Земна доба не завжди була 24 години — нове відкриття вчених

Колись земна доба тривала близько 19 годин — і так було не короткий період, а майже цілу геологічну епоху. Новий аналіз докембрійських порід вказує, що обертання планети близько мільярда років майже не змінювалося.

Про це йдеться у дослідженні на Nature Geoscience.

Як Земля "застрягла" на 19-годинній добі

Науковці, які досліджували геологічні дані докембрію, дійшли висновку: у середині протерозойської ери (приблизно 1-2 млрд років тому) звичне повільне подовження доби фактично зупинилося. Саме тоді тривалість дня трималася майже сталою — близько 19 годин.

У нормі Земля поступово сповільнює обертання через припливну взаємодію з Місяцем: супутник "відтягує" частину обертальної енергії планети. Та в далекому минулому цей ефект, видається, був майже врівноважений атмосферними припливами, які виникають через сонячне нагрівання.

За певних умов атмосферні хвилі входили в резонанс і створювали момент, що підштовхував Землю обертатися швидше. У результаті гальмівний вплив Місяця компенсувався, а доба стабілізувалася на рівні приблизно 19 годин.

Щоб відтворити картину минулого, дослідники зібрали 22 незалежні оцінки тривалості земної доби. Їх отримали з аналізу припливних відкладень, строматолітів і ритмічних геологічних структур. Додатково допомогли методи циклостратиграфії, які дозволяють за давніми осадовими породами оцінювати швидкість обертання планети.

Статистичний аналіз показав виразне "плато" в зміні тривалості дня: воно тривало близько мільярда років, після чого доба знову почала повільно подовжуватися — аж до сучасних 24 годин.

Цей тривалий відрізок часу збігається з так званим "нудним мільярдом" — епохою стабільнішого клімату та повільних біологічних змін. Він також припадає на проміжок між двома великими зрушеннями вмісту кисню в атмосфері.

Дослідники припускають, що рівні кисню та озону могли впливати на силу атмосферних припливів — і тим самим підтримувати резонансний стан. А після його завершення подовження доби могло створити умови для ефективнішого фотосинтезу та зростання кисню, який потрібен для розвитку складного життя.

Нагадаємо, протягом тисячоліть Місяць брав на себе удари космічних тіл, фактично виконуючи роль природного захисного бар'єра для Землі. Вчені припускають, що у 2032 році супутник знову може зазнати зіткнення, наслідки якого потенційно матимуть вплив і на людство.

Також ми писали, що міжзоряну комету 3I/ATLAS після відкриття вважали надзвичайно великою — припускали, що її ядро сягає десятків кілометрів. Утім, подальші розрахунки спростували ці оцінки й показали, що реальні розміри об'єкта значно менші.