Чому українська перевага в C-UAS може скінчитися

Ще кілька років тому протидію дронам часто можна було будувати навколо відносно обмеженого набору загроз і засобів протидії. Сьогодні сам принцип не змінився: ціль потрібно виявити й знешкодити. Змінилася кількість варіантів між цими двома точками. Дрони працюють на різних частотах і каналах зв'язку, використовують автономне наведення та оптоволокно, змінюють маршрути й тактику застосування. Тому одного універсального засобу протидії вже недостатньо.

Тому головна гонка у C-UAS сьогодні йде вже не за одним універсальним засобом. Виграватиме той, хто швидше помічає зміну загрози, знаходить відповідь і може швидко масштабувати її.

Нещодавній 42-сторінковий огляд C-UAS Hub добре показує масштаб цієї гонки: десятки держав одночасно розвивають власні програми протидії БпЛА. Але значно цікавіше не те, хто який радар, РЕБ чи перехоплювач закупив. Якщо подивитися на те, що НАТО робить уже у 2026 році, видно зміну самого підходу.

Як сьогодні НАТО вибудовує C-UAS

У НАТО зараз фактично збирають різні технології в один контур. Для цього у 2026 році Альянс запустив Layered Counter-UAS Initiative (LCI-X) — програму, в межах якої різні засоби виявлення, управління та протидії перевіряють як елементи однієї багатошарової системи. Причому сама ініціатива працює короткими тримісячними циклами: випробувати, перевірити інтеграцію, внести зміни й перейти до наступного етапу. НАТО прямо зазначає, що в цій роботі використовує уроки війни в Україні. А якщо точніше, сам Альянс називає LCI-X "наочним підтвердженням здатності НАТО засвоювати й застосовувати уроки війни в Україні". Формулювання показове: ще кілька років тому ми говорили про те, чого Україні варто вчитися у НАТО, а тепер сам Альянс окремо демонструє власну здатність вчитися на українському бойовому досвіді.

Один із головних уроків української війни, який НАТО зараз намагається перенести у власну C-UAS архітектуру, полягає в тому, що універсального засобу проти всіх БпЛА не існує. Десь оптимальним буде РЕБ, десь дрон-перехоплювач, десь мобільно-вогнева група та інше. Але спочатку загрозу потрібно виявити, правильно ідентифікувати, передати дані й лише після цього обрати спосіб впливу.

У травні НАТО перевіряло саме таку взаємодію під час Technical Interoperability Exercise 26. Там тестували, зокрема, інтеграцію сенсорів із системами командування й управління та весь ланцюг від виявлення до протидії. Рішення, які показали сумісність, у серпні вже перевіряли під час Baltic Trust 26 у Латвії в умовах, наближених до реальної військової операції.

Тобто вимоги зміщуються від характеристик окремого виробу до його здатності працювати в спільному контурі.

Масова дронова війна змінює економіку перехоплення

Масова дронова війна дуже швидко перетворює технологічне питання на економічне. Якщо противник може запускати дешеві БпЛА сотнями, захист не може постійно відповідати на них значно дорожчими засобами. Це вже впливає на те, що розробляють західні країни.

У лютому Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Польща запустили Low-Cost Effectors & Autonomous Platforms (LEAP) для створення дешевших засобів протиповітряної оборони. А в липні британське Міноборони виділило перші £3,16 млн трьом компаніям саме на low-cost interceptors, які мають бути придатними до масового виробництва.

Для України ця проблема давно не теоретична. Якщо вартість знищення дрона постійно в рази перевищує вартість самого дрона, така модель програє на дистанції.

Тому архітектура C-UAS, яку зараз формують НАТО та його союзники, навряд чи спиратиметься переважно на дорогі перехоплювачі. РЕБ, дрони-перехоплювачі, мобільні вогневі групи, зенітні установки та інші засоби матимуть свої зони відповідальності. Питання не в тому, який із них "найкращий", а який найкраще відповідає конкретній загрозі в конкретний момент.

І навіть ця система має постійно змінюватися

Оптоволоконні FPV добре показують, чому побудувати систему один раз і заспокоїтися не вийде. У березні 2026 року британське Міноборони окремо звернулося до індустрії із запитом на способи протидії таким БпЛА. У документі прямо зазначено: дрони, керовані через оптоволокно, несприйнятливі до традиційної радіочастотної протидії. Британці шукають нові способи їх виявляти, супроводжувати, ідентифікувати та знищувати, причому одразу вимагають можливості інтегрувати нове рішення в багатошарову відкриту архітектуру.

Цей приклад добре описує всю технологічну війну. З'являється ефективна протидія — з'являється спосіб її обійти. Після цього потрібна нова протидія. І так безперервно. Тому швидкість адаптації сьогодні може бути важливішою за рекордні характеристики окремого виробу.

Тут у України є перевага. Але вона не буде вічною

Цікаво, що НАТО вже відкрито говорить про український досвід не лише в контексті допомоги Україні.
3 червня Марк Рютте заявив, що НАТО вчиться в України у сфері дронів і counter-drone technologies. А 18 червня пішов ще далі, назвавши Україну номером один у світі за знаннями й досвідом у цій сфері та зазначивши, що Альянсу є чого в нас навчитися.

Причина, думаю, не в якомусь одному українському винаході. Нашою перевагою став сам цикл адаптації. Сьогодні працює одна частота — завтра противник переходить на іншу. Працює придушення радіоканалу — з'являється оптоволокно. Знаходимо спосіб перехоплення — змінюються маршрут, висота або тактика застосування. Українські військові й виробники проходять цей цикл постійно і в реальних бойових умовах.

Але зараз НАТО починає систематизувати те, що ми значною мірою навчилися робити під тиском війни. Альянс запускає короткі цикли випробувань, створює спільні стандарти інтеграції й уже оголосив про понад $40 млрд інвестицій у засоби та технології протидії дронам протягом п'яти років у межах ініціативи NATO's Drone Edge.

Тому наша перевага не гарантована назавжди.

І для українського defense tech питання вже не тільки в тому, як продати більше власних систем. Зараз фактично формується новий C-UAS ринок: його стандарти, вимоги до сумісності, процедури випробувань і механізми закупівель. І Україні важливо бути всередині цього процесу, поки правила ще не усталилися. Брати участь у спільних випробуваннях, закладати сумісність із системами партнерів ще на етапі розробки, заходити у спільні програми та виробництва, а головне — переводити бойовий досвід у рішення, які можуть стати частиною архітектури НАТО.

Інакше може виникнути парадоксальна ситуація, коли український бойовий досвід стане основою чужих систем, навколо яких сформується багатомільярдний ринок, а ми самі залишимося лише постачальниками окремих рішень.