Чому українські техкомпанії втрачають капітал США

Протягом останніх кількох років українські програмісти та технологічні підприємці стикаються з виснажливим вибором: залишатися в Україні, працювати дистанційно на західних клієнтів і сподіватися, що війна незабаром закінчиться, — або виїхати та будувати свій бізнес деінде.

Цим «деінде» найчастіше стають Канада, Німеччина, Велика Британія, Польща чи Ізраїль. Натомість я не так часто бачу, щоб українські засновники будували свої компанії саме у Сполучених Штатах.

Проблема не в талантах. Я працював із програмістами зі Львова, чий код цілком може конкурувати з роботами випускників найкращих інженерних шкіл США. Я зустрічав інженерів у сфері блокчейн-технологій із Харкова, які краще за багатьох фахівців із Кремнієвої долини розуміють принципи роботи розподілених систем. І це далеко не поодинокі випадки видатних спеціалістів. Україна вже давно готує висококваліфікованих, інтелектуальних і практично орієнтованих технічних фахівців.

Однак надто багато українських інженерів залишаються найманими працівниками іноземних компаній, тоді як надто багато українських стартапів створюють свої штаб-квартири в Європі або Канаді, а не у США. Таким чином вони втрачають доступ до американського капіталу, клієнтів і стратегічних партнерств.

Чому? Тому що юридичні та структурні бар’єри для ведення бізнесу в Америці часто залишаються непомітними. Вони ґрунтуються на глибоко вкоріненій бюрократії та елітарному уявленні про те, що верховенство права є недоторканним.

Чому документи можуть зірвати інвестиційну угоду

Візьмімо, наприклад, одного українського засновника, якого я знаю. Він створив платформу на основі машинного навчання для оптимізації ланцюгів постачання. Продукт працював, і клієнти хотіли ним користуватися. Але коли він звернувся до американських венчурних фондів щодо фінансування раунду Series A, першими були не запитання про алгоритм. Інвестори хотіли побачити таблицю капіталізації (cap table), повну історію переходу прав на інтелектуальну власність і договори, що визначали права засновників на частки у компанії.

Саме на цьому етапі угода почала розвалюватися.

Компанія працювала через українську юридичну особу. Частина програмного коду формально належала офшорній компанії, тоді як інша частина зберігалася в особистому обліковому записі засновника на GitHub. Засновники обговорювали, як розподілити частки у компанії, але їхні домовленості не були належним чином задокументовані. Ніхто не міг надати чіткий, готовий для інвестора пакет документів, який би беззаперечно підтверджував, що саме компанія є власником її ключової технології.

З погляду американського інвестора, це не формальності. Це фундаментальні ризики. Якщо право власності на код є невизначеним, якщо колишній підрядник може заявити права на частину продукту або якщо таблиця капіталізації є неповною, інвестор може відмовитися від угоди — незалежно від того, наскільки перспективною є технологія.

Американський венчурний капітал ґрунтується на документально підтвердженому праві власності та передбачуваній системі корпоративного управління. До того як звертатися до інституційних інвесторів, багатьом іноземним засновникам необхідно створити корпорацію типу C у штаті Делавер (Delaware C corporation), письмово оформити домовленості між засновниками щодо часток у компанії, належним чином передати компанії права на винаходи та інтелектуальну власність, правильно оформити рішення щодо надання корпоративних прав і вести достовірну таблицю капіталізації. Якщо компанія планує надавати опціони на придбання часток або акцій, їй також може знадобитися план стимулювання працівників на основі корпоративного капіталу та, на відповідному етапі, незалежна оцінка вартості компанії відповідно до Section 409A Податкового кодексу США.

Це не бюрократичні прикраси. Це мова, якою розмовляє американський капітал.

Хороша новина полягає в тому, що більшість структурних проблем можна виправити. Погана — у тому, що зробити це до початку процесу залучення фінансування значно простіше й дешевше. Щойно юристи інвестора виявляють прогалину в правах власності, недокументовану обіцянку щодо частки в компанії або спір щодо передачі прав, компанія втрачає переговорну позицію та довіру.

Які імміграційні шляхи доступні засновникам

Окремий виклик — імміграція.

Український засновник не може просто приїхати до Сан-Франциско чи Остіну й почати працювати в американській компанії без відповідного дозволу. Водночас доступні варіанти є більш різноманітними, ніж багато хто з підприємців усвідомлює.

Україна є країною — учасницею договору, що передбачає можливість отримання статусу E-2. Тому громадянин України, який відповідає встановленим вимогам та здійснює суттєві інвестиції в реальне й діюче підприємство у США, може мати право на отримання статусу інвестора за договором E-2. Деякі засновники можуть відповідати вимогам для отримання статусу O-1 на підставі видатних здібностей. Інші можуть використовувати механізм H-1B, якщо компанія та відповідна посада відповідають встановленим вимогам. Служба громадянства та імміграції США (USCIS) також адмініструє International Entrepreneur Rule — програму, яка за певних умов може надати засновникам можливість тимчасово залишатися у США для розвитку американського стартапу. Водночас parole не є візою або постійним імміграційним статусом.

Жоден із цих шляхів не є автоматичним. Кожен із них залежить від конкретних обставин засновника, структури власності компанії, обсягу інвестицій та запланованої роботи. Помилкою є чекати до моменту, коли залучення фінансування або переїзд уже стають нагальними, і лише тоді починати розробляти імміграційну стратегію.

Інші країни відкрито конкурують за мобільних талановитих фахівців. Німеччина пропонує можливість отримання дозволу на проживання для відповідних вимогам засновників, які працюють як самозайняті підприємці. Канада продовжує використовувати прискорені механізми для певних категорій висококваліфікованих працівників, хоча її федеральна програма Start-Up Visa наразі призупинена для більшості нових заявників. Загальний висновок залишається незмінним: країни, які роблять свої правила зрозумілими та передбачуваними, залучатимуть більше підприємців.

Сполучені Штати мають відповісти на цей виклик створенням повноцінної стартап-візи для засновників, які мають надійну інституційну підтримку, життєздатний бізнес-план і потенціал для створення робочих місць у США. Процедура має бути достатньо швидкою, щоб відповідати темпам венчурного фінансування, а успішні засновники повинні мати чіткий шлях до отримання статусу постійного резидента.

Що підготувати до переговорів з інвесторами

Поки Конгрес не вніс відповідних змін, українські засновники мають працювати в межах чинної системи. Їм варто правильно визначити корпоративну структуру ще до звернення до американських інвесторів; документально оформити частки кожного засновника; передати компанії всі відповідні права інтелектуальної власності; вести чітку й актуальну таблицю капіталізації; а також розробити імміграційну стратегію до того, як виникне кризова ситуація.

Я усвідомлюю очевидну іронію. Українські підприємці борються за виживання своєї країни, а я кажу їм, що вони мають турбуватися про корпоративні положення та договори про передачу прав інтелектуальної власності. Але саме в умовах невизначеності структура має найбільше значення. Компанії може знадобитися швидко залучити капітал, перевести працівників до іншої юрисдикції або підтвердити свої права власності перед стратегічним партнером. У такі моменти структура — це не просто документи. Це питання виживання.

Як американський капітал може підтримати українські інновації

Можливості України є реальними.

Відбудова створить величезний попит на технології, логістику, кібербезпеку, фінансові послуги, енергетику та експертизу у сфері інфраструктури. Українські засновники, які зможуть ефективно орієнтуватися в американських правових та імміграційних механізмах, матимуть кращі можливості для залучення капіталу у США, одночасно розвиваючи компанії, які робитимуть внесок у відновлення України.

Америка також отримує від цього вигоду. Більша кількість українських компаній зі штаб-квартирами у США означатиме більше американських інвестицій, робочих місць, досліджень і комерційних зв’язків зі стратегічно важливим союзником.

Талант уже є. Бракує лише чіткішого мосту між українськими інноваціями та американським капіталом.

Це проблема, яку можна вирішити. І яку варто вирішити.