Манга, комікси і розкадровка — звідки взялася ділова презентація

Ми так звикаємо до певних речей, що іноді важко повірити: світ почав ними користуватися лише нещодавно, а історія їх створення нагадує справжній фантастичний детектив. Так сталося з бізнес-презентаціями, без яких важко уявити будь-який публічний захід. А починалось усе з японської манги та американських коміксів.

Звідки насправді прийшла манга — і чому не з Японії?

Термін "манга" подарував світові Кацусіка Хокусай — його серія збірників "Хокусай манга" (1814–1878) означала щось на кшталт "примхливі начерки", без жодного стосунку до сучасного розуміння послідовної розповіді в малюнках. Справжня історія того, що сьогодні називають мангою, почалася значно пізніше — і почалася вона не з Японії, а з Британії.

У 1862 році британський художник і журналіст Чарльз Віргман заснував у Йокогамі журнал "The Japan Punch" — сатиричне видання за зразком лондонського "Punch". Саме цей журнал надихнув Канагакі Робуна та Каванабе Кьосая створити 1874 року "Ешінбун Ніппончі" — перший японський журнал манги в сучасному сенсі слова.

Тоді ж японські художники запозичили із західної карикатури мовні бульбашки та послідовне розташування кадрів — прийоми, яких японська образотворча традиція раніше не знала. Дослідник Айке Екснер у своїй роботі для The Comics Journal детально документує, як художник Імаїдзумі Іппьо між 1890 і 1899 роками буквально копіював євро-американські пантомімні карикатури для газети Jiji Shinpō, і саме звідти в японську графічну мову прийшли "лінії руху" та інші прийоми, які сьогодні вважають питомо мангівськими.

Як американський комікс став японською класикою

Запозичення тривало й далі. Ракутен Кітадзава, якого визнають батьком манги в її сучасному розумінні, відкрито надихався американськими газетними стрічками "The Yellow Kid" Річарда Аутколта та "The Katzenjammer Kids" Рудольфа Діркса. Сама форма манги з мовними бульбашками, яку ми впізнаємо сьогодні, постала з перекладів американських коміксових стрічок 1920-х років — найдовшою такою серією до 1945 року була японська версія американської стрічки "Bringing Up Father". До Другої світової війни манга, всупереч поширеному уявленню, не проникала на Захід — вона сама будувалася з перекладеного й запозиченого західного матеріалу.

Осаму Тедзука і Дісней — один рік народження, одна спадщина

Іронія загострюється, щойно придивитися до дати народження людини, яку сьогодні називають богом манги. Осаму Тедзука з'явився на світ 1928 року — того самого року, коли вийшов "Steamboat Willie". Змалку він переглянув "Бембі" щонайменше вісімдесят разів, обожнював Міккі Мауса, Бетті Буп і комікси про Скруджа Макдака художника Карла Барка.

Саме з цього дитячого обожнювання Диснея постала фірмова риса сучасної манги — великі виразні очі персонажів. Післявоєнну історію манги фахівці й досі поділяють на "до Тедзуки" і "після Тедзуки". Найвпізнаваніший, найекспортованіший елемент сучасної японської візуальної культури виявляється, за іронією, спадком американської мультиплікації, засвоєним одним закоханим у Диснея підлітком. Лише з кінця 1940-х, а по-справжньому — з вибухом популярності аніме на кшталт "Акіри" у 1980–90-х, маятник нарешті хитнувся у зворотний бік, і манга з аніме почали відчутно впливати на американські комікси й мультиплікацію, замикаючи петлю, що тривала понад століття.

Як розкадровка Диснея перетворилася на мову для інвесторів?

Поки цей маятник розгойдувався десятиліттями, сам Дісней ще на початку 1930-х заклав зовсім іншу лінію спадковості — цього разу не учня, а винахідника. Аніматор студії Вебб Сміт запропонував малювати кожну сцену майбутнього мультфільму на окремому аркуші й закріплювати аркуші послідовно на дошці оголошень — так народилася розкадровка. Перший повністю розкадрований фільм — "Три порося" (1933), а сама техніка виросла з коміксоподібних "сюжетних ескізів", які використовували ще для "Steamboat Willie" кількома роками раніше. Протягом десятиліття розкадровка поширилася на всю голлівудську індустрію, а Альфред Гічкок прославився тим, що вважав фільм фактично готовим одразу після її завершення.

Саме тут відбувається перетворення, що й привело нас до сьогоднішніх пітч-деків: розкадровку, придуману для мультиплікаторів, почали показувати не аніматорам, а керівництву студій та інвесторам — людям, які нічого не тямили в мультиплікації, зате чудово розумілися на тому, як продати готовий продукт. Режисери на кшталт братів Коен відкрито використовували розкадровки саме для пітчингу перед продюсерами, бо вона дозволяла показати, куди підуть гроші, ще до зйомки жодного кадру — це прямий прообраз слайда з бюджетом і планом використання інвестицій, без якого сьогодні не обходиться жоден пітч-дек.

Чому кожна сучасна презентація будується за законами коміксу?

Сучасна презентація успадкувала не саму лише ідею "малюнків для наради", а конкретні прийоми, які комікс і манга відточували десятиліттями:

1. принцип поділу цілого на дискретні, послідовні кадри-беати: так само, як панель коміксу передає одну закінчену думку перед переходом до наступної, слайд презентації тримає одну ідею замість того, щоб вмістити всю доповідь в один екран.
2. контроль темпу через розмір і тривалість: розворот на всю сторінку в манзі означає драматичну паузу, тоді як низка дрібних панелей прискорює дію — той самий принцип керує тим, коли презентатор ставить один великий слайд-твердження, а коли швидко пролистує кілька слайдів із цифрами.
3. візуальна стенографія: комікси винайшли лінії руху, зірочки удару, спрощені символи емоцій, щоб передавати складну інформацію миттєво, без слів — саме звідси родом іконки, стрілки та спрощені графіки, якими сьогодні рясніє кожна презентація для інвестора.

Успадковано саме принципи — послідовний поділ на смислові одиниці, контроль темпу, візуальна стенографія замість суцільного тексту — а не конкретний інструмент. Байдуже, чи слайди верстають у настільному застосунку, у браузерній програмі для командної роботи, чи малюють на фізичній дошці, як це робили аніматори Диснея у 1930-х — логіка розкадровки однаково лежить в основі будь-якої сучасної ділової презентації.

Від манпу до емодзі — як манга навчила нас мислити іконками

Є ще один шар спадщини, який варто виокремити, — він стосується не композиції кадру, а самої логіки позначення. Манга й комікси паралельно розвинули власну систему умовних знаків зі сталим значенням — у манзі це називають "манпу": краплина поту над головою для тривоги, набрякла вена для гніву, спіральні очі для запаморочення, лампочка над головою для раптової ідеї. Американський карикатурист Морт Вокер ще 1980 року каталогізував майже той самий, незалежно розвинений набір в американських коміксах під назвою "еманата".

Але саме манга й аніме, здобувши з 1980–90-х глобальне охоплення, незрівнянно ширше за друковані комікси, зробили саму ідею фіксованого символу-архетипа звичною нормою для цілого покоління — того самого покоління, яке згодом будувало мову ділових презентацій та бібліотеки іконок на кшталт The Noun Project. Терези для правосуддя, шапочка випускника для освіти, шестерня для механізмів, ракета для зростання, мішень для мети, рукостискання для партнерства — жоден із цих конкретних символів манга не винайшла, але саму звичку мислити подібними архетипами замість розлогого пояснення вона зробила майже інстинктивною.

А власна система манпу пішла ще далі за межі презентацій: дослідники візуальної мови прямо називають її натхненням для сучасних емодзі, які сьогодні є таким самим базовим інструментом соцмереж, яким колись були бульбашки промови для газетних коміксів.

Уолт Дісней у цій історії опиняється в епіцентрі двічі: один раз як джерело натхнення для чужої культурної форми, другий — як винахідник інструмента, що зрештою став універсальною мовою світового бізнесу.