Держава економить на іспитах і платить трильйонами втраченого ВВП

Достеменно невідомо, кому першому спало на думку вбити трьох зайців одним пострілом — замінити і випускні іспити, і вступні, й водночас "побороти корупцію" одним універсальним тестом. Але ідея виявилась настільки зручною для економії бюджетних коштів, що її втілили, не роздумуючи над наслідками. Наслідки, як завжди у таких випадках, виявилися дорожчими за будь-яку економію.

Випускний і вступний — навіщо їх плутати?

Національний мультипредметний тест як інструмент оцінювання має фундаментальну логічну ваду. Випускний іспит і вступний іспит — два принципово різних інструменти з принципово різними завданнями. Перший перевіряє, чи засвоїв учень шкільну програму і чи готовий отримати атестат зрілості. Другий перевіряє, чи має абітурієнт достатній рівень підготовки для навчання за конкретним фахом — і цей рівень кожен заклад вищої освіти мав би визначати, враховуючи власний профіль та вимоги МОН.

Об'єднати ці два завдання в один тест — все одно що замінити медичний огляд перед марафоном і технічний огляд автомобіля одним документом. Формально — економно. По суті — безглуздо.

НМТ у підсумку не виконує ані першого завдання, ані другого. Він містить запитання, що виходять за межі стандартної шкільної програми, — отже, не є адекватним інструментом оцінки засвоєного в школі. Він однаковий для всіх абітурієнтів незалежно від обраного фаху — отже, не є адекватним інструментом для визначення готовності до конкретного навчання. Гуманітарій, природничник і суспільствознавець складають той самий тест, хоча логіка мислення, базові знання і необхідний рівень підготовки в них суттєво відрізняються.

Рішення лежало на поверхні: якщо вже робити єдиний тест, то мінімум чотири типи — універсальний для тих, хто не визначився, і окремі гуманітарний, природничий та суспільний для тих, хто знає свій напрямок. Але це коштує більше, ніж один однаковий для всіх. Тому не зробили.

Чи перемогла корупцію тринадцятигодинна черга?

Корупцію на іспитах дійсно можна мінімізувати централізованим анонімним тестуванням — і в цьому є логіка. Але з неї було зроблено хибний висновок: якщо всі іспити в один день, результат буде максимально чесним. Насправді чотири-тринадцять годин поспіль, як в Одесі цьогоріч, — це вже не іспит на знання. Це стрес-тест на витривалість.

Стрес-тести не виявляють найрозумніших і найталановитіших. Вони виявляють найбільш флегматичних, байдужих до результату або тих, кому просто не надто важливо, що буде далі. Людина, яка дійсно хоче вступити, яка готувалась, яка нервує — у стані хронічного стресу після другої (а після восьмої й поготів) години тестування складає набагато гірше, ніж могла б за нормально організованого процесу. Розумні й вмотивовані програють флегматикам та байдужим. Відбір таланту перетворюється на відбір стресостійкості.

Де опиняються таланти, яких відсіяла система?

Талановита молодь не зникає — вона переїздить туди, де умови адекватні. Адекватні держави відкрито змагаються між собою за здібних молодих людей, бо розуміють: людський капітал є джерелом усіх майбутніх доходів — і аж ніяк не рядком витрат у бюджеті.

Поки Україна організовує тринадцятигодинні іспитові марафони під час повітряних тривог, конкуренти діють системно. Ось що роблять країни, які виграють змагання за таланти:

• Польща і Чехія спрощують процедури визнання українських атестатів і відкривають вступ без додаткових іспитів.
• Німеччина і Канада пропонують цільові стипендії та облаштовані гуртожитки для іноземних студентів.
• Університети Великої Британії ведуть активний рекрутинг в українських соціальних мережах, таргетуючи випускників шкіл.

Для цих країн українська молодь — ресурс розвитку. Для нашої системи — рядок витрат, на якому можна заощадити.

Скільки насправді коштує ця економія?

Економія, про яку йдеться, — кілька сотень мільйонів гривень на рік. Втрати від нестачі кваліфікованих кадрів у медицині, інженерії, ІТ, педагогіці та аграрному секторі — трильйони недоотриманого ВВП і десятиліття технологічного відставання від розвинутих держав. Жодна математика не зводить цей рахунок на користь економії.

Те, що зекономили сьогодні на вступній кампанії, держава заплатить у кратному розмірі — через дефіцит лікарів, інженерів, вчителів і технологів у найближчі десять-п'ятнадцять років. Різниця між системою, яка відбирає таланти, і системою, яка відбирає стресостійкість, вимірюється не балами тесту. Вона вимірюється темпами економічного зростання на десятиліття вперед. Рахунок тоді виставить не бухгалтерія Міносвіти, а ринок праці. І він не торгується за копійки економії.