Водіїв бракує, але не всіх готові наймати — що стримує жінок у вантажних перевезеннях

Українські перевізники шукають людей, які могли б сісти за кермо вантажівок. Жінки проходять навчання, отримують необхідні категорії й шукають роботу. Здавалося б, інтереси збігаються. Але між посвідченням водійки та її першим самостійним рейсом є відстань, яку не подолати лише зусиллями автошколи.

Коли говоримо про розвиток транспортного бізнесу, ми легко переходимо на мову техніки: скільки машин потрібно, які моделі обрати, що придбати новим, а що — вживаним. Це зрозуміла логіка. Проте навіть вдало підібрана вантажівка не виконає замовлення сама. Якщо немає кому працювати, інвестиція в автопарк не дає очікуваного результату.

Саме тому я вважаю розмову про жінок у вантажних перевезеннях передусім розмовою про готовність бізнесу змінюватися. Війна, мобілізація та міграція звузили доступний ринок праці. Перевізники не можуть вплинути на всі ці обставини. Але вони можуть вплинути на те, кого запрошують на співбесіду і кому дають шанс набути досвіду.

Якщо компанія скаржиться на нестачу водіїв, але не готова розглядати підготовлену кандидатку лише тому, що раніше в ній працювали тільки чоловіки, частину кадрової проблеми вона створює собі сама.

Не тимчасова заміна чоловікам

Мені здається хибною сама постановка питання: чи зможуть жінки замінити чоловіків за кермом? Вона відводить нас від професійних вимог до порівняння статей. Бізнесу потрібен не чоловік чи жінка як такі, а людина, яка вміє безпечно керувати технікою, розуміє свою відповідальність і виконує роботу.

Жінки працювали далекобійницями й до повномасштабної війни. Зараз вони не відкривають для себе досі неможливу професію — вони отримують більше шляхів у сферу, доступ до якої тривалий час обмежували також стереотипи. Для когось це зміна роботи після переїзду, для когось — можливість здобути затребувану кваліфікацію. А для когось — бажання працювати з великою технікою, яке раніше не сприймали серйозно.

Варто поважати цей вибір, а не подавати його лише як вимушену відповідь на війну. Якщо сьогодні компанія наймає водійку, вона має бачити в ній майбутню колегу, а не тимчасовий спосіб закрити вакансію до повернення «звичного» ринку праці.

І не варто обґрунтовувати професійну придатність жінок твердженнями про їхню нібито природну уважність чи обережність. Навіть позитивні узагальнення залишаються стереотипами, адже професійні компетенції та навички слід оцінювати індивідуально, незалежно від статі.

Посвідчення є. А робота?

Програми перекваліфікації вже допомагають жінкам зробити перший крок. OnTrack у межах Reskilling Ukraine готує водійок вантажівок за категоріями C та CE. She Drives поєднує навчання з підтримкою учасниць і співпрацею з роботодавцями. Сам принцип зв’язку між підготовкою та робочим місцем не новий: ще у 2024 році Новини.LIVE писали про [навчання водійок автобусів із подальшим працевлаштуванням](https://finance.novyny.live/v-ukrayini-zapustili-programu-pidgotovki-zhinok-vodiiok-avtobusiv-197724.html).

Але я не ставила б знак рівності між успішним навчанням і розв’язаною кадровою проблемою. Можна підготувати багато випускниць і не отримати відповідного поповнення в компаніях, якщо роботодавці й далі очікуватимуть лише готових фахівців із багаторічним стажем. Досвід не виникає разом із посвідченням. Хтось має дати можливість його набути.

Уже є приклади, коли цей перехід відбувся. Випускниці OnTrack Оксана Панчошна та Вікторія Синицька-Куценко працюють в Avtologistika: Оксана виконує рейси Україною, а Вікторія має досвід міжнародних перевезень на тягачі. Для мене це аргумент не на користь винятковості окремих жінок, а на користь самого шляху: навчання може вести до реальної роботи.

Наступне запитання — чи готова компанія пройти цей шлях разом із новачком. Виділити наставника, дати час на маневрування й паркування, поступово передати відповідальність за самостійні рейси. Так, це потребує ресурсу. Але очікування досвідченого кандидата, поки техніка стоїть, теж має ціну.

Професійні спільноти, зокрема «Сестри доріг», можуть допомогти порадою та підтримкою. Вони не можуть замість перевізника організувати стажування або зробити ставлення в його колективі поважним.

Розмова про рівність починається з базових умов

Можна багато говорити про рівні можливості й водночас не мати на базі місця, де працівниця може нормально переодягнутися. Ця суперечність приземлена, але саме такі речі визначають, наскільки декларації відповідають повсякденній роботі.

Облаштовані санітарні приміщення, жіночі вбиральні, теплі побутові приміщення, зрозумілий графік — не декоративне доповнення до вакансії. Це частина умов, на які людина погоджується, обираючи роботодавця. Якщо для залучення жінок доводиться вперше уважно подивитися на побут водіїв, виграти від цього може вся команда.

Те саме стосується фізичного навантаження. Кріплення вантажу, під’єднання обладнання, тривала робота за кермом — реальні завдання, які не варто замовчувати заради привабливої історії про нові можливості. Але обговорювати потрібно конкретні операції, необхідну підготовку та безпеку, а не припущення, що жінка наперед не впорається.

Тривалі рейси теж підходять не всім. Для людини, яка доглядає за дітьми чи іншими близькими, тривала відсутність удома може бути перешкодою. Чесна розмова про маршрути й графік до наймання корисніша за обіцянку, що з усім можна буде розібратися потім. Десь є можливість запропонувати коротші внутрішні рейси, десь специфіка роботи цього не дозволяє. Важливо, щоб вибір спирався на реальні умови.

Йдеться не про створення окремої, полегшеної професії для жінок. Йдеться про нормально організовану роботу з однаковими вимогами до результату й безпеки.

Нові машини не виправлять старих підходів

Я не вважаю, що перевізникам потрібно купувати нові вантажівки лише тому, що вони планують наймати жінок. Інвестиційне рішення має відповідати завданням бізнесу. Проте якщо компанія вже оновлює парк, варто оцінювати техніку не тільки за ціною придбання, а й за зручністю та безпечністю роботи з нею.

Автопарк і кадрова політика не існують окремо. Можна придбати машину й не знайти людину, яка на ній працюватиме. Можна найняти водійку й втратити її через умови, про які не подумали до першого рейсу. В обох випадках бізнес недоотримує результат від своїх вкладень.

Тому я б оцінювала успіх залучення жінок не за кількістю оголошень про відкритість і навіть не за кількістю виданих посвідчень. Важливіше, скільки підготовлених водійок знайшли роботу, набули досвіду й вирішили залишитися. Саме тут стає зрозуміло, чи змінився ринок насправді.

Дефіцит кадрів змусив галузь помітити людей, яких вона раніше могла не помічати. Було б помилкою використати цю можливість лише для термінового закриття вакансій. Значно важливіше переглянути самі правила, за якими бізнес шукає й утримує працівників.

Вантажівці байдуже, хто за кермом — чоловік чи жінка. Перевізнику має бути важливо, як ця людина працює і чи захоче вона вийти в наступний рейс саме з його компанією.