Зміни в металургії України — як країні перейти на "зелену" сталь

Україна не може обійти перехід до низьковуглецевого виробництва сталі. Євроінтеграційний курс країни вимагає гармонізації стандартів і відповідності кліматичним цілям ЄС. Саме це, а не лише мода на "зеленість", робить трансформацію безальтернативною.

Однак за словами аналітиків GMK Center, навіть у мирний час це був би надзвичайно складний виклик. 

"Тепер, у воєнних умовах, реалізувати масштабну декарбонізацію без зовнішньої допомоги фактично неможливо", — наголошують експерти.

Скільки коштує зелена трансформація металургії

Оцінки вартості декарбонізації української металургії сягають 12 млрд доларів. Для галузі, яка працює на межі виживання, це непідйомна сума. Тому питання фінансування стало головним викликом.

"Зниження викидів — це не лише завдання бізнесу, це національна ціль. Держава має бути залучена до пошуку ресурсів для зеленого переходу", — зазначають у GMK Center.

Європа вже має ефективні механізми підтримки, такі як Фонд справедливого переходу та Інноваційний фонд, які фінансують проєкти декарбонізації. Українські підприємства прагнуть отримати до них доступ, адже без грантів і пільгових кредитів рух до беземісійного виробництва просто зупиниться.

Як інші країни підтримують зелену сталь

Канада фінансує до 50% вартості "зелених" проєктів, зокрема перехід на електросталеплавильне виробництво (EAF). Так, модернізація комбінату Dofasco обійшлася у 1,8 млрд доларів, половину з яких покрив уряд.

У Японії держава пропонує податкові кредити 149 дол. за тонну "зеленої" сталі, виготовленої на об’єктах, створених у межах програм декарбонізації.

А ось в Україні гроші, отримані за викиди CO₂, потрапляють у загальний бюджет і "розчиняються" серед інших видатків. 

"Необхідно встановити цільове використання екологічних платежів — лише тоді вони працюватимуть на декарбонізацію", — підкреслюють аналітики GMK Center.

Як імпорт руйнує стимули до декарбонізації

Окремим викликом залишається захист внутрішнього ринку від імпорту дешевої сталі. Без тарифних бар’єрів українські виробники змушені конкурувати ціною, а не якістю чи екологічністю.

"Коли внутрішній ринок не має захисту, інвестиції у зелене виробництво просто не окуповуються. Це проблема не лише України — її мають навіть країни ЄС, Бразилія чи Велика Британія", — зазначають експерти.

За даними митної служби, у 2025 році імпорт прокату зріс на 62,6%, причому понад половина припала на Туреччину. Це серйозно підриває позиції українських металургів, які й без того працюють із мінімальним прибутком.

Скільки коштує електроенергія для зеленої сталі

Ще одна перешкода — висока вартість електроенергії. У першій половині 2025 року ціни для промисловості в Україні стали одними з найвищих у Європі — на 34% дорожчими, ніж у Німеччині, і в 3,5 рази вищими, ніж у Швеції.

До війни електроенергія становила близько 7% у собівартості сталі, нині цей показник зріс до 20%, а після переходу на EAF може досягти 50%. 

"Без стабільної і передбачуваної ціни на е/е зелене виробництво втратить будь-який сенс", — наголошують у GMK Center.

Що потрібно зробити Україні вже зараз

Експерти вважають, що держава має запровадити цінову "стелю" для енергоємних підприємств та створити умови для довгострокових контрактів із фіксованими тарифами. Це допоможе зберегти конкурентоспроможність галузі й зробить можливим поступовий перехід до беземісійного виробництва.

Крім того, потрібні реальні механізми для повернення екологічних платежів у промисловість, доступ до європейських "зелених" фондів і системна підтримка експорту української сталі.

Раніше ми розповідали, скільки заробляють на найбільших металургійних заводах України у жовтні 2025 року.

Також повідомлялось, що екологічно чистий матеріал HBI (hot briquetted iron), відомий як "зелене" залізо, виробляють, замінюючи вугілля воднем. Потенційний імпорт цього матеріалу може відчутно зменшити витрати європейських виробників сталі.