Складаю відірвані руки та ноги: історія лікарки, яка описує тіла воїнів з "Азовсталі"

З початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну мільйони людей втратили роботу, чиїсь професії виявилися непотрібними. Чого не скажеш про медиків, які щодня борються за життя українців і навіть дарують шанс вижити ворогам, маючи в серці клятву – допомагати людям.

Перед лікарями, які не встигли оговтатися від пандемії, постав тяжчий виклик – пережити війну. До перемоги Україну наближають своєю роботою тисячі медиків. Серед них гінекологиня Аліна, яка розповіла Новини.LIVE свою історію. 

Читайте також: Маріуполю загрожує спалах холери, а під Сєвєродонецьком росіяни ведуть безуспішні бої – розвідка Великобританії

Аліні 27 років, вона проживає в Києві, де і зустріла першу ніч повномасштабного вторгнення росії. Онкоцентр, де працювала лікарка, призупинив свою роботу, і дівчині довелося обирати – шукати щось у столиці або ж їхати за місто до батьків, які вмовляли доньку кинути все й тікати.

Наприкінці лютого виїхали з Києва більшість колег Аліни. Тоді, припускає дівчина, всі думали, що їдуть на кілька тижнів. Але навіть за три місяці повернулися одиниці. Не маючи роботи, Аліна почала займатися волонтерством, взявши під опіку хлопців з ТРО біля свого будинку.

Вони жили в переході, а я носила їм теплі речі, одяг, спальники, готувала їжу

Пізніше лікарка повернулася до професійної діяльності, але кардинально змінивши спеціалізацію. Аліна знайшла неофіційну роботу – допомагати судмедексперту описувати тіла загиблих. Каже, що мертвих не боялася, страху та паніки не було. Однак кількість тіл і причини смерті багатьох молодих людей для неї по-іншому відкрили жахи війни.

Молоді хлопці по 25 років просто стрибали з вікон через стрес. Причиною смерті ми писали самогубство, хоча їх вбила війна. Таких історій багато

Медична практика, під час якої дівчині вже доводилося бачити смерть, допомогла їй мати тверезий розум і не впадати у відчай від побаченого в морзі. А частіше за все доводилося дивитися на останки людських тіл і збирати їх до купи, ніби пазл.

Ми сортували людей на цивільних і військових. Останніх пізнавали за формою, таких було десь 40% від усіх тіл. Якщо знаходили документи, то одразу віддавали тіло родичам, якщо ні – то проводили впізнання за допомогою ДНК

Тіла були різні. Хтось помирав від серцевого нападу, що ніяк не відбивалося на зовнішньому вигляді, а декого розривало на шматки, і від людини не залишалося і сліду.

Лікарка розповіла, що у Києві найтяжче було розпізнати тіла загиблих під час вибуху в ТРЦ "Ретровіль". Але навіть їх неможливо порівняти з військовими та цивільними, яких привезли до Києва з "Азовсталі".

Беру руку та ногу і складаю. Дивлюсь, чи це одна й та ж людина. Якщо ні, то доводиться робити ДНК. Це займає понад два тижні. Є рештки, які неможливо зібрати навіть для поховання

Робити паузу, брати відпустку або відмовитися від роботи у морзі Аліна не хоче. Вважає, що зараз не час думати про відпочинок, заробіток або щось інше, крім перемоги. Тому щодня вона робить свою роботу, навіть якщо працювати їй доводиться з тими, хто нагадує про найгірше, що приносить з собою війна – смерть. 

Я на підсвідомості не розумію, що це мертва людина. Просто працюю з тілом. Дивлюсь на нього і пишу: руки, ноги, шматки...

Редакція видання дякує кожному медичному працівнику за відданість своїй роботі та Україні. Ми пишаємося вами і віримо у спільну Перемогу!