Хата-мазанка — як наші предки зводили житло, що стоїть віками

Хата-мазанка — це не просто житло, а справжній символ української культури, що уособлює зв’язок із природою, мудрість предків і гармонію з довкіллям. Ці хати, побудовані з доступних матеріалів — глини, соломи, очерету, дерева чи хмизу, — були поширені в степовій і лісостеповій Україні завдяки природним умовам і доступності ресурсів. Назва "мазанка" походить від слова "мазати", адже стіни таких хат обмазували глиняним розчином, а згодом білили вапном чи крейдою, надаючи їм охайного вигляду.

Будівництво мазанки — це не лише про глину й солому, а про тисячолітній досвід, унікальну адаптацію до природи та глибоку систему вірувань, зазначає професор Роман Сілецький. Такий тип житла поширився переважно в степовій і лісостеповій Україні, де лісу було менше, а глина — доступна. Саме тут формувалася архітектурна традиція, заснована на простоті, практичності й міцному зв’язку з довкіллям.

Обирали не землю — обирали долю

Будівництво хати починалося задовго до першого удару сокирою. За словами Сілецького, місце мало бути "чистим": якомога далі від колишніх поховань, слідів демонологічних явищ чи знахідок кісток. Це була справа не лише практична, а й сакральна — майбутня оселя мала нести мир і захист.

Обирали ділянку обережно, консультувалися з родичами й сусідами, дослухалися до прикмет, тварин, снів. Після вибору місця йшли далі — до будівництва.

Майстер, без якого не обійтись

Навіть якщо хата була невеликою та зводилася з доступних матеріалів, її зводив не кожен. Потрібен був досвідчений майстер-будівельник, який знав, як поводитись із глиною, як скласти конструкцію, щоб вона не просіла, не розтріскалась, не втратила тепло.

Мазанка мала каркасну структуру: дерев’яний остов з ригелів і сох (вертикальних опор), простір між якими заповнювався глиняною масою, змішаною з соломою, очеретом або навіть кінським послідом — природним антисептиком та вологостійким компонентом.

Стіни, які дихали та зберігали тепло

Процес заповнення стін мав назву "валькування". У плетених хворостяних варіантах (такі хати ще називали "хворостянками") спершу споруджували сітку з хмизу — турлук, а потім густо обмазували її глиною. В інших — глину просто накладали шарами на дерев’яний остов.

Аби розчин краще тримався, дерев’яні частини хати "клинцювали" — забивали кілочки (клинці), створюючи нерівності. Після висихання стін поверхню білили — вапном, крейдою чи білою глиною. Це не лише надавало естетики, а й захищало стіни від шкідників та сонця.

Типи мазанок: не лише з глини

Існувало кілька варіантів мазанок, залежно від наявності матеріалів:

• дерев’яні мазанки — обмащені глиною зруби, зведені "в шули";
• плетені мазанки — з основою з турлуку;
• очеретяні мазанки — із густим шаром очерету всередині стін;
• солом’яні мазанки — де ізоляцію забезпечувала товста солома.

Найтиповішим варіантом була хата на сохах: вертикальні опори, очерет усередині та обмазка з глини й соломи. Всередині встановлювали піч з чирінню та лежанкою — місце для сну та обігріву. Це був житловий центр хати, символ родинного тепла.

Чому мазанка витримувала століття

Попри простоту, мазанки були міцними, теплими й довговічними. Завдяки глині — матеріалу, що "дихає", у хаті підтримувався оптимальний мікроклімат: прохолода влітку, тепло взимку. Стіни ізолювали від вітру, а товста штукатурка поглинала вологу.

Це житло було економічним і водночас екологічним, зробленим повністю з місцевих природних матеріалів. У ньому втілювалась філософія виживання, краси та гармонії з природою.

Як повідомлялось, земля України зберігає чимало таємничих місць, оповитих стародавніми переказами. Ці локації ніби випромінюють особливу енергію, ваблячи своєю загадковістю. Однак науковці радять утриматися від відвідин таких місць.

Зазначимо, українці щороку 22 січня відзначають День Соборності, згадуючи проголошення Акту Злуки між УНР і ЗУНР у 1919 році. Ця подія стала знаковим кроком до об'єднання українських земель після проголошення незалежності УНР роком раніше та засвідчила прагнення нації до єдності.