Радянський паркет — чому підлоги-"ялинки" були популярними в СРСР

Паркетна підлога, викладена характерною "ялинкою", була невіддільною частиною радянських квартир, особливо в епоху Сталіна та Хрущова. Але чому саме паркет, а не дешевший лінолеум чи ДВП, домінував у масовому житловому будівництві СРСР? Відповідь криється не в естетиці чи розкоші, а в економічних, промислових і логістичних реаліях радянської системи.

У той час як лінолеум здався б логічнішим — дешевший, простіший у монтажі — він не став масовим покриттям у період будівельного буму. Причина — технічна, пише "УНІАН".

Радянська промисловість просто не встигала за попитом. Виробничі лінії лінолеуму ще не були достатньо розвинені, особливо в період масового будівництва сталінок та хрущовок.

На противагу цьому, інфраструктура для виготовлення паркету існувала ще з дореволюційних часів. Уже у 1914 році на території Російської імперії працювало 85 паркетних підприємств, і ця мережа майже безперервно продовжувала функціонувати у СРСР. Завдяки цьому паркет став не лише звичним, а й практичним вибором.

Паркет із відходів: секрет доступності

Справжній радянський паркет мав мало спільного з тим, що ми називаємо паркетом сьогодні. Його виготовляли здебільшого з дешевої деревини або виробничих залишків — тирси, обрізків, нестандартних заготовин. Це дозволяло зменшити собівартість і пришвидшити виробництво.

Такий матеріал мав низьку зносостійкість і нерідко потребував оновлення вже за кілька років. Але з погляду економіки та наявних ресурсів — це був компроміс, який задовольняв систему. Паркет не був довговічним, однак його можна було циклювати, лакувати і, за потреби, легко замінити.

Чому саме "ялинка"

Малюнок "ялинкою" був не стилістичним вибором, а технологічною необхідністю. Цей тип укладання дозволяв компенсувати нерівність дощок, що часто траплялася у масовому виробництві. Також така схема візуально згладжувала недоліки монтажу та зношення — ідеальне рішення для матеріалу невисокої якості.

Згодом цей візерунок почали замінювати простішими прямими укладками — щоби ще більше здешевити монтаж та скоротити час на будівництво.

Паркет — не для всіх

Варто зазначити, що навіть такий "доступний" паркет був радше прерогативою міських жителів. У віддалених регіонах, особливо на сході чи півночі СРСР, часто обходилися простими дерев’яними дошками або навіть лінолеумом, який стелили просто на бетон.

Елітні ж квартири взагалі ігнорували масовий варіант паркету. У них укладали дубові або букові планки, покривали якісними лаками, а зверху часто — дорогими килимами.

Чому паркет зник: занепад традиції

До початку 1980-х паркет поступово втрачав популярність. Розвиток нафтохімічної промисловості дозволив налагодити масове виробництво лінолеуму та ДВП, які були дешевшими та простішими в установці. 

Крім того, паркет вимагав регулярного догляду, що стало незручним для нового покоління міських жителів. Традиція паркетних підлог, яка трималася на інерції радянської промислової системи, поступово зійшла нанівець.

Зазначимо, радянське житло, хоч і було втіленням практичності, рідко асоціювалося з комфортом. Для сучасників особливо незвичною здається традиція встановлення подвійних вхідних дверей у квартирах. Однак за цим рішенням стояли цілком прагматичні міркування, зумовлені як кліматичними умовами, так і специфікою тогочасної ідеології.

А у хрущовках і сталінках часто можна помітити невелике віконце між кухнею та ванною кімнатою. Ця архітектурна деталь не була декоративною чи помилкою проєктування, а мала своє, хоч і неоднозначне, призначення. У сучасному будівництві від такого рішення давно відмовилися.