Як працює театр під час війни та бореться за право бути почутими
Поділитися
Війна змінила все. Вона торкнулася не лише наших домівок і кордонів, а й внутрішнього світу кожного з нас. І навіть у найтемніші часи український театр залишається тим простором, де народжується надія. Ми не маємо зброї, але маємо сцену, світло, слово — і це теж боротьба.
Мистецтво в умовах заборон і викликів
Недавнє рішення Міністерства культури щодо заборони виїзду чоловіків-артистів за кордон спричинило гостру дискусію. Це болюча тема для всієї культурної спільноти. Ми — не окремо від суспільства. Ми його частина. Але українська культура має звучати у світі. І якщо митців із визнаним авторитетом не пускати на гастролі навіть під гарантії повернення — ми ризикуємо втратити не лише персоналії, а й саме місце України на міжнародній культурній мапі.
Наш театр гастролює за кордоном, і ми бачимо, наскільки великий попит на українське мистецтво. Частину коштів з виступів ми спрямовуємо на допомогу ЗСУ. Але зіткнулися з абсурдом: у той час як президент закликає до культурної дипломатії, виконавча влада створює бар'єри. Потрібно не скасовувати культуру, а шукати баланс.
Сцена — простір свободи
У нашому театрі немає цензури. Ми вільно торкаємося всіх тем, які резонують із суспільством. Гумор, іноді гострий, завжди викликає сміх і оплески — це відгук живого серця, яке втомилось від болю. Наше завдання — не лише розважати, а створювати смисли, допомагати пережити, переосмислити, відчути спільність.
Мистецтво не повинно підлаштовуватись під ідеологію — воно має випереджати час. І особливо сьогодні театр має бути місцем сили, де народжується енергія для життя.
Хто творить українське мистецтво — і за які гроші
Становище акторів в Україні лишається критичним. Низька оплата, відсутність системного фінансування, брак механізмів реалізації після навчання — це щоденні виклики для молодих талантів. А державні та муніципальні театри часто не можуть запропонувати гідні умови для роботи.
Антрепризні театри, як наш, працюють за іншими правилами — актори укладають індивідуальні контракти, і ми як продюсери несемо відповідальність за їхню реалізацію. Проте фінансування культури на рівні держави має бути не символічним, а стратегічним. Бо без мистецтва не буде майбутнього. Як не буде нації без мови, культури і тих, хто її несе.
Освіта і шлях додому
Системна проблема — це також застаріла модель культурного менеджменту. Випускники мистецьких вишів змушені або змінювати професію, або шукати шансів за кордоном. Нам потрібна модернізація: реформа мистецької освіти, нові формати працевлаштування, прозорі інструменти підтримки талантів.
Приклад талант-шоу показовий: "Голос країни", "Х-фактор" відкрили зірок, але не дали інфраструктури для їх зростання. Ми повинні змінити цю логіку: давати не лише старт, а й шлях.
Культура — це теж оборона
Театр — це не просто розвага. Це простір формування національної ідентичності. Це те, що ми несемо в собі, куди б не поїхали. Саме тому обмеження свободи пересування артистів — це не лише про закон чи безпеку. Це про сенси.
Українська культура заслуговує бути гідно представленою у світі. І ми, ті, хто залишився, щодня робимо все, щоб вона звучала — гучно, вільно, по-українськи.
Читайте Новини.LIVE!
