Як бібліотеки допомагають боротися з пропагандою

Світові бібліотеки зберігають величезні колекції пропагандистської літератури різних країн. Навіщо і чому це важливо, розповідає у своїй статті координаторка слов'янських ресурсів і керівниця Ресурсного центру імені Петра Яцика Університету Торонто Ксеня Кебузинська. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Війна в Україні показує, що бібліотеки відіграють життєво важливу роль у боротьбі з дезінформацією

Бібліотеки завжди були місцем знань. Для багатьох з нас вони пропонують розуміння соціокультурних і політичних змін, що відбуваються у світі. Я регулярно в цьому переконуюся, працюючи бібліотекаркою, яка формує колекції зі славістики та східноєвропейських досліджень для бібліотек Торонтського університету.

Вміст бібліотечних полиць відбиває культуру, яка нас оточує. Він може віддзеркалювати зміни в ідеологіях, популярній культурі та політичному лідерстві. Згадайте про численні мемуари та викриття Білого дому, які були опубліковані під час президентства Дональда Трампа. І подумайте про всю художню літературу, поезію та графічні романи, натхненні COVID-19.

Література також відіграє значну роль під час війни. Вона може бути використана для виправдання або засудження конфлікту. Такий контент може мати форму наукового аналізу, журналістського розслідування, художніх роздумів і навіть пропаганди.

Інформація як зброя

Я гостро відчула пропаганду, починаючи з 2014 року. Російські книги, що надходили до Торонто, приносили далеку політику москви на мій стіл у дуже реальний спосіб. До університетської бібліотеки надійшли праці "Крим назавжди з росією", "Україна: Хаос і революція як зброя долара" та "Поле битви — Україна: Зламаний тризуб."

Автори цих книг наводять історичні та правові аргументи на користь інтеграції Криму до складу росії. У цих публікаціях заперечується або висміюється існування української держави та нації з власною мовою і звичаями. Вони звинувачують США й НАТО у підтримці Помаранчевої революції та повстання на Майдані з метою розвалу "русского мира".

Державний комітет телебачення і радіомовлення України переглядає і обмежує контент, який визнаний "антиукраїнським". Наразі до переліку видань, спрямованих на "ліквідацію незалежності України", Держкомтелерадіо додав 300 найменувань.

Інтернет-видання "Читомо", яке висвітлює видавничу справу в Україні, зібрало та опублікувало добірку з п'ятдесяти найбільш кричущих прикладів.

Україна не самотня у цензуруванні літератури. Міністерство юстиції росії веде федеральний список екстремістських матеріалів. Він включає понад 5300 статей, книг, пісень та іншого інтернет-контенту. До екстремістських творів належать тексти з критикою російської влади, публікації мусульманських богословів, Свідків Єгови, саєнтологів, а також контент, пов'язаний з Україною. Заборонені українські книги, які висвітлюють такі теми, як Голодомор й українські визвольні рухи XX століття.

Пропаганда в університетських бібліотеках

Бібліотеки Університету Торонто не єдині, хто зберігає примірники книг, заборонених в Україні та росії. За даними WorldCat, 44 з 50 назв книг зі списку "Читомо" зберігаються у кількох бібліотеках Північної Америки. Ці видання є в найпрестижніших академічних бібліотеках США, таких як Гарвардський, Єльський, Принстонський, Стенфордський, Чиказький та Дюкський університети.

Крім того, члени Консорціуму слов'янських бібліотечних колекцій Східного узбережжя купують і зберігають матеріали, які були заборонені в Україні та росії.

Бібліотеки наголошують на вільному та справедливому доступі до інформації та прагнуть формувати збалансовані фонди. Професійний етичний кодекс вимагає від бібліотекарів поважати інтелектуальну свободу, яка є правом кожної людини шукати й отримувати інформацію з усіх точок зору без обмежень. Ми відкидаємо обмеження доступу до матеріалів на основі партійного або доктринального несхвалення та з боку окремих осіб, урядів, релігійних та громадських інституцій.

"Майн кампф" Гітлера чи зібрання творів Сталіна можуть слугувати першоджерелами для вивчення суспільства в конкретний момент. Таку ж функцію виконують і провокаційні матеріали сьогодення.

Мел Бах, бібліотекар Кембриджського університету, пише, що бібліотеки "купують матеріали, які спричиняють огиду та навіть гірше, з усього світу, надаючи читачам теперішнім і майбутнім можливість вивчати крайнощі, які, на жаль, є частиною реальності".

Придбання таких матеріалів не означає, що бібліотеки схвалюють їх зміст.

Протидія дезінформації

Робота з пропагандою в її найбільш шкідливій формі — дезінформації — вимагає від студентів і науковців навичок інформаційної грамотності. Ці навички передбачають вміння знаходити, критично оцінювати та ефективно використовувати інформацію для створення нових уявлень про навколишній світ. Оволодіння цими навичками допоможе людям відрізняти достовірні або такі, що заслуговують на довіру, факти від тих, що мають на меті завдати шкоди або підбурюють до насильства.

Використання російським урядом антиукраїнської дезінформації для виправдання своєї війни призвело до загибелі цивільного населення, масових руйнувань і загрози ядерного знищення. Численні бібліотеки, книжкові колекції та інші культурні об'єкти були пошкоджені або втрачені.

Розміщення пропагандистських творів на книжкових полицях поруч з науковими дослідженнями на схожі теми може надати легітимності дезінформації та пропаганді війни. Люди можуть формувати переконання на основі доступної їм інформації і, зрештою, сприймати цю інформацію як факт.

Лаура Сондерс з Університету Сіммонса лаконічно підсумовує етичне питання про бібліотеки та інформацію, що використовується як зброя. Вона запитує: "Чи існують кращі або більш відповідальні способи збору, організації та надання доступу до інформації, яка, як відомо, є неточною або дискредитованою, таким чином, щоб вона не піддавалася цензурі, але також не просувалася як законне або авторитетне джерело?"

Бібліотекарі несуть відповідальність за те, щоб навчити своїх користувачів оцінювати достовірність й обґрунтованість інформації. Ми маємо перевіряти достовірність інформації, що потрапляє на полиці наших бібліотек, і допомагати впроваджувати здоровий скептицизм у їхнє критичне мислення, щоб виявити упередженість і мотивацію, що стоять за контентом, який ми їм пропонуємо.

Ксенія Кебузінські, координаторка слов'янських ресурсів і керівник Ресурсного центру імені Петра Яцика, Університет Торонто