювали доступ у квартиру.

До того ж, другі двері стали символом "особистої території". У країні, де межа між приватним і публічним була стерта, кожен намагався створити хоча б мінімальний простір захищеності. У цьому контексті двоє дверей були не лише бар’єром фізичним, а й психологічним.

Саморобні рішення: як модернізували простір власноруч

З розвитком дефіциту і занепадом державного житлового контролю, мешканці почали активно втручатися у простір своїх осель. Люди самі встановлювали другі двері, переважно металеві, з міцним замком і товстим утепленням. Це була народна модернізація — без проєктів, але з чіткою метою: хоч трохи наблизити умови життя до нормальних.

Така практика прижилася навіть після розпаду СРСР. Подвійні двері і досі часто зустрічаються у пострадянських багатоповерхівках. Вони стали своєрідним архітектурним спадком, який досі слугує, хоч і з новими цілями.

Економічний фактор: раціональність у дефіциті

Радянська економіка часто стикалася з дефіцитом якісних матеріалів і обмеженими фінансовими ресурсами. Замість того, щоб інвестувати в дорогі ізоляційні матеріали чи товсті металеві двері, забудовники обрали просте й дешеве рішення — другу пару дверей. Це дозволяло досягти прийнятного рівня комфорту без значних витрат. Такий підхід був типовим для СРСР, де економія та практичність часто домінували над естетикою чи довгостроковою ефективністю.

Сучасний погляд: чому традиція зникла

Сьогодні подвійні двері рідко зустрічаються в новобудовах. Сучасні технології дозволяють створювати двері з високими показниками тепло- та звукоізоляції, а також із надійними системами безпеки.

Крім того, змінилися архітектурні стандарти та очікування мешканців. Тамбурні двері, які колись були нормою, поступилися місцем просторим холам і ліфтам, а приватність забезпечується іншими засобами.

Проте в деяких старих будинках подвійні двері все ще збереглися, нагадуючи про епоху, коли прості рішення допомагали людям справлятися з побутовими викликами. Ця особливість радянської архітектури є прикладом того, як історичні, економічні та соціальні умови формують повсякденне життя.

Можливо, ви звертали увагу на невеликі віконця між кухнею та ванною кімнатою у старих хрущовках або сталінках. Ця архітектурна деталь не була декоративною чи випадковою, а мала своє, хоча й неоднозначне, призначення. У сучасному будівництві від таких вікон вже давно відмовилися.

Також ми розповідали, що хрущовки мали на меті забезпечити кожну сім'ю окремим житлом. Попри минулі десятиліття, хрущовки досі становлять значну частину житлового фонду України, зустрічаючись як у великих містах, так і в невеликих населених пунктах.