Великий корабель — велика мішень. Чому Україні потрібна інша модель флоту

Війна вже змінила ВМС України сильніше, ніж будь-яка довоєнна програма розвитку. Морські дрони, берегові ракети, малі катери й удари по російських кораблях показали іншу логіку боротьби за Чорне море. Тепер головне питання полягає в тому, чи готові ми перенести цей досвід у майбутню структуру флоту.

Які завдання мають визначати ВМС України

На коротку та середню перспективу я бачу три базові напрями. Перший — відновлення контролю над узбережжям і суверенними водами у складі Об’єднаних сил. Другий — захист судноплавства й створення умов для Sea Control там, де це реально потрібно. Третій — Sea Denial, тобто здатність не дозволити противнику вільно діяти на морі.

Ця рамка добре відповідає Стратегії морської безпеки України, затвердженій у липні 2024 року. Документ прямо говорить про асиметричні дії, єдиний інформаційний простір, захист морських шляхів і відновлення контролю над морськими просторами. Для мене це важливо ще й тому, що стратегія задає міжвідомчу логіку, а флот у сучасній війні працює тільки разом з іншими компонентами Сил оборони.

Географія також диктує свої умови. Північно-західна частина Чорного моря, Дніпро, Дунай і прибережна зона залишають мало простору для великих кораблів, які потребують складного базування та передбачуваної інфраструктури. Близькість російських засобів ураження й масове поширення безпілотників роблять таку модель дорогою та вразливою.

Що варто нарощувати замість гонитви за тоннажем

Я б будував розвиток навколо спроможностей, які можна розосередити, швидко відновити й масштабувати:

• багатофункціональні катери до 40 метрів, зокрема платформи рівня CB90, Mark VI та їхні аналоги
• морські, повітряні й підводні безпілотні системи для ударних, розвідувальних, протимінних і пошуково-рятувальних завдань
• берегові ракетні комплекси, ППО портів і маршрутів судноплавства
• мобільну систему базування з максимальним маскуванням та можливістю маневру
• посилення морської піхоти для амфібійних і спеціальних рейдів у прибережній зоні та на річках
• підготовку за західними доктринами з опорою на AJP-3.1 як базову рамку планування морських операцій

Окреме питання — морська авіація. На мій погляд, її варто глибше інтегрувати із системою Повітряних сил, зберігши специфічні морські завдання. Так само потрібне оновлення програм підготовки Академії ВМС, щоб нова техніка не опинилася всередині старої організаційної моделі.

Чому великі кораблі потребують окремого перегляду

Найскладніша дискусія починається там, де йдеться про кораблі понад 40 метрів. Вони потребують великих бюджетів, спеціальної інфраструктури й довгого життєвого циклу. Водночас сучасне поле бою робить навіть дорогі платформи помітними цілями для ракет і безекіпажних систем.

Україна вже має два корвети класу Ada, «Гетьман Іван Мазепа» та «Гетьман Іван Виговський». У липні 2026 року Президент також говорив про намір побудувати ще два. Саме тому це рішення потребує холодного розрахунку: де вони базуватимуться, які завдання виконуватимуть, скільки коштуватиме повний життєвий цикл і чи дадуть вони той ефект, який неможливо отримати дешевшими розосередженими засобами.

Два кораблі з високим ступенем готовності слід оцінювати окремо від майбутніх замовлень. Я вважаю, що додаткові корвети мають сенс лише після відповіді на питання про їхню реальну бойову живучість та місце в системі сил. Сам факт престижності великої платформи не повинен підміняти розрахунок.

Схожа логіка стосується протимінних кораблів. Станом на 2026 рік Україна отримує вже п’ять таких суден, включно з «Черкасами», «Черніговом», «Маріуполем», «Мелітополем» і «Генічеськом». Після завершення війни вони матимуть важливу роль у розмінуванні, але паралельно потрібно нарощувати малі й безпілотні протимінні засоби, які можна базувати безпосередньо в Україні.

Якою має бути модель ВМС України

Майбутній український флот варто проєктувати під нашу географію, загрози, фінансові можливості й досвід цієї війни. Його сила може полягати в мобільності, розосередженні, мережевій взаємодії, насиченні ракетними та безпілотними системами й тісному зв’язку з іншими складовими оборони.

Така архітектура дає шанс поєднати Sea Control там, де він необхідний, Sea Denial там, де противник має перевагу, і головне — живучість. Після досвіду Чорного моря Україні варто будувати власну модель ВМС, виходячи з того, що справді працює у війні та витримує перевірку ресурсами й часом.