Спільна сумісна власність — союз чи пастка для співвласників

Спільна сумісна власність на квартиру — це форма володіння майном, яка часто викликає запитання, особливо серед подружжя, сімей чи співвласників, що приватизували житло. Її суть — у рівному праві всіх співвласників користуватись майном, незалежно від внеску кожного.

Уявіть ситуацію: подружжя придбало квартиру під час шлюбу, але в документах не зазначено, кому саме вона належить. Невже вони обоє — рівноправні власники, навіть без поділу часток? Так. І це — класичний приклад спільної сумісної власності. Її суть — у рівному праві всіх співвласників користуватись майном, незалежно від внеску кожного.

Як зазначають у Міністерстві юстиції, це правило ґрунтується на статті 368 Цивільного кодексу України, та з кожним роком стає дедалі актуальнішим у зв’язку з частими розлученнями, спадковими суперечками й приватизацією.

Хто може бути співвласником

Згідно із законодавством, суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути:

• подружжя;
• члени сім’ї (навіть якщо не проживають разом, але мають спільний побут);
• юридичні особи, держава або громада (якщо це дозволено законом).

Основна вимога — майно має бути набуте спільно. Це може бути спільна праця, спільні кошти, або укладення шлюбного договору.

Як виникає право спільної сумісної власності

Основні підстави:

• шлюб — усе, що подружжя придбало під час нього (крім спадщини, дарунків та особистих заощаджень), автоматично належить обом. Навіть якщо право власності оформлене лише на одного;
• сімейне співжиття — якщо люди не одружені, але ведуть спільне господарство і вкладаються в майно разом;
• приватизація — якщо квартира приватизована кількома особами разом.

Навіть якщо один із подружжя перебував у декреті чи не працював — це не позбавляє його права на частку у квартирі.

Як користуватись і розпоряджатися майном

Спільна сумісна власність не передбачає визначення часток. Це означає, що кожен має однакове право на володіння, користування та розпорядження.

Проте для розпорядження квартирою (наприклад, продажу або дарування) потрібна згода всіх співвласників. Якщо йдеться про нотаріально засвідчуваний договір — згода має бути письмовою і нотаріально завіреною.

Закон також дозволяє одному зі співвласників діяти за довіреністю, але він не може діяти в особистих інтересах. Також він не має права укладати правочини, які інший співвласник повинен вчиняти особисто.

Порушення цих норм може спричинити визнання угоди недійсною через суд.

Як поділити спільну сумісну власність

На відміну від спільної часткової власності, у випадку сумісної частки її не встановлено до моменту  поділу. Щоб поділити квартиру, потрібно:

• добровільно домовитись — укласти угоду про поділ;
• звернутись до суду — якщо згоди немає.

Суд буде враховувати розмір вкладу кожного, наявність неповнолітніх дітей та соціальні фактори (наприклад, хто більше дбав про житло).

У шлюбі, якщо інше не передбачено шлюбним договором, припускається рівність часток — по 50%.

Які ризики та підводне каміння

Спільна сумісна власність, попри свою поширеність, може створювати певні труднощі.

• Відсутність чітких часток. Без виділу часток співвласники не можуть самостійно розпоряджатися своєю частиною майна.
• Конфлікти між співвласниками. Наприклад, один із подружжя може бути проти продажу квартири, що блокує будь-які дії з майном.
• Судові спори. Якщо один співвласник укладає правочин без згоди інших, інший може звернутися до суду, що затягує процеси та створює додаткові витрати.
• Спадкування. У разі смерті одного зі співвласників виникають складнощі з визначенням спадкової маси, якщо частки не були виділені.

Зазначимо, зіткнення інтересів співвласників при продажу спільної нерухомості — нерідке явище, що виникає після приватизації, отримання спадщини чи укладення шлюбу. Зазвичай, користування таким майном узгоджується мирно. Проте, продаж спільної квартири часто стає камінням спотикання, оскільки бажання власників можуть не збігатися.

Також ми повідомляли, що у 2025 році в Україні цілком законно, щоб нерухоме майно, таке як приватні будинки, дачі, квартири чи їхні частини в багатоквартирних комплексах, мало кількох офіційних власників. Така практика є досить поширеною. Це означає, що право власності на один об'єкт може належати двом або більше особам одночасно.