Сімейний бізнес в Україні — чому конфлікти народжуються не в суді

Найбільш емоційні корпоративні конфлікти, з якими мені доводилося працювати, майже ніколи не починалися з грошей. І навіть не з боротьби за контроль над компанією. Вони починалися з фрази: "Ми ж родина".

Чому сімейний бізнес роками обходиться без правил

Звучить дивно, але саме високий рівень довіри часто стає причиною того, що сімейний бізнес роками існує без чітких правил. Поки компанія невелика, це майже не створює проблем. Засновник ухвалює рішення, діти поступово долучаються до роботи, складні питання відкладаються "на потім". Іноді на роки.

Потім бізнес дорослішає. З'являються нові активи, банки, інвестори, міжнародні контракти. Компанія починає жити за значно складнішими правилами, ніж сама родина. Але всередині неї все ще діють домовленості, які ніколи не були сформульовані. Ніхто не підписував протокол про те, хто ухвалює стратегічні рішення, а хто лише виконує їх. Саме в цей момент і виникає ризик.

Чому члени родини по-різному бачать майбутнє компанії

Я неодноразово бачила ситуації, коли засновник був переконаний, що всі члени сім'ї однаково розуміють майбутнє компанії. Насправді кожен мав власне бачення. Один хотів розвивати бізнес і залучати інвестора. Інший вважав, що компанія вже досягла достатнього масштабу і повинна приносити стабільний дохід. Хтось бачив себе майбутнім керівником, а хтось узагалі не планував працювати в компанії, але очікував рівної участі в управлінні.

Жодна з цих позицій не є неправильною. Проблема починається тоді, коли про них уперше говорять уже після виникнення конфлікту.

Найпоширеніша помилка при передачі бізнесу дітям

Мені здається, український сімейний бізнес зараз переживає дуже важливий етап. Перше покоління підприємців поступово замислюється про передачу компаній своїм дітям. І саме тут часто виникає фундаментальна помилка.

Передаються корпоративні права. Не передається система управління. Між цими поняттями існує величезна різниця. Спадкоємець отримує частку в статутному капіталі, але не отримує автоматично досвід ухвалення рішень, який засновник накопичував десятиліттями.

Чому володіти бізнесом і керувати ним — не одне й те саме

Володіти бізнесом і керувати ним не означає одне й те саме. У світовій практиці ця думка давно нікого не дивує. У багатьох сімейних компаніях власники навіть не входять до виконавчого менеджменту. Вони формують стратегію, контролюють розвиток бізнесу через раду директорів або наглядову раду, а щоденне управління здійснюють професійні менеджери.

В українських реаліях таке рішення досі нерідко сприймається як втрата контролю. Насправді все навпаки. Саме чіткий розподіл ролей дозволяє зберегти контроль тоді, коли бізнес переходить від покоління засновників до покоління спадкоємців. Власник, який переходить у раду директорів, найчастіше зберігає вплив довше, ніж той, хто тримається за щоденне управління до останнього.

Як сімейний конфлікт перетворюється на особистий

Є ще одна річ, про яку говорять значно рідше. Корпоративні конфлікти в сімейному бізнесі майже ніколи не закінчуються лише корпоративним конфліктом. Вони дуже швидко стають особистими. Юридичні аргументи поступаються місцем давнім образам, дитячим спогадам, сімейним очікуванням і взаємним претензіям, які накопичувалися роками. У такій ситуації навіть найкращий статут або корпоративний договір уже не здатні повністю відновити довіру.

Саме тому найважливіші рішення потрібно ухвалювати тоді, коли всі ще погоджуються один з одним.

Інструменти, які захищають сімейний бізнес від емоцій

У міжнародній практиці для цього давно є перевірені інструменти:

— Family Constitution — писана конституція родини щодо бізнесу.

— Корпоративні договори між співвласниками.

— Правила спадкування бізнесу.

— Політика щодо працевлаштування членів родини.

— Незалежні директори в раді.

— Сімейні ради як окремий орган для родинних питань.

Це не питання моди і не наслідування західних моделей. Це спосіб відокремити бізнес від сімейних емоцій — прописати правила заздалегідь, поки їх ще можна обговорювати спокійно. Під час суперечки за спадщину домовитися про них уже майже неможливо.

Чому сімейний бізнес не може триматися лише на довірі

Можливо, саме цього українському бізнесу сьогодні бракує найбільше. Ми багато говоримо про капітал, інвестиції, цифрову трансформацію, вихід на нові ринки. Значно рідше говоримо про те, що найбільшим активом сімейної компанії є не виробництво, не нерухомість і навіть не прибуток.

Найцінніший актив — це довіра. Але довіра не може бути єдиною системою корпоративного управління. Інвестор чи банк, який заходить у сімейну компанію, оцінює не лише баланс, а й те, чи переживе бізнес зміну поколінь без паралічу.

Зрештою, сильний сімейний бізнес визначається не тим, наскільки дружною є родина у часи успіху. Його справжня зрілість проявляється тоді, коли навіть після складних рішень родина залишається родиною, а компанія продовжує працювати.