Антреприза чи репертуар — що змінює театр в Україні

У час великої війни театр, як і кожен із нас, шукає нову форму дихання. Незалежні постановки, свобода тем і гнучкість антрепризи стають відповіддю на виклики сучасності. У цій колонці я розповім, чому антреприза — не конкуренція, а доповнення до репертуарного театру, і як ми боремося за глядача в новій реальності.

Театр — це вибір

Коли країна бореться за свою свободу, театр теж веде боротьбу — за зміст, глядача, форму. Репертуарний і антрепризний театри — не суперники, а різні способи сказати світові важливе. Іноді це історія, іноді — сміливий експеримент. Та завжди — про людину.

Антреприза — свобода й ризик

Антреприза — це про свободу. Продюсер, режисер і актори самі обирають формат, текст, тематику. Вони не прив’язані до штатної трупи, не обмежені затвердженим репертуаром. Це дає можливість запросити саме тих акторів, які найкраще розкриють ідею.

Але така свобода має зворотний бік — відсутність стабільності. Кожна вистава — це новий проєкт. Потрібно зібрати команду, знайти сцену, продати квитки. Це щоденний менеджмент і постійна гра на виживання. У час війни питання гонорару змінилося на питання: "Чи буде аншлаг, щоб оплатити зал і світло?"

Та попри все, ми тримаємось. Ми ставимо вистави, робимо доступні ціни, бо віримо: театр — це можливість для глядача хоча б на годину вийти з війни. Хоча б на мить — жити.

Актор як фрилансер: нова реальність театрального ринку

Антрепризна модель змінює саму природу акторської професії. Тут немає сталих ставок чи гарантованих репетицій — кожен артист фактично стає фрилансером. Умови праці формуються від вистави до вистави, гонорари — індивідуальні, а графік — непередбачуваний. Це дає свободу, але й вимагає нових навичок: вміння вести перемовини, просувати себе, формувати портфоліо, вибудовувати публічну репутацію.

Молоді актори, які тільки закінчують театральні виші, часто опиняються перед складним вибором. У репертуарних театрах не вистачає місць, а в антрепризі потрібен вже сформований імідж, досвід, контакт з публікою. Виникає парадокс: талант є, але системної інфраструктури для його реалізації — ні.

Наша відповідь — співпраця, підтримка і створення проєктів, де досвідчені актори працюють разом із молодими. Ми створюємо вистави, в яких молодь може проявити себе, навчитися і стати частиною професійного середовища. Бо якщо не ми, то хто?

Репертуар — стабільність і глибина

Репертуарний театр — це школа, традиція, спадкоємність. Тут працюють актори, які роками формують образ і голос театру. Це той театр, який "був, є і буде". Так, іноді він здається консервативним, але це й сила — бо в ньому закладено культурний код.

Сьогодні й ці театри змінюються — шукають нові форми, намагаються працювати з болючими темами, запрошують сучасних режисерів. І ми, як антрепризники, захоплюємося цим рухом — бо в ньому є чесність.

Глядач нової реальності

Театр уже не буде колишнім. Майбутнє — за поєднанням технологій і живої гри. Я переконаний: театр через 10 років — це VR-досвід із живим актором, це інтерактив, це занурення.

Але головне залишиться — емоція. Штучний інтелект не зіграє те, що проживе актор. Ми не конкуруємо з TikTok, ми даємо глядачеві те, чого немає в стрічці — реальну присутність.

І саме тому театр має право на розвиток, на свободу, на глядача. І незалежні постановки, і класика репертуару — разом ми творимо живу тканину культури.