Дух революції, мистецтво та "смертельна висока кухня": яким вийшов фільм "Французький вісник" Веса Андерсона

В український прокат 28-го жовтня виходить новий фільм американського режисера Веса Андерсона, який має один з найунікальніших стилів у сучасній індустрії, під назвою “Французький вісник” від “Ліберті, Канзас Івнінг Сан”. У стрічці зібрався по-справжньому величний ансамбль акторів - від оскароносних “мастодонтів” до нових зірок сучасного кіно.

Новини.LIVE вже подивилося фільм та розповідає, яким він вийшов, чому його варто дивитися та про що він взагалі.

Читайте також: "007: Не час помирати" - чи варто дивитися 25-й фільм про Джеймса Бонда

Що відомо про стрічку?

“Французький вісник” - це десята повнометражна картина американця Веса Андерсона, який завжди у своїх роботах відрізняється автентичністю, особливим стилем, манерою подачі, дивакуватістю персонажей, положенням камери та об’єктів у кадрі, увагою до деталей та чудернацької комедією, через яку проглядаються та сприймаються інші жанри. Фільм не став винятком так званих “постраждалих від пандемії”, тому і його теж довелося переносити впродовж півтора роки.

Французький вісник - про що фільм?

Відкриваються “куліси”, перед глядачем - той самий “Французький вісник”, англомовна газета, що декілька разів змінювала назву, а її прототипом у реальному житті став The New Yorker. Редакція знаходиться у вигаданому містечку Аннюі (що в одному з перекладів означає “нудьга” або “сплін), однак розглянути у ньому легко сучасний Париж. 

Колектив очолює редактор Артур Ховтцер-молодший (Білл Мюррей). Його завдання перед журналістами та кореспондентами полягає у тому, щоб текст кожного матеріалу був написаний так, щоб здавалося, що все це навмисне, а також є головне правило “не плакати” (про це нагадує навіть напис у його кабінеті). Насправді ж оповідання починається з його смерті (ні, це не спойлер), а все, що далі - нібито некролог. Однак не за самим Артуром, точніше, за ним, але через призму нарисів і трьох статей, які у різному сенсі відобразили знакові та навіть революційні, доленосні події у житті вигаданих героїв.

Так, Дж. Беренсен (Тільда Свінтон) є спеціалісткою з високого мистецтва, тому пише про народження нової зірки модернізму - в’язня-психопата Мозеса (Бенісіо Дель Торо), якому залишилося “сидіти” ще довгих 50 років. Подію цього всього є саме вона. Репортерка Люсінда Кременс (Френсіс МакДорманд) опиняється в епіцентрі молодіжного протесного руху та навіть у ліжку молодого революціонера (Тімоті Шаламе). А герой Джеффрі Райта отримує завдання написати про високу кухню, яке виявляється найбільш важким та неоднозначним серед інших, але тут вже обійдемося без спойлерів. Хіба що варто зазначити, що його герой потрапить у вирій подій, де їжа - це символ і життя, і смерті, і чогось абсолютно нового.

Чи варто дивитися Французького вісника?

Рівно два роки тому вийшов десятий фільм ще одного знакового американця Квентіна Тарантіно “Одного разу у Голлівуді”, де він постав як постановник зовсім у новому вигляді. Він передав глядачеві своє кохання до кіномистецтва, своїх прийомів та конкретної епохи через псевдоісторичні події (точніше, дещо змінені). Андерсон у ювілейній роботі насправді схожий зі своїм колегою, однак він не те, щоб змінюється - цього разу режисер демонструє немов повністю зібраний пазл професіоналізма, який збирав довгих майже 30 років своєї кар’єри. Тобто на цей раз усі його прийоми та стиль, які подекуди можна було вважати дещо химерними або ж радикально непотрібними, тут здаються “тими самими”, незмінними.

Вес власноруч створив свій кіноальманах, який навіть можна не називати таким. За допомою декількох історій він перадає все, що потрібно знати про вигаданого “Вісника”. Там же режисер робить дань поваги скаженому та шаленому світу мистецтва живопису, а також французькому полару - як літературному (зокрема, коміксному), так і кінематографічну. До речі, саме у другій новелі найбільш помітними є референси у бік французької Нової хвилі - кінотечії початку 1960-х, якою завжди і надихався постановник. Там герой Тімоті Шаламе - ікона бунтарського духу (саме він і був одним з каталізатором створення Нової хвилі) постає поруч із героїнею Френсіс МакДорманд. І пов’язується те, що здається взагалі непов’язуваним - як у самій історії, так і з точки зору сучасного кіно. Актору і акторці вдається постати перед глядачем незвичними, а ті, хто вбачав у попередніх роботах Шаламе перманентну схожість, нарешті зможуть розкрити його для себе з іншого боку. 

Водночас, незвичні ансамблі є не тільки у другій статті “Французького вісника”, адже режисер навмисне створює “хімію”, зокрема, між тюремною наглядачкою та божевільним вбивцею (не роблячи з цього “Красуню і чудовисько”) та навіть між розумним маленьким хлопчиком та танцівницею, якій він дає десятисекундний та дивний сеанс психотерапії-тире-сповіді.

Усіми ці методи, прийоми та родзинки Андерсона загортуються у ще одну данину - данину справжній журналістиці. Він не просто робить нові заяви та проголошує себе господарем свого фірмового стилю, зітканого з відсилок, референсів та алаверди. Він навмисне вкорочує прірву між американським та європейським кіно, розриває шаблони та демонструє, що журналістика є невід’ємною частиною кіно, адже, принаймні, в обох професіях важливими залишаються дослідження, участь в епіцентрі подій та вміння відображати результат з власним почерком. Тому, так, “Французький вісник” - це у якомусь сенсі навіть не екранізація журналістики та ода їй, а демонстрація того, як саме можуть оживати герої саме журналістських жанрів.

У підсумку, десята стрічка Веса Андерсона - це красиве та інтелектуальне кіно, насичене невпинними подіями та, може навіть, глибинним висміюванням сучасних журналістів методом такого нібито “некрологу”. Та понад півтори години глядач може сміятися, насолоджуватися блискучими кадрами і неймовірним акторським складом, серед якого ще багато зіркових імен. Ймовірно, питання можуть виникнути до сценарія, адже, якщо перша новела поступово занурює, то вже на останній ритм оповідання здається занадто швидким. Та наразі “Французький вісник” - це найвиразніша, найбільш цільна, колоритна, видовищна та цікава картина Веса Андерсона.

Інші матеріали про кіно:

• Новини.LIVE подивилося фільм "Веном: Карнаж" та розповідає, чи вдався сиквел, на який було покладено так багато надій.