Сертифікати резидентності — коли потрібні, а коли — ні

Більшість публікацій про сертифікат резидентності детально описують порядок його отримання, апостилювання, перекладу та подання до податкової служби. Це важливі аспекти, але в реальному податковому житті часто виникають питання, які виходять за межі формальної процедури. У цій колонці ми зосередимося не на технічному алгоритмі отримання документа, а на практичних випадках, коли сертифікат: не потрібен узагалі,  існує лише в електронній формі, видається на компанію, якої вже не існує.

Коли сертифікат не обов'язковий

У загальному розумінні сертифікат резидентності — ключ до застосування міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, відповідно до статті 103 Податкового кодексу України. Але в низці випадків сам ПКУ містить положення, які звільняють доходи нерезидентів від оподаткування без потреби у застосуванні міжнародного договору.

Наприклад, відповідно до підпункту "к" пункту 141.4.1 статті 141 ПКУ, не підлягають оподаткуванню доходи нерезидентів, отримані як компенсація вартості товарів, робіт або послуг, що не належать до спеціально визначених категорій (згаданих у підпунктах "а" – "й" того ж пункту). Якщо йдеться, наприклад, про оплату юридичних послуг нерезидента — компанії, що не має постійного представництва в Україні, то такий дохід не обкладається податком на репатріацію, і відповідно сертифікат резидентності не потрібен.

Допоміжна діяльність ≠ Постійне представництво

Ще одна ситуація, коли застосування конвенції й подання сертифіката не є обов’язковим — це випадки, коли діяльність нерезидента в Україні не утворює постійного представництва (ПП). З 2011 року Податковий кодекс чітко визначає ознаки, за яких ПП не виникає. Зокрема, якщо представництво обмежується лише зберіганням, демонстрацією або доставкою товарів, закупівлею чи збором інформації, або іншими підготовчими й допоміжними діями, податкових зобов'язань у такої структури не виникає.

До 2011 року податкова намагалася довести наявність ПП, навіть якщо діяльність була допоміжною. Приклад — спроби донарахування через відрядження працівників іноземної компанії до України. Аргумент був у тому, що материнська компанія, мовляв, не є резидентом тієї країни, з якою укладено конвенцію.

Натомість у новішій практиці, як-от у справі № 640/32099/21 від 2024 року, Верховний Суд підтримав компанію, яка надала британський сертифікат резидентності. Він став визначальним доказом для застосування конвенції з Великою Британією та підтвердження, що представництво не є постійним.

Сертифікати в електронній формі

Цифровізація набирає обертів — дедалі більше податкових органів у світі переходять на електронні формати довідок. Втім, для українських податківців це все ще виклик. Часто доводиться доводити, що електронний документ має таку ж юридичну силу, як і апостильований паперовий.

Один із прикладів — справа № 420/36344/24, в якій суд став на бік компанії, що надала сертифікат резидентності, роздрукований із сайту грузинської податкової з ідентифікатором і QR-кодом. Суд підтвердив, що такий документ є правомірним відповідно до податкового законодавства Грузії та положень конвенції між Україною і Грузією. Таким чином, податкове повідомлення-рішення було скасовано.

Аналогічно, у відповіді ДПС — ІПК від 21.08.2023 № 2605/ІПК/99-00-21-02-02-06 — податківці підтвердили можливість використання електронної довідки з Ірландії, якщо вона завірена нотаріусом, легалізована й перекладена відповідно до українських вимог.

Сертифікат на ліквідовану компанію

Часом сертифікат потрібен постфактум — наприклад, під час податкової перевірки чи суду, коли йдеться про події минулих років. У Великій Британії (HMRC) передбачено можливість видати сертифікат резидентності на вже ліквідовану компанію — якщо вона діяла в релевантний період. Для цього потрібно вказати точні податкові роки, за які потрібен документ, та пояснити його ціль — наприклад, підтвердження права на звільнення від оподаткування за договором.

Схожі механізми існують і в інших країнах — наприклад, Ірландії та Німеччині. Це дає змогу уникати прогалин у документах, навіть якщо компанія вже не веде діяльності.

Транзитні доходи і бенефіціарний власник

Ще один важливий аспект — хто саме повинен надавати сертифікат. Згідно з п. 103.2 ПКУ, пільги за конвенцією застосовуються лише до фактичного (бенефіціарного) отримувача доходу. Якщо компанія є лише транзитною, а гроші надходять далі — потрібно надати сертифікат саме бенефіціара.

Такий підхід важливий у структурованих транскордонних операціях, коли номінальний отримувач доходу не має податкової резидентності в юрисдикції, з якою укладено конвенцію. У таких випадках лише сертифікат реального бенефіціара дозволяє застосувати пільгову ставку або звільнення.

Раніше Дмитро Михайленко писав про те Як передати бізнес в іноземний холдинг без податків в Україні