Не для краси — чому "панельки" в СРСР обклеювали плиткою

На вулицях українських міст досі стоять свідки епохи СРСР — панельні багатоповерхівки. Характерна риса багатьох із них — зовнішнє облицювання дрібною білою або сіруватою плиткою. На перший погляд — це просто оздоблення. Але насправді така плитка мала дуже прагматичне призначення.

Редакція Новини.LIVE розповідає, чому в СРСР так активно використовували плитку для облицювання панельних будинків.

Бетон — слабке місце, плитка — захисний щит

Панельні будинки виготовляли з великих бетонних плит — матеріалу відносно міцного, але дуже пористого. Через цю пористість у бетон легко проникали вода, пил і мікроорганізми, що призводило до утворення плісняви, розводів та поступового руйнування конструкції. Особливо це було критично для зовнішніх стін.

Починаючи з 1971 року, в проєкти нових "панельок" почали включати облицювання фасаду дрібною скляною плиткою. Основна функція — гідроізоляція та захист від зовнішніх впливів. Плитка створювала додатковий бар’єр, що перешкоджав проникненню вологи, запобігав утворенню грибка і подовжував термін експлуатації будинку.

Енергоефективність по-радянськи

Додатковим аргументом на користь плитки була її здатність частково відбивати сонячне проміння. Це зменшувало нагрівання фасаду влітку, коли бетон міг буквально розжарюватися. Як наслідок — внутрішня температура в оселях була дещо комфортнішою, що в умовах відсутності кондиціонування мало велике значення.

Дешево, міцно і з мінімумом обслуговування

В умовах жорсткої економії, яка супроводжувала радянське масове будівництво, плитка виявилась оптимальним варіантом за співвідношенням "ціна/ефективність". Її легко монтували — досить було наклеїти її на панель без додаткових шарів утеплення чи ґрунтування.

Крім того, така поверхня не вимагала регулярного догляду: плитка не вигоряла на сонці, не обсипалась, а пил та бруд змивалися дощем. Це звільняло від необхідності періодично фарбувати або мити фасад, що було логістично складно й затратно для комунальних служб.

Безпечна альтернатива великоформатним рішенням

Може виникнути питання: чому не використовували великі плитки? Відповідь — безпека. Великі елементи при відшаруванні створюють серйозну загрозу для перехожих. Падіння важкого фрагмента могло спричинити травми або навіть загибель. Натомість дрібна плитка була легшою і в разі відриву не завдавала значної шкоди.

Італійський натяк чи естетика з міркувань безпеки

Існує версія, що радянські архітектори підглянули ідею облицювання плиткою в Італії, де такі фасади були поширені. Але у реальності СРСР був занадто економним, щоб просто переймати естетику заради зовнішнього вигляду. Всі рішення мали чітку утилітарну мотивацію. Якщо зовнішність і змінювалась — то лише як побічний ефект від практичного задуму.

Як повідомлялось, характерний паркет "ялинкою" був типовою ознакою радянських квартир часів Сталіна та Хрущова. Попри існування дешевших матеріалів, таких як лінолеум чи ДВП, саме паркет масово використовували в будівництві. Причина цього крилася не в бажанні розкоші, а в особливостях економіки, промисловості та логістики радянської держави.

Зазначимо також, звичка встановлювати подвійні вхідні двері в радянських квартирах сьогодні може здаватися дивною, але колись мала цілком практичне підґрунтя. Це рішення було зумовлене не лише суворими кліматичними умовами, а й певними ідеологічними аспектами того часу, хоча комфорту мешканцям часто бракувало. Таким чином, цей елемент житла був радше символом функціональності, ніж зручності.