Самотність і смак життя — як ритуали повертають тепло

Переповідаючи цей спогад, у мене щоразу щемить серце. Моя бабуся, інтелігентна жінка з великим і добрим серцем, дуже любила онуків і дітей. Вона завжди відповідально, заздалегідь готувалася до нашого приїзду, ставила на стіл усе найсмачніше й найкраще. Такі родинні зустрічі стали моїм скарбом, безцінними спогадами на все життя.

Якось я помітила, що на десерт бабуся дістала з шафки коробку своїх улюблених цукерок, таку саму, як ми подарували їй три місяці тому. Я здивувалася і сказала, що як приємно, що вона знову купила ці смаколики. Бабуся усміхнулася й відповіла, що це ті самі цукерки. Вона пояснила просто: "Я не люблю їсти на самоті. Смаку не відчуваю". У цій фразі було більше правди, ніж у багатьох книжках про психологію.

Коли немає з ким розділити, притуплюється і смак

Самотність справді змінює апетит. Вона стишує цікавість до їжі і до ритуалу довкола неї. Коли поруч немає очей, які зустрінуться з твоїми, коли немає голосу, що підхопить розмову, навіть улюблене стає буденним і тихим. Ми можемо з’їсти, але не прожити. Можемо насититися, але не відчути.

Минули роки, а я постійно згадую ті надзвичайно теплі зустрічі у моєму місці сили, там, де народилася моя мама. Люблю мою турботливу бабусю і її неперевершені пироги з маком, яблуками, зеленню і яйцями з часником. Люблю свіжі салати прямо з городу, молоду картопельку з кропом і домашнім маслом, запашний борщ зі сметанкою, пампушки з печі. Масло бабуся робила сама з натурального молока. Її смаколики буквально танули в роті й ніби промовляли: "Люблю тебе, їж мене".

Бабуся любила дивитися, з яким задоволенням ми їмо. Вона обіймала мене й казала: "Коли випікаєш, дотримуйся рецепту і послідовності, дай тісту піднятися, дай пирогу відпочити перед тим, як їсти. А коли готуєш, дотримуйся власного смаку щодо цукру, начинки, спецій. Не шкодуй маку і яблук, нехай пироги будуть у радість. Думай шанобливо і з любов’ю про тих, кого будеш пригощати".

Смак як мова уваги

Я ціную ці спогади, і кожного разу думаю, яку домашню вечерю приготувати, щоб потішити гостей, здивувати їх чимось новим і водночас простим. Коли шукаю натхнення, йду на базар. Там смак говорить голосніше, ніж у супермаркеті.

Якось я купила чотири сорти помідорів і салатні трави. Помідори, які дозрівають не в теплиці, а в полі на сонці, мають інший характер. Трави, особливо кріп і кінза, додають свіжості та аромату. Я поєднала все в одному салаті. Нарізала соковиті помідори тонкими кружечками, додала трохи часнику, кропу, кінзи, петрушки, смаженого соняшникового насіння, солі та перцю. Потім натерла бринзу і полила оливковою олією. Гості назвали цей салат "Барвистим соняхом" через яскравість і смак. Прості, якісні інгредієнти справді можуть створити диво. Відтоді цей салат став одним із моїх улюблених.

Ресторан як привід для розмови

Кухарі в усьому світі змагаються у поєднаннях, заправляють спеціями, печуть, варять, маринують. Це нескінченна комунікація. Страви, рецепти, технології, усе це спосіб говорити. Їжа теж є мовою.

Похід до ресторану часто стає жагою до нових вражень і приводом зустрітися, а не лише поїсти. Кажуть, найстаріший у світі ресторан за книгою рекордів Гіннеса це іспанський Botín у Мадриді, заснований у 1725 році. Його історія звучить як легенда. У 1763 році там працював мийником посуду молодий Франсиско Гойя. А Ернест Хемінгуей описав Botín у романі "Фієста", згадуючи смажене порося і ріоха альта. Порося подають і нині, готують у печі тим самим способом, що й сотні років тому. Смак іноді довший за час.

Люди роблять момент

Одна із найзагадковіших речей у стосунках це розуміння природи одне одного. Щоб пізнати людину, потрібні час і обставини. Нещодавно зустріла знайому, і вона розповіла повчальну історію. Вони придбали кота, той плутався між ногами, чоловік перечепився і розбив тарілку. Дружина усміхнулася й сказала: "Не журися, це на щастя, коханий". Син дошкільного віку все це побачив і зробив свій висновок.

Коли батьки пішли на роботу, хлопчик почав бити посуд, засипаючи кухню уламками щастя. Повернувшись, він гордо показав, як ощасливив кухню і коридор. Мама плакала від розпачу, тато сміявся на весь під’їзд. Ця драматично кумедна ситуація нагадує просте: без розмови ми часто чуємо не те. Спілкуйтеся, і вас почують.

Смачні ритуали роблять будні яскравими, а моменти з дорогими людьми безцінними. У простих стравах, у спільних вечорах, у сміху та турботі народжується справжній смак життя. Його неможливо купити, але його можна відчути й передати іншим.

Логіку комунікації через смак і практики повільного столу докладніше описано в моїх виданнях, дивіться мою сторінку на Amazon