Студентські дебюти і воєнні виклики — про "Молодість" з Халпахчі

Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" не перше десятиліття залишається провідним майданчиком для молодих українських режисерів та закордонних ексклюзивних стрічок. Цьогоріч команда зіштовхнулась зі складнощами — мобілізація колег, пошук бюджету і не тільки.

Про історію фестивалю, культурну дипломатію та сучасні проблеми нам вдалось поспілкуватись з генеральним директором Андрієм Халпахчі.

Історія кінофестивалю "Молодість"

Фестиваль був заснований у 1970 році. Тоді Вадим Чубасов разом з Віктором Івченком організували дводенну подію. Показали 33 короткометражні фільми — дебюти студентів Київського державного інституту ім. І.К.Карпенка-Карого. Які традиції збереглись в програмі фестивалю з того часу?

— Це дійсно важливе питання, бо завжди запитують: "Що нового?" А фестиваль — це якраз те, що має мати традиції. Бо в Каннах не запитують, що нового. 

Фестиваль розпочався, як дебют студентів. Потім він переріс і називався "Український відкритий фестиваль", коли вже запрошували всі республіки Радянського Союзу. Тоді виробилась ця формула: від студентських фільмів до першого повнометражної картини. На початку 90-х фестиваль став міжнародним — отримав визнання Міжнародної Федерації асоціацій кінопродюсерів (FIAPF). 

Про історію можна багато говорити. Це був час суворої цензури. Міжнародний фестиваль можна було робити лише в Москві. Коли "Молодість" стала відкритою, колеги з Грузії та Прибалтики дивувались. Який тлум людей тут був. Люди проникали через вікна туалету, бо тоді так було, якщо не потрапиш на цей фільм на фестивалі, ти його ніколи в житті не побачиш. Тут був ковток свободи, вільної атмосфери, незаангажованої, як в радянські часи. І це теж традиція, яку ми зберігаємо.

Головні теми в програмі "Молодості"

Цьогорічна програма — 158 фільмів з 59 країн. Це велика робота команди під час відбору картин. Помітно, що чимало стрічок присвячені війні в Україні або її наслідків для світу. Які теми були в пріоритеті?

— Сьогодні у наших кінематографістів є дуже багато болючих тем про війну, про людей, які живуть в окупації, про переміщених, про дітей, які втратили своїх батьків, які мали виїхати зі своєї домівки. І це ті важливі меседжі, які ми передаємо світові. 

Для наших кінематографістів важливо зустрічатися зі своїми колегами з-за кордону. До пандемії до нас приїздили приблизно 150 іноземних гостей, нині безумовно менше. Зараз 30-35. Не всі наважуються їхати. 

Гості, які приїхали сюди, вони повертаються додому. Вони розповідатимуть про те, як ми живемо, як ми працюємо, і це дуже важливо для нас. Сьогодні світ поділений на цивілізований і на те, що відбувається від Росії, від Північної Кореї, Ірану і всього. Всі ці теми присутні на фестивалі. Ми не живемо в бульбашці. Не тільки наші проблеми існують у світі. Це і є культурна дипломатія.

Малий бюджет, проблема кінотеатрів і без підтримки міста: виклики "Молодості"

Організація кінофестивалю під час війни — це вже виклик. Які тяжкі кейси вам довелось вирішити, щоб покази відбулись?

— Нам було дуже важко підготувати програму через те, що директор програми і координатор програми були мобілізовані весною. Це проблема, бо ми не є державною організацією і добитися якогось бронювання було неможливо. Це наш Ігор Шестопалов, Віктор Глонь, які служать в армії. Нам було важко готувати фестиваль. Вони внесли дуже суттєвий внесок. Кожну вільну хвилину на військовій службі витрачали на підготовку фестивалю. 

Не вистачало рук, щоб все підготувати належним чином. Треба було завершити програму за місяць, а ми завершили за три дні до фестивалю. Це безумовно важко.

Під час війни фінансування культури досить обмежене. Хто підтримав цьогорічну "Молодість"?

— Ми вдячні Державному агентству з питань кінематографії. Фінансування значно скорочене, аніж минулі роки, але все ж таки є державна підтримка. Але є велика проблема. Перше питання, яке голова цьогорічного журі Йоанна  Лапінська з Польщі поставила: "А як так, що місто вас не підтримує?" Останні роки ми не маємо жодної допомоги від Києва.

Остання розмова у мене була минулого року, коли мені сказали: "Нам заборонили проводити масові заходи". Видається, що культурна дипломатія — це масовий захід. Даруйте, ви підтримуєте муніципальні театри і дуже добре, що ви це робите. Однак, чому театральний спектакль — це не масовий захід, а кінопокази на міжнародному кінофестивалі — це масовий захід?

Наш фестиваль зафіксований на міжнародному календарі, як Канни, як Венеція. На заході зовсім інший підхід до цього. Там саме мер звертається до директора фестивалю з запитом "чим ми можемо підтримати".

Київ за останні два десятиліття дуже змінився. Чимало колись активних культурних установ пішли в забуття. Яка нині ситуація з майданчиками для кінопоказів?

— На фестивалі ми показуємо фільми для підлітків. Чудова дитяча програма. Я розмовляв з багатьма дітьми, вони жодного разу не були у кінотеатрі. Розумієте, ми через 10 років взагалі втратимо глядача. Нема культури походу в кіно. У місті нема окремих кінотеатрів. Люди ходять тільки у торговий центр, де є розвага, де є ігри і де немає серйозного кіно. Подивіться на Київ. У центрі столиці немає жодного кінотеатру.

Як можна було знищити кінотеатр "Київ", який був нашим центральним майданчиком і який вже не працює стільки років? Минулого року я запитав КМДА: "А коли ви відновите?". Кажуть: "Зараз не на часі. Ми зробимо це після війни". А на часі робити ремонт на Бессарабці, який там не є потрібним?

Нема кінотеатру "Київ", нема кінотеатру "Кінопанорама", нема кінотеатру "Україна", нема маленького  кінотеатру "Дружба", а до цього в 90-ті роки багато кінотеатрів перетворили на театри. Дуже добре, що надали майданчики чудовим театрам, але ж не за рахунок кінотеатрів. Наприклад, Молодий театр — це був трьох зальний кінотеатр "Комсомолець України". Театр драми і комедії на лівому березі — це був кінотеатр "Космос", а Будинок актора — маленький кінотеатр повторного фільму "Зоря". 

Париж пишається своїми кінотеатрами, як "Бальзак" біля Єлисейських полів, як декілька маленьких кінотеатрів біля Сорбонни. У нас є тільки один "Жовтень", який сьогодні є ще й монополістом. Нам дуже важко їх переконати, що орендна плата не має бути такою високою. Ми втрачаємо це, не розуміючи, що це складник культури і відпочинку.

Кіно і війна: культурна дипломатія на "Молодості"

Нині українське кіно відіграє важливу роль в інформаційній війні з Росією. На вашу думку, наскільки сучасна кінорежисура допомагає в боротьбі з ворогом?

— Кожний показаний український фільм на міжнародних фестивалях має величезний резонанс. Це дуже важливий меседж. Важливий меседж для того, щоб люди зрозуміли, що це не тільки подія в окремій країні. Ми сьогодні — кордон, який захищає Європу, захищає світ. Це розуміють далеко не всі.

Наш член журі з Італії розповідав, як їм буває важко інтелектуалам пояснити, що насправді відбувається. В італійців ще закладена думка, що "комунізм — велика ідея", і тому "Росія — це оплот вільного світу". Московська пропаганда зруйнувала їхню свідомість.

Він їздить до нас не лише на фестиваль, а й з гуманітарною місією. Йому деякі кінорежисери казали: "Ти націоналіст, фашист, який з нациками в Україні працює". Дуже багато ще не зроблено. Ми втратили час і лише зараз ведеться величезна робота. І така подія, як наш фестиваль — є резонансною у світі і це важливо.

Нагадаємо, хто переміг на Одеському міжнародному кінофестивалі. Також ми розповідали, як минула "Золота дзига".