Як подолати «долину смерті» в оборонному R&D України

Український DefenceTech за час повномасштабної війни перетворився на один із найдинамічніших секторів економіки. Проте в його основі лежить фундаментальний парадокс: держава купує виключно серійні рішення (TRL 8–9), перекладаючи 100% фінансового та технологічного ризику розробки на приватний капітал. Чому така модель загрожує втратою технологічного темпу і як це виправити?

Чому приватний капітал фінансує державні оборонні потреби

Зараз український оборонний виробник опинився в пастці. Грантові інструменти — зокрема Brave1 — чудово закривають початкову фазу: від ідеї до першого працюючого прототипу (TRL 3–5). Водночас держава готова замовляти лише вироби, які вже пройшли випробування, отримали кодифікацію та готові до серії.

Між цими двома точками лежить класична "dолина смерті" — етап масштабних R&D-витрат, тривалих польових тестувань, адаптації під протидію ворожого РЕБ та підготовки виробничих потужностей.

Складні технологічні вироби — системи РЕБ/РЕР, радари, засоби виявлення цілей чи автопілоти з елементами штучного інтелекту — вимагають інвестицій у сотні тисяч або мільйони доларів ще на етапі розробки. В умовах, коли ворог змінює тактику та частоти кожні 4–6 місяців, цикл розробки "власним коштом" перетворюється на фінансову рулетку.

Якщо компанія інвестує власні прибутки у R&D протягом року, вона ризикує отримати на момент кодифікації виріб, який вже потребує нового циклу модернізації. При цьому держава не дає жодних гарантій закупівлі — в Україні відсутній дієвий механізм офтейк-угод.

Як Пентагон навчився купувати інновації

Щоб залучити нетрадиційних інженерних гравців, Пентагон створив механізм Other Transaction Authority (OTA) — угоди, принципово виведені з-під дії жорсткого оборонного закупівельного законодавства. Головна філософія OTA: не контроль документів, а максимальна швидкість передачі технології на фронт. Цей підхід зламав оборонну бюрократію у чотирьох точках:

• Follow-on Production: конкуренція відбувається лише один раз — на вході. Якщо компанія довела ефективність на полігоні, вона отримує право на серійний контракт без нових процедур
• Milestone Payments: держава платить за фіксований результат — досягнення вимірюваних параметрів — замість оплати за обсяг звітів
• Liability Shield: якщо процедури дотримані, але розробка не досягла характеристик через складність технології, це визнається нормальним бізнес-ризиком
• Збереження IP за розробником: патент залишається у компанії, що дозволяє залучати приватний капітал під технологію — держава отримує безоплатну ліцензию для оборонних потреб

Ключовий урок: купувати треба підтверджену бойову функцію за чітко визначеною ціною — замість витраченого часу й обсягів звітності.

Що треба змінити в Україні

Перший крок — єдина стратегія та координаційний центр. Технологічне агентство гібридного типу має щокварталу публікувати матрицю пріоритетних потреб і надавати єдине вікно для випробувань, частотного ресурсу та полігонів — скорочуючи цикл ухвалення рішень з місяців до днів.

Другий крок — легалізація офтейків. Рішення — Dynamic Open Framework: держава оголошує конкурс під функціональну потребу, угоду підписують з кількома розробниками під відкладальну умову, а фінансове зобов’язання активується автоматично для того, хто першим підтверджує потрібний TRL на полігоні під наглядом незалежної комісії.

Третій крок — законодавчий захист права на ризик. Поки відхилення від характеристик загрожує кримінальними провадженнями від ДАСУ, державні менеджери боїтимуться підписувати складні R&D-контракти. На рівні закону має бути закріплено захист від відповідальності за законний технологічний ризик.

Четвертий крок — трансформація донатів у інвестиції. Корпоративні інвестиційні фонди з державними гарантіями дозволять громадянам купувати цінні папери оборонних компаній, забезпечуючи їх довгими грошима для R&D без розкриття державної таємниці.

Долина смерті оборонного R&D і як Україна може її здолати

Українські інженери та приватні компанії довели здатність перемагати ворога у швидкості технологічних ітерацій. Але виснажувати приватний капітал на етапі глибокого R&D під час тривалої війни — це стратегічний ризик для національної безпеки.

Держава має змінити роль із "вибаглового покупця готового майна" на партнера-співінвестора, надавши ринку прозорі правила, офтейк-гарантії та законодавчий захист розробок. Це єдиний шлях до перетворення локальних інновацій на стійку промислову перевагу.