На поверхню Землі виштовхнулися тисячі тонн золота — де саме

Золото вважають рідкісним через його дефіцит на поверхні, однак основні запаси дорогоцінних металів зосереджені глибоко всередині планети. Нові наукові оцінки повернули увагу до ідеї, що частина цих елементів здатна поступово підійматися з надр через мантію.

Про це пише Science Focus.

Звідки береться золото і чому його так мало в корі

На золотоносному родовищі Вангу в китайській провінції Хунань наприкінці 2025 року оголосили про ймовірне виявлення понад тисячі тонн золота під уже діючою шахтою, опираючись на науковий матеріал професора Матіаса Вілболда з Геттінгенського університету.

Якщо оцінки підтвердяться, йдеться про найбільше родовище золота і потенційно найбільше родовище будь-якого дорогоцінного металу в історії. Орієнтовну ринкову вартість запасів оцінюють приблизно у 83 мільярди доларів.

Матіас Вілболд звертає увагу на парадокс: золото сприймають як винятково рідкісний метал, але на планеті воно "рідкісне" насамперед у доступних шарах. За його словами, 99,9% дорогоцінних металів Землі містяться в ядрі.

Традиційна картина походження цих елементів пов'язана з раннім етапом формування Землі понад 4,5 мільярда років тому. Важкі елементи, зокрема золото, платина й вольфрам, разом із залізом і нікелем опустилися до ядра. Їх відносять до "сидерофілів" — елементів, що здатні хімічно зв'язуватися із залізом і тому концентруватися у залізовмісних глибинах.

Одна з альтернативних ідей полягає в тому, що ядро може повільно "віддавати" частину речовини, а дорогоцінні метали — підійматися вгору через мантію. Вілболд пов'язує це з геофізичними ознаками існування мантійних плюмів — підйомів гарячої породи, які можуть починатися на межі ядра та мантії й підійматися до кори в районах активного вулканізму, зокрема на Гаваях та в Ісландії. У такій моделі плюми здатні переносити метали ближче до поверхні.

Паралельно звучить інше пояснення, яке не всі геологи вважають менш переконливим. Доктор Маріо Фішер-Гьодде з Кельнського університету пов'язує збагачення мантії високосидерофільними елементами з зовнішнім "постачанням" — ударами метеоритів. Він апелює до періоду пізнього інтенсивного бомбардування близько 3,9 мільярда років тому, коли Земля зазнавала численних зіткнень із великими астероїдами. За цією версією, важкі елементи могли потрапити до мантії вже після формування ядра, тож частина металів не опустилася глибше й залишилася у мантійних шарах.

Раніше колишній викладач фізики Гарварду Майкл Гільєн висував ідею про "рай" по той бік Космічного горизонту — гіпотезу, яку більшість науковців вважає радше метафізичною інтерпретацією меж спостережуваного Всесвіту.

Водночас фізики з Віденського університету нещодавно зафіксували рідкісну "гексатичну" фазу матерії під час плавлення атомарно тонких кристалів, що допомогло прояснити поведінку ультратонких матеріалів при нагріванні.