Обкрадені пенсіонери: історія подружжя, яке тікало з окупації 10 км в гумових чоботях, а тепер рятує село

Міста та села на Київщині вже понад місяць, як звільнені від окупантів. Однак щодня світ чує історії родин, які втратили дім, рідних, покинули домівку і поїхали світ-заочі, аби врятувати життя.

Родина Лаврських провела в окупації близько 40 днів. Пенсіонери ховалися у власній хаті в селі Олізарівка Іванківського району Київської області. А коли втекли звідти та доїхали до дітей, спільними силами почали рятувати рідне село. Свою історію вони розповіли журналісту Новини.LIVE.

Читайте також: "Сволота з росії залишила нам на старість жменю попелу". Горенка. Історія про знищене життя

Окупанти-мародери

Село Олізарівка невелике, там проживають здебільшого пенсіонери. За останнім переписом, населення складало близько 400 осіб. По одну сторону від нього дорога на Чорнобиль, по іншу - на Бородянку, Гостомель, Бучу, Ірпінь. На початку березня окупанти зайшли в село і понад місяць тримали людей у страху.

“Нікуди не можна було вийти. У нас є господарство - собаки, коти, індики та кури. Ми годували їх серед ночі, о першій чи другій годині, тихо пробиралися з бомбосховища. Бо всюди ходили їх патрулі, пройти було ризиковано”, - розповідає пенсіонер.

Окупанти грабували всі без виключення будинки. Солдати російської армії зганьбилися на весь світ, викрадаючи в українців навіть спідню білизну для своїх дружин. У родини пенсіонерів вони також викрали всі труси, не залишивши в гардеробі нічого.

“Кожен візит “дружелюбності” окупантів завершувався розграбунком того, що їм треба. Жіночі речі забирали, але хоч щось залишили. Чоловіче забрали все, починаючи від кросівок, закінчуючи білизною. Знімали стопками речі з полиці не перебираючи”, - додав селянин.

Втеча з окупації

Доки бабуся з дідусем перебували в окупованому селі, їх діти та онуки вибиралися під обстрілами з Бучі. Зв’язку між рідними не було. З Олізарівки безпечною була лише одна доріжка через ліс, кудою Лаврські і хотіли втекти, однак вона виявилася замінованою.

“Вірю, що вони сильні і виберуться. Ще й дадуть жару тим сук*м. Молимося за них. Отримую інколи новини з села, то кажуть, що моя бабуся повчає там окупантів, вчить життю”, - розповідала нам їх онука Валерія, яка з батьками та сестрою виїхали за кордон.

За кілька тижнів ми дізналися, що пенсіонери близько 10 км йшли пішки у гумових чоботях, бо все взуття та одяг у них викрали росіяни. Залишатися в Україні вони страшенно боялися і хотіли до своїх. Зустріч відбулася.

 

Порятунок села

Діставшись у безпечне місце, родина Лаврських вирішила розповідати про трагедію маленьких сіл на увесь світ. Тому що рятуючи Ірпінь та Бучу ніхто і не чув про знищені маленькі села, ніхто не привозив допомогу.

“Дорогенькі люди всього світу. Якщо можна, постарайтеся допомогти. І бездомним, у яких немає ні копійки за душею, нема де жити. І молоді, і дітям, і тваринам”, - просить бабуся.

 

Разом з онуками вони почали збирати гроші та гуманітарну допомогу, щоб відправляти в рідне та сусідні села. Звідти вдалося втекти не всім. Між собою сім’я розподілила завдання - хтось збирає допомогу за кордоном, хтось направляє в Київ, а там ініціативна група розвозить по місцях.

До такої ініціативи, яку родина називає “Великі проблеми маленьких сіл” можете долучитися і ви. Українці можуть надсилати гроші на картку МОНО 5375 4115 0195 4213.

“Знаю, що після двох місяців допомоги всі вже втомилися і не мають таких ресурсів, як на початку війни. Але вірю, що небайдужість людей зможе врятувати комусь життя”, - написала онука пенсіонерів в соцмережах.