Скільки українські аграрії втрачають через атаки на порти

Морські порти — набагато більше, ніж просто логістика. Для тисяч українських фермерів це пряма лінія між вирощеним урожаєм і грошима за нього. У 2026 році ця лінія під постійним ударом: атаки на портову інфраструктуру стали чи не щоденними. Розбираємось, скільки вже втрачено, чому альтернативні маршрути не рятують і що може зробити окреме господарство.

Наскільки почастішали атаки на порти?

Динаміка гнітюча. Після завершення зернової угоди в липні 2023 року удари по портах різко активізувались. У 2024 році зафіксовано 36 атак, у 2025-му — майже сотню. А 2026-й побив усі антирекорди: за словами заступника голови Всеукраїнської аграрної ради Дениса Марчука, лише за перше півріччя порти зазнали понад 180 атак. За даними Мінрозвитку, у першому кварталі 2026 року порти страждали від ударів у середньому кожні п'ять днів.

Окремо зросли дронові атаки. За даними АМПУ, їхня кількість цьогоріч підскочила більш ніж у 10 разів порівняно з 2025-м. У квітні на логістичну інфраструктуру спрямували понад 500 ударних безпілотників.

Попри це, порти працюють. За перше півріччя 2026 року вони обробили близько 40 млн тонн вантажів, з яких понад 20 млн тонн — зернові. Але кожна пауза, кожна повітряна тривога створює ризики для персоналу, суден і вантажних операцій.

Чому саме порти такі важливі для фермера?

Морський транспорт — ключовий канал експорту агропродукції. Він дає змогу перевозити великі обсяги зернових та олійних на далекі відстані за конкурентною ціною. Особливе значення мають порти Великої Одеси — Одеса, Чорноморськ і Південний. Одна цифра показує їхню роль: лише в січні 2026 року через порти Одеської області експортували 3,7 млн тонн зернових, олійних і продуктів переробки, близько 89% усього обсягу експорту цієї продукції.

Коли робота портів обмежується, вантажі йдуть на залізницю, автотранспорт і дунайські порти. Ці маршрути важливі, але замінити глибоководні порти Чорного моря не здатні. За оцінкою заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тараса Висоцького, навіть після максимального розширення альтернативні шляхи заберуть лише 50–55% колишніх обсягів. Плюс вони збільшують логістичні витрати приблизно на 45–50 доларів за тонну.

Висновок простий: повноцінної заміни портам Одещини сьогодні немає. Тому їхня стабільна робота — питання виживання для аграрія, а для експортерів це аж ніяк не абстрактна тема.

Скільки вже втрачено?

Цифри вражають масштабом. За даними Міністерства розвитку громад та територій, станом на червень 2026 року від початку повномасштабного вторгнення пошкоджено або знищено 966 об'єктів портової інфраструктури та понад 200 цивільних суден. Прямі збитки портової інфраструктури вже перевищили 1,5 млрд доларів.

Але фізичні руйнування лише частина проблеми. Скорочуються самі експортні можливості: у червні 2026 року українська сторона оцінювала ймовірне падіння щомісячного експорту зерна приблизно з 6 до 4 млн тонн через перебої в роботі портів. За прогнозом, у разі тривалого порушення морського експорту потенційні втрати агросектору у 2026 році можуть сягнути 1,5–3 млрд доларів.

Які втрати не видно одразу?

Прямі руйнування — лише верхівка айсберга. Є ще три групи наслідків, які б'ють по фермеру не так помітно, але не менш боляче.

Перша — дорожча логістика і зберігання. Коли вантажі йдуть в обхід моря, зростає відстань, кількість перевантажень і собівартість доставки. Якщо продукцію не вдається вчасно відвантажити, вона довше лежить на елеваторах, а це витрати на зберігання, сушіння, контроль якості. Особливо болісно в період нового врожаю.

Друга — тиск на закупівельні ціни. Коли експорт гальмує, зерно й олійні накопичуються всередині країни. Пропозиція росте швидше, ніж можливості вивезення, і це тисне на ціни вниз. Для виробника це подвійний удар: нижча ціна реалізації плюс затримка коштів за вже вирощений урожай, тобто менше оборотних грошей на наступний цикл.

Третя — ризики для контрактів. Перебої з відвантаженням ускладнюють виконання вже укладених угод. За даними Всеукраїнської аграрної ради, накопичення перехідних запасів кукурудзи та пшениці вже тисне на ринок, а несвоєчасне виконання контрактів послаблює позиції України на традиційних ринках Африки та Азії.

Що робить держава і чого поки бракує?

Тенденція останніх років невтішна: атаки посилюються, і 2026 рік поки не дає підстав чекати зниження інтенсивності. Ризики для портів, морського експорту й агровиробників залишаться з нами надовго.

Певні кроки вже зроблено. Уряд розширив можливості пільгового кредитування "5-7-9%". Молдова надала 50% знижку на транзит українських вантажів залізницею до кінця 2026 року. Це реальна допомога, але повністю замінити морський експорт такі заходи не можуть.

Тому напрямок зрозумілий: розвивати альтернативні маршрути, відновлювати пошкоджену інфраструктуру і створювати для аграріїв додаткові можливості пережити період нестабільності. Агровиробники й портові оператори закликають державу та міжнародних партнерів посилити підтримку галузі, і ці заклики варто чути.

Що може зробити окреме господарство?

Глобальні рішення ухвалюють на рівні держави, але дещо в руках самого фермера. Головне правило цього сезону — готуватись заздалегідь і закладати в плани можливі перебої з логістикою.

Ось прості кроки від Agriline, які зменшують ризики:

• перевірте техніку до початку польових робіт, щоб поломка не зупинила вас у найгарячіший момент
• подбайте про запчастини наперед, поки логістика працює
• заздалегідь забезпечте посівний матеріал та інші критично важливі ресурси
• закладіть у фінансовий план дорожчу логістику й можливі затримки з оплатою за врожай
• стежте за державними й міжнародними програмами фінансування, грантами та іншими можливостями підтримки

Сенс простий: чим менше вузьких місць ви залишите на пік сезону, тим легше переживете збої, які від вас не залежать.

Стабільна робота портів — питання виживання агросектору

Атаки на портову інфраструктуру давно перестали бути лише проблемою логістів та експортерів. Це пряма загроза кожному господарству, яке вирощує зерно на продаж. Від доступності морського експорту залежить, чи зможе фермер вчасно реалізувати врожай і що залишиться йому в підсумку.

Поки триває війна, ризики нікуди не зникнуть. Але розуміння реального масштабу втрат, тверезе планування на рівні господарства й наполегливість у діалозі з державою та партнерами дають шанс пройти цей період з мінімальними втратами. Український агросектор уже довів, що вміє працювати навіть під обстрілами. Головне — не залишати виробників сам на сам із цим викликом.