Бюджет-2027: ціна одного рядка для мільйонів ВПО

До 15 вересня уряд має подати до Верховної Ради проєкт Державного бюджету на 2027 рік. Так вимагає Бюджетний кодекс. І десь серед сотень бюджетних програм та тисяч сторінок фінансових розрахунків має з'явитися відповідь на дуже просте питання: скільки держава готова витратити наступного року на житло для внутрішньо переміщених осіб?

Не скільки людей вона планує "підтримати", не скільки умов збирається "створити" і не скільки міжнародних партнерів сподівається залучити, а скільки реальних грошей сама закладає на житлові програми для людей, які втратили дім або роками не можуть до нього повернутися.

Для переселенця це різниця між правом на житло — і реальною можливістю його отримати.

Реальні межі житлової політики

У червні уряд уже схвалив Бюджетну декларацію на 2027–2029 роки. У ній є правильні слова про створення умов для повернення вимушених мігрантів і відновлення людського капіталу. Але повернення починається не з формулювання Бюджетної декларації. Людина повертається в конкретну громаду, квартиру чи будинок.

Або повертатися їй немає куди.

В Україні зареєстровано понад 4,6 мільйона ВПО. За цією цифрою — дуже різні життєві й житлові історії. Хтось винаймає квартиру і віддає за неї значну частину сімейного доходу. Хтось четвертий рік живе у гуртожитку або місці тимчасового проживання. Хтось утратив будинок унаслідок бойових дій.

Хтось формально залишається власником квартири на окупованій території, хоча ані жити в ній, ані розпоряджатися нею фактично не може.

За останні роки держава створила цілу архітектуру житлової підтримки: єВідновлення, житлові ваучери, пільгове кредитування, субсидію на оренду, муніципальне житло, програми для ветеранів-ВПО, придбання будинків у сільській місцевості. Частина цих механізмів уже працює, частина лише набирає обертів, а деякі значною мірою залежать від міжнародного фінансування.

Проблема в тому, що кількість програм сама по собі ще нічого не говорить про кількість людей, які отримають житло.

Ми вже бачимо це на житлових ваучерах для ВПО з тимчасово окупованих територій. На участь у програмі подано понад 41 тисячу заяв, десятки тисяч рішень уже погоджені. Але між позитивним рішенням і придбанням квартири залишається головна умова — фінансування.

Саме тому бюджет — не бухгалтерський додаток до житлової політики. Він визначає її реальні межі.

Право, якому бракує гривні

За останні роки виникла досить дивна конструкція державної підтримки. Людина може відповідати всім критеріям програми, зібрати документи, пройти перевірку й отримати позитивне рішення. Держава зі свого боку може відзвітувати про запуск нового механізму і порахувати тих, кому вже підтверджено право на допомогу.

А потім починається очікування грошей.

Між правом на допомогу та самою допомогою виникає ще одна черга — бюджетна. Людина тим часом продовжує платити за оренду, жити в МТП або чекати можливості придбати житло за вже погодженим державою сертифікатом чи ваучером.

Тому головне питання до Держбюджету-2027 полягає не в тому, скільки житлових механізмів залишиться в постановах Кабміну, а скільки родин зможуть ними реально скористатися наступного року.

Право, під яким немає бюджетного ресурсу, дуже швидко перетворюється на місце в довгій черзі.

Кількість заяв показує попит, кількість позитивних рішень — роботу адміністративного механізму. Результат житлової програми настає тоді, коли родина справді отримує можливість придбати, побудувати або винаймати житло на прийнятних умовах. Саме такі результати й має забезпечувати бюджет.

Між двома міністерствами

Цього року є ще одна причина особливо уважно стежити за підготовкою головного фінансового документа країни. Житлова система саме зараз переживає інституційну перебудову.

У липні уряд передав Держмолодьжитло зі сфери управління Міністерства розвитку громад та територій до Міністерства економіки. Це не просто зміна таблички на дверях: через установу реалізується низка житлових програм, зокрема тих, якими користуються ВПО.

Передачу відповідних бюджетних призначень до Мінекономіки уряд відтермінував до 1 вересня. Причина зрозуміла: потрібно провести організаційні процедури, переоформити документи, забезпечити безперервність програм та узгодити роботу з міжнародними партнерами. Але вже 15 вересня Кабмін має подати до Верховної Ради проєкт бюджету на наступний рік.

Отже, між завершенням бюджетної частини реорганізації та головним бюджетним дедлайном залишається лише два тижні.

Одне міністерство передає повноваження, інше вибудовує нову систему управління ними, а Мінфін паралельно зводить бюджет. У такій ситуації житлове питання ВПО легко залишити на рівні формулювання про фінансування "в межах наявного ресурсу". Не через спеціальний намір забути про переселенців, а через банальний розрив відповідальності між інституціями.

Повноваження можуть переходити між міністерствами. Черга на житло від цього переходити у 2028 рік не повинна.

Скільки родин стоїть за мільярдом

До 15 вересня від уряду потрібна не ще одна декларація про важливість підтримки переселенців. Бюджетна декларація вже є, житлові програми теж існують. Тепер має бути зрозуміло, який обсяг державного ресурсу спрямовується на житлові рішення для ВПО, через які програми підуть ці кошти і скільки родин завдяки їм зможуть вирішити житлове питання.

Йдеться саме про окреме й видиме фінансування, а не ще одну загальну статтю "підтримки ВПО". За широкими формулюваннями надто легко губиться відповідь на найпростіше запитання: скільки грошей насправді дійде до конкретної житлової програми.

Потрібна проста логіка: сума — інструмент — кількість родин — результат.

Якщо держава передбачає мільярд гривень, суспільство має розуміти, скільки квартир, будинків, кредитів, компенсацій або ваучерів за ним стоїть. Якщо програма розрахована на десять тисяч родин, треба бачити, чи забезпечені грошима ці десять тисяч рішень, а не лише можливість прийняти стільки ж заяв.

Не менш важлива наступність фінансування: передача Держмолодьжитла іншому відомству може змінювати управлінську модель, але не повинна обнуляти створені житлові механізми чи відкладати їх фінансування. Потрібна й публічність до моменту, коли головні бюджетні цифри остаточно зафіксують.

До 15 вересня уряд має чітко показати, які житлові програми для ВПО фінансуватиме у 2027 році, скільки коштів передбачить на кожну і для скількох родин ці програми завершаться не заявою, а житлом.

Бюджет із домашньою адресою

Державний бюджет завжди виглядає абстрактно: мільярди гривень, коди програм, головні розпорядники, загальний і спеціальний фонди — усе це зрозуміло фахівцям. Але ці таблиці далекі від повсякденного життя людини, яка роками винаймає квартиру після втрати власного дому.

На іншому кінці цих бюджетних рядків стоять цілком конкретні життєві рішення. Для однієї родини це квартира, придбана за житловий ваучер. Для іншої — пільговий кредит, завдяки якому орендоване житло нарешті зміниться власним. Для ветерана-переселенця — компенсація на придбання будинку, для літньої людини — можливість виїхати з гуртожитку, який четвертий рік називається тимчасовим місцем проживання.

А для когось відсутність фінансування означатиме ще один рік тієї самої кімнати, оренди й невизначеності.

15 вересня уряд поставить під проєктом бюджету свої підписи. Для державної машини це звичайна дата бюджетного календаря. Для мільйонів переселенців важливіше інше: чи стоятимуть за цими підписами реальні гроші на вирішення питання, яке держава роками відкладає разом із житловими чергами.

У бюджетних таблицях немає домашніх адрес. Але саме бюджет значною мірою визначить, у скількох переселенців у 2027 році з'явиться адреса, яку вони зможуть назвати власною.