Майно дитини — хто управляє та як не втратити нерухомість

Управління майном неповнолітньої дитини — це відповідальний процес, який потребує дотримання суворих законодавчих норм. Батьки чи опікуни діють в інтересах дитини, але їхні повноваження обмежені, щоб запобігти зловживанням.

Майном дитини до 14 років (малолітньої) управляють її батьки, наголошують у Міністерстві юстиції. Вони не потребують жодних додаткових повноважень для цього, але їхні дії мають відповідати інтересам дитини. 

Якщо дитина здатна сама усвідомлювати свої потреби, батьки зобов’язані враховувати її думку під час розпорядження її власністю.

У разі відсутності батьків або визнання їх недієздатними, правом на управління майном дитини наділений опікун. Його повноваження підтверджуються документом про призначення.

Які обмеження діють для батьків і опікунів

Згідно зі статтею 177 Сімейного кодексу України, без дозволу органів опіки та піклування батьки чи опікуни не мають права:

• відмовлятися від майнових прав дитини, особливо на нерухомість;
• видавати зобов’язання від імені дитини;
• укладати угоди щодо нерухомості, транспорту чи інших цінностей, які належать дитині;
• передавати таке майно у статутні фонди юридичних осіб, продавати, міняти або ділити його.

Також заборонено дарувати дитяче майно (ст. 720 Цивільного кодексу України). Навіть згода батьків на подібну угоду не діє без відповідного дозволу органу опіки.

Дозвіл органу опіки потрібен у чітко визначених випадках

Угоди з нерухомістю або цінним майном можуть бути укладені лише після перевірки, яка триває до одного місяця. Орган опіки надає дозвіл лише у разі, якщо буде гарантовано збереження майнових прав дитини.

Також цей орган має право відмовити у дозволі на підставах, передбачених законодавством. Зокрема, якщо:

• хтось із батьків позбавлений батьківських прав;
• між батьками є конфлікт або судовий спір щодо майна;
• подано позов про позбавлення батьківських прав;
• особа, яка звернулася, подала неправдиві відомості;
• угода може звузити обсяг прав або порушити інтереси дитини.

У таких випадках орган опіки може звернутися до нотаріуса для накладення заборони на відчуження майна дитини.

"Будь-яка угода з майном дитини має бути виправданою, прозорою і відповідати інтересам дитини. І саме на це спрямований контроль органів опіки", — зазначають у Міністерстві юстиції.

Рішення органу опіки можна оскаржити в суді

Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення органів опіки можуть бути оскаржені у судовому порядку. Строк подання позову — 6 місяців з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Цей механізм дозволяє запобігти зловживанням або помилкам з боку посадовців і гарантує додатковий захист прав дитини.

Яка роль другого з батьків у прийнятті рішень

Згода другого з батьків вважається автоматичною, якщо інше не зазначено в договорі між ними. Але у випадках продажу, дарування або розпорядження нерухомістю та транспортом потрібна письмова нотаріальна згода іншого з батьків.

Це правило не застосовується, якщо батько або мати:

• не проживає з дитиною понад 6 місяців;
• не бере участі у вихованні;
• місце його проживання невідоме.
• У такому разі другий з батьків має право діяти самостійно.

Коли управління майном дитини припиняється

Після завершення управління батьки або опікун зобов’язані повернути дитині все майно та доходи, отримані від нього. Якщо майно було використано неналежно, порушник повинен компенсувати завдану шкоду та повернути отримані прибутки.

Це передбачено частинами восьмою та дев’ятою статті 177 Сімейного кодексу. Така відповідальність є важливим запобіжником зловживань.

На що можна витрачати доходи від майна дитини

За статтею 178 Сімейного кодексу України, дохід від майна дитини можна витрачати лише:

• на виховання та утримання самої дитини;
• на потреби інших дітей у родині;
• на невідкладні потреби родини.

Таким чином, навіть отримані кошти не можна використовувати довільно — тільки в межах, які служать інтересам дитини.

А що з аліментами

Окремо варто згадати про аліменти. Згідно зі статтею 179 Сімейного кодексу, вони є власністю дитини, а не того з батьків, хто їх отримує.

Батьки або законні представники можуть використовувати аліменти виключно за цільовим призначенням — в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні цими коштами або, якщо дозволяє вік, навіть самостійно їх отримувати та витрачати відповідно до закону.

Як повідомлялось, надання дитині права власності на нерухомість може здатися привабливим способом захисту активів від потенційних ризиків, таких як борги чи судові позови. Проте, попри поширену практику, особливо серед батьків, що оформлюють житло на неповнолітніх, таке рішення часто приховує значні юридичні, фінансові та психологічні небезпеки.

Також ми розповідали, що питання реєстрації місця проживання дитини залишається актуальним для багатьох українських родин. Чимало батьків цікавляться, чи можливо прописати дитину окремо від них, особливо у випадках зміни сімейного стану, розлучення або ж для спрощення доступу до освітніх закладів.