Miltech як нова індустріалізація: чому оборонне замовлення має перерости в економічну стратегію

Велике державне замовлення здатне дуже швидко створити виробництво. Але саме по собі воно ще не створює індустрії. Саме тому miltech сьогодні варто розглядати не лише як частину оборонної політики. Технологічний сектор, який сформувався в Україні за останні роки, може стати одним із фундаментів нової економічної політики країни.

За короткий період в Україні виникла значна кількість технологічних команд, виробництв, конструкторських бюро та нових інженерних компетенцій. Розвиваються напрями, пов'язані з компонентами, програмним забезпеченням, системами автономності та робототехнікою.

Але головна цінність цього процесу не лише у появі нових продуктів. В Україні формується технологічна база, яка за правильного підходу може стати основою для розвитку ширшого промислового сектору. Цей процес відбувався не за класичною моделлю поступового розвитку промисловості. Він сформувався дуже швидко — під тиском масштабної потреби у технологіях.

Тепер перед Україною стоїть складніше завдання: чи залишиться український miltech економікою великого державного замовлення, чи зможе перетворитися на повноцінну індустрію, яка створюватиме робочі місця, залучатиме інвестиції, формуватиме експортний потенціал і посилюватиме технологічну конкурентоспроможність країни протягом десятиліть? Це одне з ключових економічних питань для України найближчих років.

Замовлення створює виробництво. Індустрію створює система

У бізнесі є проста закономірність: великий клієнт може дуже швидко прискорити розвиток компанії. Він дає обсяг, дозволяє інвестувати у виробництво, розширювати команду та вдосконалювати продукт. Але один великий клієнт ще не створює сталого бізнесу.

На рівні цілої галузі працює та сама логіка. Державне замовлення відповідає на питання, що необхідно виробити сьогодні. Промислова стратегія має відповідати на інше питання: що залишиться в українській економіці після виконання цього замовлення?

Нові виробництва? Інженерні школи? Постачальники компонентів? Власні технологічні компетенції? Компанії, здатні працювати не лише з одним замовником, а й масштабуватися на глобальні ринки?

У цьому і полягає різниця між виробничою спроможністю та повноцінною індустрією. Наступний етап розвитку українського miltech не може зводитися лише до збільшення обсягів закупівель. Потрібні стійкі ланцюги постачання, система підготовки кадрів, виробнича інфраструктура, доступ до капіталу та можливість масштабування. Інакше нинішній технологічний ривок може залишитися сильним, але ситуативним явищем.

Наступний крок — не кількість компаній, а сильна екосистема

Власний багаторічний досвід формування технологічної компанії DroneUA, створення компанії у США — Futurology та роботи з технологічними ринками показує: хорошого продукту недостатньо, щоб виникла індустрія. Індустрія починається тоді, коли навколо окремих компаній формується ціла система.

Поруч із виробниками мають розвиватися постачальники компонентів, інжинірингові компанії, лабораторії, випробувальні центри, освітні програми, інвестори та нові виробничі потужності. Саме така взаємопов'язана система створює технологічні кластери: середовище, у якому одна компанія стає основою для розвитку десятків інших.

Це вже не модель одного великого заводу з десятками тисяч працівників. Сучасна індустріалізація — це мережа технологічних компаній, спеціалізованих виробництв, інженерних центрів і постачальників, між якими циркулюють технології, люди та капітал. В Україні основа для такої моделі вже формується.

Водночас важливо не зводити поняття власного виробництва лише до фінальної збірки. Значення має те, яка частина технологічної компетенції та доданої вартості залишається всередині країни. Без цього складно говорити про довгострокову промислову перевагу.

Люди й капітал визначатимуть масштаб

Масштабування будь-якої технологічної індустрії зрештою залежить від двох критичних ресурсів — людей і капіталу. Miltech уже сформував значний попит на інженерів, конструкторів, технологів, embedded-розробників, спеціалістів із робототехніки та автоматизації.

Якщо Україна хоче залишатися виробником високотехнологічної продукції через десять років, потрібно вже сьогодні розуміти, хто буде її проєктувати, програмувати та виробляти. Підготовка кадрів у такій ситуації перестає бути виключно питанням освіти. Це частина промислової спроможності країни.

Другий критичний ресурс — капітал. Державний контракт може створити попит і завантажити виробництво. Публічні інструменти підтримки можуть допомогти пройти ранні етапи розвитку продукту. Але для довгострокового масштабування компаніям потрібен приватний капітал і ринок за межами одного замовника.

Державне замовлення не повинно ставати кінцевою точкою бізнес-моделі. Воно може бути стартовим ринком, на якому компанії накопичують компетенції, нарощують виробництво та доводять свою здатність масштабуватися.

Питання наступного десятиліття

Україна вже зробила надзвичайно складну частину цієї роботи. Під колосальним тиском сформувалися компанії, технології, інженерні команди, виробництва та компетенції, на створення яких у звичайних умовах могли б піти десятиліття.

Тепер головне питання полягає не в тому, чи здатні ми створювати технологічні продукти. Це вже доведено практикою. Головним є те, чи зможе Україна конвертувати нинішні технологічні компетенції у довгострокову промислову перевагу.

Це питання про те, якою буде структура української економіки наступного десятиліття: які технологічні компетенції залишаться в країні, де формуватиметься нове виробництво, куди приходитиме приватний капітал і яке місце Україна займатиме у глобальних виробничих ланцюгах.

Ми вже навчилися дуже швидко створювати технології в умовах надзвичайної складності. Наступний етап — побудувати систему, у якій ці технології створюватимуть довгострокову економічну цінність для країни. Саме в цьому полягає потенціал miltech як одного з фундаментів нової індустріалізації України.