Чому одні актори стають культовими для покоління, а інші зникають після головної ролі?

Культових ролей значно більше, ніж культових акторів. У музиці є поняття "співак одного хіта". У кіно відбувається приблизно те саме. Маколей Калкін подарував світу Кевіна з "Сам удома" — персонажа, якого знають уже кілька поколінь. Леонардо Ді Капріо після "Титаніка" теж міг назавжди залишитися для мільйонів глядачів Джеком. Але сьогодні ми говоримо вже не про Джека, а про Ді Капріо.

І ось у цій різниці ховається головне питання: чому один актор залишається в історії завдяки одному персонажу, а інший сам стає символом покоління? Ми часто плутаємо три абсолютно різні речі: головну роль, культового персонажа і культового актора.

Головна роль ще нічого не означає

Почнемо з найпростішого. Актор отримав головну роль: великий проєкт, багато знімальних днів, його обличчя на постері, інтерв’ю, прем’єра. Здавалося б — ось він, шанс. Але фільм виходить, і нічого не відбувається. Причина може бути в сценарії, режисурі, невдалому кастингу, самому проєкті, а може бути й у тому, що актор просто не створив персонажа, якого глядач захотів запам’ятати. Тому титр "у головній ролі" ще не означає, що ця роль стане головною у твоїй кар’єрі.

Культова роль ще не робить культовим самого актора

Наступний рівень — культовий персонаж. І тут повернімося до Калкіна: Кевін давно став частиною різдвяного ритуалу для кількох поколінь. Люди, які дивилися "Сам удома" дітьми, сьогодні показують його власним дітям. Персонаж вийшов за межі фільму: його цитують, із ним роблять меми, його образ став частиною попкультури. Культовий персонаж? Безумовно. А культовий актор? Ось тут я поставив би знак питання.

Як вирватися з пастки однієї ролі

А коли ж сам актор стає символом покоління? Мабуть, тоді, коли перестає бути заручником одного персонажа. І тут починається магія режисера: великий режисер не просто дає актору нову роль, а щоразу показує глядачеві нового актора.

Повернімося до Ді Капріо. Після "Титаніка" він міг назавжди залишитися Джеком — красивим хлопцем з одного з найуспішніших фільмів в історії. Але Мартін Скорсезе шість разів відкривав у Ді Капріо нові акторські грані у своїх фільмах — "Банди Нью-Йорка", "Авіатор", "Відступники", "Острів проклятих", "Вовк з Волл-стріт" та "Вбивці квіткової повні". Квентін Тарантіно двічі показав його зовсім іншим у "Джанґо вільному" та "Одного разу в… Голлівуді". А Стівен Спілберг у "Спіймай мене, якщо зможеш" ще на початку цього шляху показав, що за образом романтичного героя "Титаніка" ховається значно більший актор.

У результаті Джек залишився культовим персонажем, але Ді Капріо став значно більшим за Джека. Можливо, культового актора створюють не тільки великі ролі, а й режисери, які бачать у ньому те, чого ще не побачив глядач. А щоб народився культовий образ, мають одночасно зійтися сценарій, актор, режисер і запит суспільства.

Від Голлівуду — до України: приклад Ольги Сумської

І якщо від Голлівуду перейти до українського кіно, тут є дуже показовий приклад — Ольга Сумська. 22 серпня їй виповнилося 60 років, і саме в її ювілей я хочу сказати це абсолютно прямо: Ольга Сумська — культова українська акторка.

Я можу говорити про це не тільки як глядач, який спостерігав за її кар’єрою десятиліттями, а й як режисер, який з нею працював. У Сумської був свій образ величезного масштабу — Роксолана. Роль, яка принесла їй масову популярність і могла стати тією самою пасткою, коли один персонаж назавжди стає більшим за самого актора. Але Роксолана не стала роллю, яка затьмарила всю подальшу кар’єру Сумської. "Голос трави", "Пастка", "Тигролови", "Записки кирпатого Мефістофеля", "Кілька любовних історій", "Принцеса на бобах", "За двома зайцями", "Іван Сила", "Тіні незабутих предків", "Кріпосна", "Сага", а пізніше — десятки інших робіт у кіно, серіалах і театрі.

Змінювалися десятиліття, жанри, режисери й покоління глядачів — кожне з них відкривало Сумську вже у своїх ролях. У результаті Роксолана залишилася культовим персонажем, але Ольга Сумська не залишилася для глядача просто "тією самою Роксоланою".

А культовим можна стати у 30?

І ось тут стає цікавіше. Тімоті Шаламе сьогодні 30 років: "Назви мене своїм ім’ям", "Дюна", "Вонка", "Боб Ділан: Цілковитий незнайомець" — різні світи, жанри й персонажі. Він зірка? Безумовно. Один з акторів, які сьогодні уособлюють своє покоління? Думаю, так. А культовий актор? Я поки не впевнений. А ви?

Можливо, культовість взагалі визначається не віком актора, а часом, який здатні пережити його роботи. Популярність можна виміряти сьогодні касою, гонорарами, підписниками, кількістю обкладинок. А культовість часто стає очевидною лише через десять чи двадцять років.

А хто стане культовим в Україні завтра?

І якщо ми ставимо це питання щодо Шаламе, цікаво поставити його й щодо сучасного українського покоління. Олександр Рудинський уже зробив міжнародний прорив — Netflix, Paramount+, головна роль у "Камінь, папір, ножиці", що отримав BAFTA. Григорій Бакланов став широко впізнаваним після "Спіймати Кайдаша", а вже 1 жовтня ми побачимо його в ролі Олександра Довженка — культової постаті українського кіно. Чи допоможе така роль стати культовим самому актору? Побачимо. Андрій Ісаєнко — інша історія: від "Кіборгів" і "Захара Беркута" до масового "Жіночого лікаря". Його сила саме в тому, що глядач добре знає Ісаєнка і сприймає його в абсолютно різних іпостасях.

А тепер — ім’я, щодо якого дискусії про культовість, здається, просто зайві. Богдан Ступка — справжній канон українського кіно, культова постать для кількох поколінь. І мені справді цікаво, хто із сучасних українських акторів одного дня зіграє самого Ступку. І чи стане ця роль знаковою вже для нього, можливо, одним із кроків до власного культового статусу.

А фінальне питання залишу вам: хто для вас уже сьогодні є культовим українським актором сучасності?