100 днів трагедії: жахіття війни, які Україна не забуде ніколи

#Україна
03 червня 09:25
Читати російською
Загальна кількість мирних жителів, які загинули за весь час широкомасштабного вторгнення, досі невідома
100 днів трагедії: жахіття війни, які Україна не забуде ніколи

24 лютого наша країна прокинулася від вибухів. На той час ми вже не перший місяць жили передчуттям війни, але людина ніколи не вірить передчуттям, доки вони не стануть жахливою реальністю. Сто днів тому наше життя змінилося назавжди. І навіть після перемоги воно вже ніколи не стане таким, як раніше.

Сьогодні ми згадуємо, що втратили за ці сто днів. Згадуємо для того, щоб повік не забути жахіття війни – і не пробачити ніколи.

Маріуполь

1

Росіяни оточили місто ще 1 березня. За даними Маріупольської міськради, за перші два тижні оточення й обстрілів загинуло понад 2,3 тис. містян. Потім підраховувати людські жертви вже не було можливості: місто перетворилося на табір смерті – заблоковане, без їжі та води, під безперервним бомбардуванням. Деяким щасливцям вдалося вибратися на підконтрольну Україні територію, а решта гинули дорогою, під кулями російських військових. Ті, хто залишився, ховалися від обстрілів по підвалах, страждаючи від голоду, спраги і холоду і сподіваючись, що їх укриття не стане їх же могилою. У багатьох ця надія не справдилася.

9 березня російські літаки завдали авіаудару по міському пологовому будинку  № 3. Три людини, зокрема одна жінка й дитина, загинули, сімнадцять постраждали. Фото руїн будівлі та поранених породіль облетіли весь світ. Російська влада вустами лаврова заявила, що у розбомбленій лікарні нібито не було ні медиків, ні пацієнтів, бо там розташовувалася база батальйону «Азов».

2

16 березня росіяни скинули бомбу на Маріупольський драмтеатр. У сховищі під будівлею театру, за різними даними, ховалися від 500 до 1,2 тис. мирних жителів. На асфальті перед театром було напсиане великими літерами слово «ДЕТИ», але російських пілотів це не зупинило. Число загиблих під завалами орієнтовно становить від 300 до 600 людей. Російська влада досі заперечує завдання авіаудару, звинувачуючи в руйнуванні будівлі батальйон «Азов». Після захоплення Маріуполя окупанти розібрали завали та поховали загиблих у братській могилі в селищі Мангуш, не провівши жодних спроб ідентифікації тіл.

Через три дні, 19 березня, російські бомби знищили школу мистецтв № 12, де ховалося понад 400 городян. Точна кількість загиблих і постраждалих невідома.

Декілька сотень мирних жителів ховалися у підземних приміщеннях комбінату «Азовсталь», які захищав батальйон «Азов» та інші підрозділи українських збройних сил.

9 квітня російські війська розпочали штурм території комбінату, який тривав понад місяць. Весь цей час українські військові героїчно боронили завод, попри те, що його наземні споруди зазнавали безперервного бомбардування. Увечері 7 травня віцепрем'єрка Ірина Верещук повідомила, що з «Азовсталі» вдалося евакуювати всіх жінок, дітей та людей похилого віку. Проте на заводі залишалося понад 600 тяжко поранених військових.

За наказом керівництва країни 20 травня, на 86-й день оборони міста, «Азов» припинив опір і здався в полон російським військам. Нині полонених утримують на території так званої «ДНР», і голова сепаратистів Денис Пушилін заявляє, що їх судитиме «міжнародний трибунал». Українська влада, зі свого боку, обіцяє повернути полонених додому в рамках обміну.

За три місяці боїв у Маріуполі було зруйновано близько 90% житлових будинків. За оцінками міськради, від обстрілів, голоду, холоду та відсутності медичної допомоги за цей час загинуло орієнтовно 20 тис. людей, більшість яких було поховано прямо на газонах у їхніх дворах. Із майже півмільйонного населення міста зараз у Маріуполі залишилося близько 100 тис. осіб, яких окупанти намагаються частково депортувати на територію росії.

Люди, що залишаються у місті, з квітня не мають вільного доступу до питної води. Як повідомляє міський голова Вадим Бойченко, питну воду окупанти розвозять по районах, але видають лише за умови виконання трудової повинності: маріупольці мають розбирати завали і допомагати ховати тіла, що розклалися, у братських могилах. За інформацією радника мера Петра Андрющенка, частина тіл звалена у приміщенні супермаркету «Щирий кум» у Лівобережному районі міста.

«Сюди росіяни звозять тіла загиблих, що вимило з могили під час спроби відновлення водопостачання, та частково ексгумованих. Просто звалюють як сміття», - написав Андрющенко.

Харків

Обстріли Харкова почалися першого ж дня війни. Друге за величиною місто України, населене переважно російськомовними українцями, мало для окупантів значну цінність: захоплення Харкова можна було б подати російській аудиторії як знакову перемогу. Проте Харків, як і інші українські міста, не став зустрічати росіян із квітами. Переконавшись у цьому, окупанти почали цілеспрямовано знищувати місто, здійснюючи прицільний вогонь по житлових будинках та інфраструктурі.

3

За сто днів війни у Харкові постраждало близько 3,5 тис. багатоквартирних будинків і приватних домоволодінь. Майже 500 з них знищено вщент і не підлягає відновленню. Під вогнем регулярно опиняються майже всі райони Харкова, проте найбільших руйнувань зазнали Північна Салтівка, П'ятихатки та мікрорайон «Горизонт».

Північна Салтівка – великий спальний район на північному сході міста – зараз перетворилася на район-примару: тут зруйновано 70% житлових будівель та інфраструктури. Серед загиблих внаслідок обстрілу – 96-річний мешканець району Борис Романченко, котрий під час Другої світової війни вижив у чотирьох нацистських концтаборах.

Постраждав і центр міста. 1 березня росіяни завдали ракетного удару по площі Свободи: одна з ракет влучила в будівлю Харківської ОДА, з-під завалів якої потім витягли тіла 24 загиблих. Наступного дня, 2 березня, внаслідок обстрілу було повністю зруйновано корпус економфаку Харківського національного університету. Також постраждали університетська наукова бібліотека, обласне управління поліції та СБУ, Палац праці та Успенський собор, у якому люди переховувалися від бомбардувань.

Точної статистики, скільки саме харків'ян загинуло в місті, починаючи з 24 лютого, поки що немає, оскільки розібрано ще не всі завали. Після контрнаступу ЗСУ в Харківській області інтенсивність ворожих обстрілів дещо знизилася, проте містом регулярно «прилітає». Найтрагічнішим випадком за останній час стали обстріли 26 травня: 19 людей, у тому числі 9-річна дитина, зазнали поранень, дев'ятеро загинули. Серед загиблих – батько з 5-місячним немовлям: дитину відкинуло вибуховою хвилею на дах під'їзду, де її згодом і знайшли рятувальники, на жаль, уже мертву.

Київщина

4

На початку квітня слово «Буча» стало для всього світу синонімом найстрашнішого жаху, який тільки можуть зазнати мирні жителі під час війни. Перші відеозаписи того, на що окупанти перетворили колись передмістя Києва, з'явилися 2 квітня – після того, як українські війська звільнили Бучу. На вулицях лежали десятки мертвих тіл різного ступеня розкладання, переважно цих людей було розстріляно в потилицю. У деяких були зв'язані руки за спиною. Супутникові знімки показали, що трупи на вулицях почали з'являтися 11 березня – одразу після того, як росіяни захопили Бучу. Також у місті було знайдено братську могилу, до якої було скинуто 280 тіл.

Усього за місяць окупації було страчено або загинули від обстрілів понад 420 осіб – за оцінками мера Бучі Анатолія Федорчука, кожен п'ятий із тих, хто залишився в місті. Пізніше Федорчук повідомив, що у Бучі було зруйновано 243 приватні будинки та 22 багатоповерхівки. З його слів, практично кожен будинок росіяни пограбували та розорили.

Не менш страшних руйнувань зазнали й інші міста та села Київської області. «Рускій мір» фактично знищив 71% території Ірпіня, 77% – Горенки, 58% – Гостомеля, 40% – Макарова. За даними Київської ОВА, загалом у Київській області пошкоджено 2 541 будинок, з них 726 зруйновано повністю.

18 травня начальник поліції Київської області Андрій Небітов повідомив, що у регіоні виявлено тіла вже 1 288 мирних жителів, які загинули під час окупації. Більшість із них були застрелені з автоматичної зброї. Братські могили на території Київщини знаходять досі. Так, у травні на окружній трасі біля Макарова, поруч із колишніми позиціями російських військ, було знайдено трьох похованих чоловіків – двох з них було вбито кулею в голову, одного – кулею в живіт. Поряд із похованням росіяни залишили розтяжку з гранатою Ф-1.

Чернігів

Понад місяць блокади, 700 загиблих городян та житлова інфраструктура, знищена, за різними оцінками, на 20-70%. Чернігів одним із перших взяв на себе удар російської навали. Коли окупанти виявили, що нездатні захопити місто, вони почали знищувати його прицільними бомбардуваннями.

Спочатку Чернігів залишився без світла, потім без води, газу й тепла. Три з чотирьох міських лікарень було розбомблено, 79% шкіл та 71% дитсадків зазнали значниї руйнувань. У березні з міста різними шляхами евакуювалось майже 200 тис. людей – близько двох третин населення. Інші ж опинилися у ситуації гуманітарної катастрофи – не вистачало продуктів, ліків, питної води.

3 березня внаслідок бомбардування житлових кварталів Чернігова загинуло 47 людей – 38 чоловіків і 9 жінок. За оцінками експертів Amnesty International, бомби, скинуті російськими літаками, найімовірніше, були 500-кілограмовими бомбами ФАБ-500.

5

16 березня сталася ще одна трагедія: росіяни обстріляли чергу, що стояла за хлібом. Перший снаряд влучив у будинок, другий – просто у людей. 14 з них загинули, близько 40 було доставлено до міської лікарні, яка того ж вечора також зазнала обстрілів.

25 березня через значні пошкодження міська влада була змушена закрити останній міст через Дніпро. Увечері того ж дня російські війська півтори години обстрілювали гуманітарний коридор до Чернігова – спочатку із «Смерчів», потім із артилерії 122-міліметрового калібру та мінометів і зрештою – танками.

Чернігів було розблоковано на початку квітня. Населення почало повертатися додому, але навіть зараз у регіоні неспокійно: росія регулярно обстрілює прикордонні  райони Чернігівщини та сусідню Сумщину.

Краматорськ

Місто зі 150-тисячним населенням, з якого за час війни виїхало близько двох третин. Як і більшість населених пунктів Донецької області, зазнає регулярних російських обстрілів. Перші два місяці війни Краматорськ був одним із основних транспортних вузлів евакуації для жителів Донбасу. 8 квітня місто стало сценою трагедії, що вразила весь цивілізований світ: російські війська з території «ДНР» випустили дві крилаті ракети по залізничному вокзалу.

На момент обстрілу на вокзалі перебувало кілька тисяч мешканців міста, які чекали на евакуацію. Понад 50 людей, зокрема п'ятеро дітей, загинули на місці, ще 98 людей було поранено.

«Я хотіла встати спочатку і втекти кудись, знайти маму, брата, але я не могла встати, ніби дуже боляче. Коли подивилася на ноги, я розплакалася», – розповіла журналістам 11-річна Яна, яка в результаті обстрілу залишилася без обох ніг.

Її мати втратила одну ногу, бабуся загинула, живим і здоровим залишився лише брат-близнюк дівчинки, який на той момент відійшов купити чаю.

3

Обстріли Краматорська не вщухають. За даними Defence Intelligence, окупанти планують захопити місто у разі, якщо їм вдасться встановити контроль над Сєвєродонецьком.

Рубіжне та Сєвєродонецьк

Обстріли тут почалися вже в перші дні війни. Через три місяці Рубіжне являло собою другий Маріуполь.

«Промислове місто зруйноване вщент, вцілілих будівель немає, багато будинків відновити неможливо. У дворах – цвинтарі», – повідомив 20 травня голова Луганської військової обладміністрації Сергій Гайдай.

З його слів, у майбутньому місто доведеться відновлювати з нуля.

7

За цей час не було фактично жодного дня, коли Рубіжне не обстрілювалося. 13 березня окупанти захопили східні околиці міста, і бої почалися вже у міській зоні. Під час обстрілів росіяни двічі влучили в цистерни із концентрованою азотною кислотою на підприємствах міста і щонайменше один раз скинули на Рубіжне фосфорну бомбу. «Зелені» коридори – як і в сусідньому Сєвєродонецьку – безперервно обстрілювалися, отже люди, які хотіли евакуюватися до інших регіонів України, були змушені або ризикувати життям, або залишатися на місці. Одночасно окупанти почали насильно вивозити жителів окупованої частини міста на територію росії. Скільки людей залишається у Рубіжному, точно невідомо.

12 травня Рубіжне було окуповано повністю. Відступаючи, українські війська підірвали захоплені росіянами залізничні мости між Рубіжним та Сєвєродонецьком, що значно загальмувало російський наступ на сусіднє місто.

Сєвєродонецьк, розташований за 13 км від Рубіжного, з 2014 року є обласним центром Луганщини. Станом на середину травня із 102 тис. населення в ньому залишилося приблизно 10-12 тис.

8

Як і Рубіжне, Сєвєродонецьк уже майже три місяці живе без води, газу та світла під постійними обстрілами й авіаударами. Росіяни цілеспрямовано гатять по житлових кварталах, школах та лікарнях. Так, 20 травня вони завдали артилерійського удару по школі, у підвалі якої ховалося понад 200 людей, зокрема багато дітей. Троє дорослих загинуло на місці.

26 травня російським військам вдалося увірватися на північні околиці Сєвєродонецька. Відтоді в межах міста тривають жорстокі бої. Станом на 1 червня загарбники контролювали вже 70% міста. Однак увечері 2 червня Сергій Гайдай повідомив в ефірі національного телемарафону, що шанс відбити Сєвєродонецьк не втрачено. З його слів, українські збройні сили успішно проводять локальні операції, беруть полонених і мають усе необхідне, щоб вигнати росіян з обласного центру.

Кількість мирних жителів Сєвєродонецька та Рубіжного, які загинули під час широкомасштабної російської агресії, поки що невідома. За останньою інформацією, близько 800 мешканців Сєвєродонецька зараз ховаються у бомбосховищах під хімзаводом «Азот» .

***

… Маріуполь, Харків, Буча, Чернігів, Краматорськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк. Розбиті вщент Ізюм і Куп'янськ. Осквернена Херсонщина. Розстріляний з танків будинок для людей похилого віку в Кремінній, авіабомба, скинута на Білогорівську сільську школу, де ховалося 90 людей. Варварські бомбардування Сумщини. Ракетні удари по Києву та Львову. Обстріли Миколаєва, Запоріжжя, Одеси, Дніпра, які щодня призводять до людських жертв… Продовжувати цей список можна нескінченно. Колись – і цей день вже не за горами – він буде повністю зачитаний у Гаазі, де російських нацистів судитимуть за геноцид українського народу. А поки що можна сказати лише одне: кожне місто, кожен населений пункт, кожен українець, якого російські нацисти позбавили життя, свободи, здоров'я чи майна, близькі нам. Кожну таку втрату ми пам'ятатимемо вічно. І не пробачимо її винуватцям ніколи.

author
Авторка публікації
Юлія Тененьова
Закінчила філологічний факультет ХНУ ім. Каразіна за спеціальністю «журналістика». З 2001 року працюю у київських ЗМІ за напрямками «суспільство» і «політика».
Поділитись публікацією
Збройним силам України потрібна наша допомога.
Збройним силам України потрібна наша допомога
ХАРКІВСЬКИЙ ТРИБУНАЛ
НЮРНБЕРГ 2022
Якщо ви стали свідком путінських злочинів проти мирного населення в Україні— ви теж можете допомогти.Надсилайте факти про воєнні злочини