"Мрію дожити до перемоги": 102-річна українка, яка пережила голодомор та німецьку окупацію, допомагає ЗСУ

102-річна українка, яка пережила голодомор та німецьку окупацію, плете "кікімори" для ЗСУ — історія жінки

Колишня трактористка Любов Григорівна Ярош з села Ходорків, що в Житомирській області, пережила голодомор, Другу світову війну, примусове направлення в Донбас, яке вона сама називає засланням. Але каже, що про такі звірства, які сьогодні чинять росіяни в Україні, досі не чула. У свої 102 роки жінка не залишається осторонь — допомагає Збройним силам України та чекає на перемогу.

Історію 102-річної українки читайте далі у матеріалі.

Читайте також:

Жінка, що пережила голодомор, війну, окупацію та заслання

Любов Григорівну можна сміливо назвати незламною, адже стільки випробувань, скільки випало на її долю, не кожен здатний пережити. У свої поважні роки вона не втрачає ентузіазм та жагу до життя.

За плечима Ярош більш ніж століття живої, нефільтрованої історії України. Голодомор, наймитування, німецька окупація, вимушена важка праця на Донбасі, а потім — у місцевому колгоспі. А нині — знову війна.

Голодування випало Любові Григорівні пережити, коли їй було всього 13 років. Щоб вижити, збирали колоски. Дівчина втратила двох братів та маленьку сестричку. Батьки вже й не сподівалися, що Любов зостанеться в живих, проте дівчинка витримала.

Наступного року вже працювала на колгоспному полі й випасала по 300 курей. А згодом пішла у Київ і влаштувалась наймичкою.

Життя знову кинуло виклик у 21 рік — почалася Друга світова війна. Любов пішки дісталася до вже окупованого Ходоркова. Працювала на залізниці. Їй вдалося втекти від примусового вивезення до Німеччини.

102-річна українка плете "кікімори" для ЗСУ

Оскільки Любов Григорівна перебувала на окупованій нацистами території, то після звільнення, коли прийшли комуністи, її силоміць відправили на Донбас. Там працювала поруч з шахтою на пилорамі: різала колодки. Поривалася до рідних країв.

Вже з 1948 року фактично на все подальше життя оселилася в Ходоркові. Тоді ж народила першу дитину. Працювала у колгоспі. У Любов Григорівни четверо дітей: двоє хлопців та двоє дівчат. Й аж семеро онуків: шестеро хлопчиків і одна онука. До речі, жінка знає напам’ять номери мобільних телефонів своїх дітей та онуків.

Допомога ЗСУ та віра в перемогу

Про те, що в Україну знов прийшла війна, Любов Григорівна дізналася не одразу. Рідні приховували. Проте жахлива правда випливла швидко. Жінка зізналася, не могла спати й постійно відчувала біль за українських захисників. Та й зараз серце обливається кров’ю.

Бабуся погано бачить і чує, але без діла не сидить та допомагає українським воїнам. Щоб хоч якось допомагати військовим, доньки принесли мішковину для маскувальних костюмів — "кікімор" — і долучили матір до роботи. Любов Григорівна дуже щаслива, що її маленька праця також наближає перемогу.

102-річна українка плете "кікімори" для ЗСУ

"Мені головне, щоб наших людей не вбивали. То я вже кажу: краще б наплести тих маскувальних костюмів, та щоб наші синочки закінчили цю війну. Та щоб була вже тиша. Доньки плетуть, а я розплітаю мішковину. П’ять жмутиків роблю за день. Дуже хочеться, щоб ця війна швидше закінчилася. Ті вороги людей стільки убивають, палять хати та хліб. Я на їх не кажу інакше, як "собаки". Та навіть пси кращі за тих нелюдів. Мрію дожити до перемоги. Щоранку встану і думаю: може, вже закінчилася війна…" — поділилася Любов Григорівна.

Раніше Новини.LIVE писало, як одесити сьогодні допомагають фронту.