"Війна — це частина, а не все життя": психолог про адаптацію на фронті та після повернення бійців додому

З початком повномасштабного вторгнення росії сотні тисяч українських сімей роз'їхалися через війну. Чоловіки — переважно вони, хоча чимало жінок теж стали на захист батьківщини — були змушені піти у військо, їхні родини — шукати безпечне місце проживання. Зміна звичного способу життя, новий і травмуючий життєвий досвід створили безліч непорозумінь між партнерами.

Як зрозуміти один одного у важкий час, подолати біль та страждання розповів Новини.LIVE військовий психолог, офіцер ЗСУ Андрій Козінчук.

Нині він служить у Миколаєві і щодня надає психологічну допомогу українським армійцям, підтримує їх та піднімає моральний дух після важких боїв.

Коли потрібна допомога

— Як ви розумієте, що військовий потребує професійної психологічної допомоги?

— Психологи не надають допомоги насильно. Якщо людина звертається, я одразу допомагаю. Якщо не звертається і їй потрібна допомога, а вона цього не усвідомлює, допомагати заборонено. Це табу.

Немає зовнішніх ознак чи маркерів. Кожен військовослужбовець знає, що це військовий психолог, до нього можна звертатися. Якщо тобі дуже погано чи добре, чи невпевнено, ти можеш підійти та поговорити. Моя мета — не доносити добро, а бути поряд, усвідомлювати, які соціально-психологічні процеси відбуваються, давати рекомендацію командирам щодо підвищення професійності підрозділу, консультувати, якщо звертаються.

— Коли військовому слід звертатися до психолога?

— Є загальна формула, коли потрібно звертатися до психолога: спочатку людина має визнати, що є проблема, і вона хоче її вирішити. Якщо в армійця відсутність сну, емоційні зриви чи емоційний голод, дискомунікація з усіма, але він чи вона визначає, що це норма, то допомога не потрібна. А от коли ветеран визнає, що йому дискомфортно, треба звертатись до психолога.

Нав'язувати психолога не можна, треба пропонувати. Дуже класно діє приклад інших ветеранів

Наприклад, коли дружина скаже: "Любий, тобі потрібний психолог", він її просто не послухає. А коли його побратим скаже: "Звернись до психолога, мені допоміг, мені стало краще", то він послухає. До психолога звертаються, коли є проблема, і ти сам не можеш із нею впоратися.

— Тобто дружині краще не радити звертатися до психолога?

— Бувають ситуації, коли самій дружині потрібно психолога, бо, можливо, вона його провокує. Був випадок, коли чоловік повернувся з війни, а вона йому нила, що він млявий, що секс з ним поганий, що він форму свою носить, що йому потрібно до психолога. І після розлучення обидва партнери стали щасливішими.

До чого готуватись родині людини на фронті

— До чого слід готуватися сім'ї військовослужбовця, який прийшов із фронту?

— Радійте, що він вижив. Жити — це чудово. Перша порада — це подбати про себе. Більшість сімей про себе не дбають, вони "тусуються" у своїх проблемах та вигоряють. І коли ветеран приходить додому замість того, щоб отримати підтримку від рідних, він бачить, що там біда на біді.

Поки ваш родич воює, дбайте про себе, це перше. Друге — не переконуйте його щось робити. Ніколи. Запитайте його: "Що ти хочеш?" Або пропонуйте щось

Дуже часто у родин є велика провина: вони кажуть, ти маєш з'їсти ці три кілограми вареників — "Я ж ліпила" — і запити літром борщу. Насилля вдома має бути виключене. Нічого не потрібно робити, дайте простір. Він може сказати, що хоче спати окремо, і він має на це право, тому що це принцип адаптації.

Готуйтесь до того, що людина, яка прийде з фронту, може мати якісь нові потреби. Не буде мати, а може мати. Це все по-різному. Це не означає, що він чи вона прийде агресивним, зі зміною настрою — тільки 20% мають зміни у поведінці.

Вам треба навчитися любити його чи її та навіть сваритися по-новому. Чесно кажучи, більшість сімей до війни жили погано, проблема на проблемі. Потім чувак йде в армію, потім — на війну, потім повертається, а йому кажуть: "Чувак, ти якийсь не такий". Звісно, він не такий!

Дуже багато розлучень і не війна цьому виною. Вони до того хотіли розлучитися, але звичка або "Що люди скажуть", "Боже, це який осуд буде". А потім вже "по цимбалах" на осуд, просто розходяться — і все.

Люди до війни ходили на роботу, яку не любили, і жили з людьми, яких не любили

— Чи були у вас випадки, коли жінка — на фронті, а чоловік залишився вдома?

— Є декілька жінок-офіцерів, які пішли на фронт, а їхні партнери — цивільні. Коли жінка повертається з війни, їй потім складно дивитись на "нормальних" людей.

Про весілля, розлучення і зраду

— Онлайн-весілля — як ви ставитесь до такого різновиду одружень?

— У мене таких чотири "неадеквати" — ніхто не підтримує. Але як треба, то треба. Якщо він загине, то залишить жінці 15 мільйонів. Я не вірю, що справжньому коханню потрібен підпис, скептично ставлюсь до такого. Добре, що дали таку можливість, погано, що не дали можливість онлайн-розлучень.

Коли люди сходяться в екстремальних ситуаціях, вірогідність, що вони будуть разом після того, становить 4-6%. Змінюються цінності, абсолютно інша гормональна модель у крові

— Як на війні сприймається сімейна зрада? Якщо військовий, маючи родину, знайшов на війні коханку — це зрада?

— Це дуже індивідуально. В сучасному світі все по-різному. Пам'ятається мені випадок, коли хлопець пішов на фронт, а його дівчина поїхала до іншого в москву. Ось це — зрада! Я навіть не можу це прокоментувати.

Існує юридичне поняття зради, це коли ти інформацію продаєш росії. А є зрада індивідуальна. Для когось поцілунок чи думка про те, що в ліжку може бути інший, вже зрада. Кожен сам вирішує, що це таке. Є випадок, коли хлопець пішов на війну, а вона поїхала на захід, знайшла собі "айтішника" і кинула свого чоловіка, який на війні "гризе" танки…

— Часто такі історії трапляються?

— Так, часто. Оскільки я тут спілкуюсь переважно з чоловіками, відповідно, дружини у них погані, а не вони. Проте якщо чоловік служить, то жінка зазвичай його чекає, навіть якщо хоче розлучитися.

Про родину і дітей

— Якщо дружина народжує, а чоловік воює, чи відчуває він провину за те, що родина не разом?

— Якщо чоловік нічого не робить, а сидить у штабі, то відчуває. Це важко переживається. В більшості випадків він вбиває русню і його можуть не відпускати. Хоча зазвичай командир відпускає.

Тут переважно проблема у мами, що вона народжує одна або зі свекрухою, або з подругою. І вони кажуть: "Дитина народилась і, мабуть, стане сиротою". У нас люди вміють "підтримувати", такі собі "психологи від бога".

– Чи звертаються військові з історіями, де дружина чи чоловік проти того, щоб кохана людина йшла на фронт?

— Таких історій дуже багато. Часто жінки "пиляють" чоловіків. Кажуть: "Скільки можна воювати?" Тут дуже важливо з такою жінкою систематично говорити, саме систематично. По-друге, треба брати участь в житті сім’ї, навіть якщо ти на війні, відправляти гроші, дзвонити куму, щоб кран поремонтував.

Якщо уявити таку ситуацію, що дружина вимагає, аби чоловік повернувся, і він повернеться, то він себе буде картати все життя, що не довоював. Вихід із війни не менш важливий, ніж вхід, навіть важливіший.

Важливо не втекти від війни, а вийти з неї переможцем. Бо будуть такі наслідки — людина зіпсує життя і собі, і всій родині

Як бійці переживають війну

— Скільки в середньому триває адаптація на фронті?

— На фронті адаптація проходить швидко. Місяць — це вже багато, треба вчитися виживати. А з фронту — довше, від трьох місяців до двох років.

— В які терміни виникають психологічні розлади через війну?

— Від трьох місяців до шести років.

— Як ви підтримуєте хлопців?

— Я продукую культуру спілкування, комунікації. У нас комунікація не дуже популярна. Чоловік має бути мовчазний і нікому не говорити про свої переживання. Я ж продукую спілкування. Потрібно розповідати про себе, що страшно або дуже зле. Також я пропагую культуру підтримки. Я часто говорю "Ти молодець" чи "Я люблю тебе, брате", "Ти сьогодні добре воював". І це є найбільшою профілактикою. Сумна ситуація, коли у нас багато залишається не проговореного.

— Як військові справляються з жахіттями війни? Коли бачать розірвані тіла, відірвані руки — як це пережити?

— Є така вправа: що ти бачив, що ти відчув і що ти зробив, аби людина свій стан всередині вивернула назовні. Людина повинна бути щирою, а щоб вона була щирою, мені треба, щоб вона мені довіряла.

Тому військові психологи — це не люди, які працюють із військовими, це люди, які служать із військовими пліч-о-пліч. Щоб вони бачили та знали, а головне — відчували разом зі мною

— Що робите, коли падає моральний дух?

— Я слухаю їх, тут важливі причинно-наслідкові зв’язки. Коли ти людині кажеш, що ти поруч і що вона частина команди, тоді людина відчуває себе сильнішою.

— Що підносить настрій військовим зараз?

— Радує те, коли вони знають, що роль, яку вони виконують, важлива і корисна. Бути військовим — це не тільки вбивати. Це ремонтувати машини, заповнювати списки, вчитись і вчити когось.

— Що може засмутити військового?

— Не засмутити, а налякати. Все, що ми робимо, — дарма. Це найбільший страх військових.

Держава не створила систему психологічної підтримки

— Реабілітація військових після фронту продумана на державному рівні?

— Ні, звісно. Дайте поносити свої рожеві окуляри. Ляшко (Віктор Ляшко, міністр охорони здоров'я. — Ред.) визначив, що у нас будуть 4,2 млн постраждалих, яким треба багато пігулок. Але це треш. Систему вони не створили. І тут недостатньо привести спеціаліста з-за кордону, тому що він ніколи не воював проти русні, він не розуміє нашого менталітету.

У нас є військові психологи, але у них дуже погані умови роботи. Їхня робота не визнається у військах

Вважається, що це не потрібно, не надто нагально. Я хочу це змінити, у мене є своя система. Я маю на меті піти до Валерія Залужного і запропонувати цю систему. Я готовий на все, щоб вони її затвердили. Якщо держава за це не візьметься, наслідки можуть бути жахливими.

— Які можуть бути наслідки?

— Ми втратимо більше людей після війни, ніж на війні. Без належної реабілітації вони будуть лізти в бійки, щоб їх "завалили", вживати наркотики чи алкоголь, закінчувати життя самогубством. Зросте злочинність. Я прогнозую, що таких випадків буде 5% — до прикладу, в Америці 20% таких історій. Але ми сильніші.

Що робити, щоб повернутися до життя

— Чому психологічні розлади виникають у людей чи дітей, які не були під обстрілами чи на окупованих територіях, і практично не дотичні до війни?

— Коли ти під обстрілами, ти все бачиш на власні очі. Тобто тобі страшно, але це реальність. Коли ти в безпечному місці, все в тисячу разів гірше. Твій мозок продукує величезну кількість інформації, образів, і в тебе взагалі все дуже складно. Це не конкретний страх, а інтерпретований. Це називається страх за когось. Він гірший.

— Які б ви дали поради для людей, що зазнали трагедій через війну? Як вийти з такого стану?

— Піклуйся про себе, ти важливий чи важлива. Постав себе в центр всього. Це перше. Друге: не перечитуй новини, а твори новини, стань новинами. Третє: вдосконалюй себе, зроби своє сьогодні кращим, ніж вчора.

— А поради військовим, які повернулися з війни?

— Дай собі відпочити, сходи на каву, порадій, що повернувся. Коли був на фронті й обіцяв повернутися, мріяв про щось. Втілюй ці плани в життя. Піклуйся про себе. Займись ділом. Не зупиняйся на війні, бо війна — це частина, а не все життя!