Скільки ВПО заробляють державі, поки ми рахуємо, скільки вони коштують

Коли держава говорить про внутрішньо переміщених осіб, вона добре знає ціну питання. У бюджеті на 2026 рік близько 39 млрд грн передбачено лише на допомогу на проживання ВПО. Є житлові програми, компенсації роботодавцям, гранти на власну справу, субсидії на оренду. Ми навчилися рахувати, скільки переселенці коштують державі. Але значно рідше звучить інше питання: скільки переселенці вже заробляють для держави?

Інша економіка працевлаштування

Переселенець, який знайшов офіційну роботу, перестає бути лише отримувачем державної підтримки. Він отримує власний дохід, сплачує ПДФО та військовий збір, а роботодавець — ЄСВ.

У 2026 році мінімальна зарплата становить 8647 грн. Навіть за такого рівня оплати навколо одного офіційного робочого місця щомісяця виникає близько 3890 грн прямих податків і соціальних внесків: приблизно 1556 грн ПДФО, 432 грн військового збору та 1902 грн ЄСВ. За рік — близько 46,7 тис. грн.

Ці надходження не перекривають усіх державних витрат на виплати, житло, освіту, медицину та інші програми підтримки ВПО, і зводити державну політику до бухгалтерського балансу було б неправильно: допомога людям, які втратили дім через війну, — обов'язок держави, а не інвестиція з гарантованою окупністю.

Але офіційне працевлаштування змінює економіку цієї підтримки. Людина отримує власний дохід і менше залежить від допомоги, а її робоче місце створює регулярні надходження до бюджету та системи соціального страхування. За даними Державної служби зайнятості, у 2025 році в Україні працювали 139 139 внутрішньо переміщених осіб.

Держава все одно витрачає на підтримку ВПО більше, ніж отримує від них податків. Але офіційна зайнятість повертає частину цих коштів і поступово замінює постійну підтримку власним доходом людини.

Компенсація, яка запускає податки

Один із механізмів такого переходу — компенсація витрат роботодавця на оплату праці переселенця. У 2026 році її розмір становить 8647 грн на місяць протягом трьох місяців.

Поставмо цю суму поруч із прямими платежами, які виникають після офіційного працевлаштування. За мінімальної зарплати це близько 3890 грн на місяць. За зарплати 16 тис. грн — приблизно 7200 грн, а за 20 тис. грн — близько 9 тис. грн.

Отже, тримісячна компенсація роботодавцю відповідає приблизно семи місяцям податків і соціальних внесків від робочого місця з мінімальною зарплатою. За зарплати 16 тис. грн — менш ніж чотирьом місяцям, а за 20 тис. грн — приблизно трьом.

Прямою "окупністю" це назвати не можна: ЄСВ — не звичайний податок, а внесок до системи соціального страхування, а сама компенсація становить лише частину значно ширших державних витрат на підтримку переселенців.

Але економічна логіка інструменту зрозуміла: держава припиняє виплачувати компенсацію через три місяці, а створене за її допомогою робоче місце може роками забезпечувати людину доходом, а бюджет і систему соціального страхування — регулярними надходженнями.

Коли переселенець сам стає роботодавцем

Ще виразніше ця логіка проявляється тоді, коли переселенець не шукає робоче місце, а створює його сам.

Один із доступних інструментів — програма "Власна справа". Лише у 2025 році 10,6 тис. підприємців отримали 2,7 млрд грн мікрогрантів. Їхні бізнес-проєкти мають створити близько 17 тис. робочих місць. Серед учасників програми є й ВПО.

Переселенка з Пологів відродила в Запоріжжі сімейну пекарню. Переселенець із Барвінкового відкрив на Харківщині кафе і створив робочі місця. Жінка, яка понад 30 років працювала зварювальницею, після переїзду започаткувала виробництво іграшок.

Схема проста: державна підтримка допомагає відкрити справу, підприємець отримує дохід і сплачує податки, а з розвитком бізнесу створює нові робочі місця.

Це видно навіть на найпростішій моделі. ФОП третьої групи без ПДВ у 2026 році сплачує 5% єдиного податку, 1% військового збору та щонайменше 1902 грн ЄСВ на місяць.

За доходу 30 тис. грн це близько 3700 грн податків і внесків на місяць, за 50 тис. грн — 4900 грн, за 80 тис. грн — 6700 грн. Отже, ФОП із місячним доходом 50 тис. грн сплачує за рік близько 58,8 тис. грн. Якщо він наймає працівника, додаються платежі, пов'язані з його зарплатою.

Грант, звісно, не повертається державі автоматично. Але успішний бізнес продовжує створювати доходи, робочі місця і податкові надходження задовго після того, як грантові кошти вже використано.

Грантова підтримка для ВПО може створити не ще одного отримувача допомоги, а нову точку економічної активності.

Переселений бізнес

Окремий пласт — релоковані підприємства. Їх не можна ототожнювати з підприємництвом ВПО, але неможливо ігнорувати їхній внесок в економіку громад, які прийняли бізнес із небезпечних регіонів.

На Дніпропетровщині лише за перші п'ять місяців 2025 року 2294 релоковані суб'єкти господарювання сплатили 450,6 млн грн податків, зборів та ЄСВ. Із них 184,5 млн грн надійшли до державного бюджету, 102,1 млн — до місцевих бюджетів, майже 164 млн грн становив ЄСВ.

В Івано-Франківській громаді релоковані підприємства за 2025 рік сплатили до місцевого бюджету 13,6 млн грн. На Рівненщині за попередній звітний період 29 таких підприємств перерахували до бюджетів усіх рівнів майже 15 млн грн.

Застереження тут потрібне: релоковане підприємство — не те саме, що підприємець зі статусом ВПО, а юридична особа взагалі не може бути внутрішньо переміщеною особою в тому самому сенсі, що людина.

Але ці цифри показують ширший економічний ефект переміщення. Разом із людьми в інші регіони переїжджають підприємницький досвід, обладнання, виробництво, клієнти, робочі місця і податки.

Для громади, яка їх прийняла, це вже не гуманітарна допомога. Це економіка.

Видатки на виду, внесок у тіні

Тут ми стикаємося з дивною статистичною асиметрією.

Держава може сказати, скільки грошей передбачено на допомогу ВПО. Пенсійний фонд знає кількість отримувачів виплат, Служба зайнятості — скільки переселенців скористалися її програмами, Мінекономіки — скільки видано грантів. Податкова окремо обліковує платежі працівників, ФОПів і підприємств.

Але простої відповіді на запитання, скільки податків і соціальних внесків разом сплатили внутрішньо переміщені особи, у відкритій статистиці немає.

Видатки на підтримку переселенців можна побачити в бюджетних програмах. Їхній економічний внесок розчиняється між різними відомствами, бюджетами та реєстрами: ПДФО надходить за місцем роботи, єдиний податок — до бюджетів громад, військовий збір — до державного бюджету, ЄСВ — до системи соціального страхування. При цьому статус платника як ВПО зазвичай не виділяється в податковій звітності.

Через це виникає не лише статистична прогалина, а й викривлення суспільного погляду. Коли в інформаційному просторі постійно звучать 39 млрд грн допомоги, житлові програми, компенсації та субсидії, переселенець мимоволі постає насамперед людиною, якій держава щось дає.

Але переселенці водночас працюють, споживають товари й послуги, орендують житло та комерційні приміщення, відкривають власну справу, створюють робочі місця і сплачують податки. Держава добре бачить ВПО у графі видатків, але майже не показує їх по інший бік бюджетного рядка.

Побачити весь баланс

Це не аргумент проти соціальної допомоги. Навпаки: людині, яка втратила житло, роботу і звичне середовище, підтримка потрібна саме для того, щоб повернути собі економічну самостійність. Але ефективність політики щодо ВПО не можна оцінювати лише кількістю виплачених гривень. Важливо бачити, скільки людей завдяки підтримці знайшли роботу, відкрили власну справу, створили робочі місця, сплачують податки та залишилися жити й працювати у громадах, які їх прийняли. Без цих показників держава бачить лише половину балансу — власні витрати, але не економічний результат. Держава вже навчилася рахувати видатки на переселенців. Настав час серйозно врахувати їх і як економічну силу.