"Війна з Росією була неминуча, а українці не бідний народ": інтерв’ю з відомою публіцисткою про 30 років незалежності

Україна мусила пройти складний період початку 90-х років, тому дуже добре, що президентом у 1991 році не став дисидент В'ячеслав Чорновіл. Але навіть попри 30-річну незалежність, чимало українців досі не розуміють, у якій країні мешкають.

Якою ж Україна буде через 30 років і в чому полягала історичність вибору у переломному 2014-му році - в інтерв’ю Новини.LIVE розповіла відома українська публіцистка та журналістка Лариса Волошина.

- Українській незалежності 30 років. Якими вони були?

- В Україні є потужна консолідація громадян, які не ставлять під сумнів факт незалежності. Так, все ще є багато тих, хто не розуміє, що це і думають, що Україна має повернутися в союз з РФ.

Але більшість українців усвідомлюють, що таке незалежність, знають її цінність і підтримують саме такий розвиток країни. Це велике зрушення, бо у 1991 році таких громадян було не багато. І хоч референдум показав підтримку ідеї незалежності, але люди голосували з меркантильних або економічних міркувань. Банально: а навіщо годувати Москву?

На сьогодні це вже питання цінностей. Це великі зрушення. На 30-й рік незалежності Україна для переважної більшості громадян відбулася.

- За цей час, 2014 рік - анексія Криму і початок війни на Донбасі - це переломний момент в ході історії?

- Безумовно. Цей той період, коли українці змушені були визначатися - вони українці чи нема різниця, як називається їхня країна і під якими прапорами їм жити. Це був момент самоусвідомлення і самоідентифікації. Він вкрай важливий. Після 2014-го року ідея політичного українця будь-якого віросповідання чи етнічного походження, вже незворотня. Українець - політичне самопроголошення, а не етнічне походження.

Українська етнічна нація, яка сформувалася в різних країнах під тиском різних імперій, об’єдналася у 1991 році у єдину державу, а у 2014-му перетворилася на політичну націю.

І тут Україна є подібною на США. За вектором свого розвитку ми цілком відповідаємо формуванню американської нації.

- У чому саме подібність поміж українцями та американцями?

- Американці - люди різного походження, віри та раси - усвідомлюючи себе єдиною нацією, ставали нею. Це не етнічне походження, а етнічне самоусвідомлення. А для сьогоднішньої України воно визначальне. Ось в цьому і є подібність до американської нації.

- Кажуть, якби не війна у 2014-му році, Україна і далі стояла би у шпагаті поміж Заходом та Росією.

- З точки зору сьогоднішнього дня - так. Рано чи пізно, творення української політичної нації не дійшло би до такої гострої точки, воно було би повільнішим. Багато з тих, хто у 2014-му році зробив вибір - вагався би і не розумів би його важливості.

Справді, коли країна є економічно недорозвинутою, а інфраструктурно ми перебуваємо в дуже поганому стані порівняно з нашими найближчими західними сусідами, різниця очевидна. При таких проблемах для більшості українців питання визначення й розвитку вектору - було би другорядним.

Але напад РФ у 2014-му році поставив питання рубом. Стало зрозуміло, що без побудови національної держави неможливо вирішити інші проблеми.

- Війна з Росією була неминуча?

- З оприлюднених проти Віктора Януковича документів, Росія готувалася до захоплення Криму і війни проти України, починаючи з березня 2013 року. Тоді на територіях суміжних із Кримом відбувалися 8 загально-військових навчань. У двох із них брав участь особисто Володимир Путін. А у вересні 2013 року, за місяць до початку Майдану, пройшли навчання миротворців країн СНД. Україна там участі не брала навіть як спостерігач. Там відпрацьовували врегулювання громадянських конфліктів. Цікаво тільки, на які конфлікти очікували?

Розвідка тоді доповідала Януковичу, що із грудня 2013 року Росія почала таємно завозити до Криму паливно-мастильні матеріали, аптечки, амуніцію. Йшло накопичення резервів для військової операції.

Це грудень 2013 року. Ще ні про яку перемогу Майдану не йшлося! А російські військові частини, яких не мало бути в Криму, таємно перекинули туди своїх військових. Тобто вже в січні 2013 року Росія почала завозити до Криму людей, які мали захопити півострів.

Його окупація була неминуча. Москва почала розгортати цей сценарій до того, як почався Майдан.

- Яка роль Майдану в історії України загалом?

- Часто чуємо, що перемога Майдану - причина, по якій Росія напала на Україну. Але це хибна думка. Насправді Росія готувалася до цього нападу. Але Майдан став причиною, чому Росії не вдалося захопити ті території, на які вона розраховувала. Сам по собі Майдан - точка консолідації патріотичного суспільства. Саме там створилися структури для боротьби із режимом Януковича, які потім перекинулися на оборону держави.

Всі волонтерські і добровольські рухи якраз походять з Майдану. Без нього українське суспільство не встигло би так швидко консолідуватися.

Перемога Майдану призвела до того, що влада, яка емоційно була готова до поразки і до певного схиляння голови перед Москвою, змушена була піти.

Так їй на зміну прийшли безсилі і не зовсім зрозумілі політичні сили, але готові до оборони держави.

Тому саме Майдан став причиною, чому на момент російського вторгнення українське суспільство змогло зійтися з владою у прагенні захищати Батьківщину. Це дало Україні шанс на виживання.

Але Майдан не причина нападу Росії, він причина, чому ми змогли його відбити.

- Українці вже визначилися, де хочуть жити - Захід чи СРСР в особі Росії?

- Справді, багато людей досі вагаються. Соцопитування показують, що чимало українців все ще не зовсім розуміють реальність, у якій опинилися. Водночас є величезна кількість людей, які чітко готові відстоювати переконання і принципи. Ця критична маса - дуже великий відсоток людей. Дієві, які готові підтверджувати свої слова діями. Для руху країни вперед цієї кількості цілком достатньо.

- Чому досі таким дискусійним є питання української мови?

- Воно штучне і вкидується аби не дати українцям усвідомити себе. Держава і нація мають мати певні ознаки. Для України це мовний чинник.

Російська мова, як універсальна, була нав’язана нам під час російської окупації. А от українська мова, в силу історичної державності, була першою. Тут була письменність, бібліотеки, філософські роздуми.

Але в якийсь час Російська імперія зробила із російської мови ключову для асиміляції пригноблених народів. Почались різні репресивні методи, які мали винищити українську в цілому.

Тому повернення української мови - повернення державності і важливий елемент самоусвідомлення. Це не те, що українці не знають інших мов. Нема проблем у Києві відповісти англійською.

Українці дуже добре вивчають мови і ніякого упередження немає в принципі. Та й російська мова, як мова, не є проблемою, але панувати в Україні вона не може. Інакше у людей не буде розуміння, а навіщо потрібна незалежна держава і розбудова власної політичної нації. Через це, власне, мова і атакується.

- Росія напала на Україну через імперські замашки Володимира Путіна чи в принципі тому, що Росія в цілому імперська?

- Росіяни самі цього хочуть. Це вони створили запит на захоплення українських територій. Соцдослідження 1994 року, коли в Криму був розпал Московщини і велика загроза його сепарації, коли кримський парламент під тиском Юрія Мешкова прийняв рішення про проведення референдуму… Тоді ж були підписані документи про військову співпрацю Криму та РФ.

В той момент у росіян запитали: чи хочуть вони приєднати Крим. Але вони відповіли "ні". Проте вже у 2014-му році більшість росіян були "за" захоплення Криму, а вже тепер окупацію підтримують 89% росіян. Більше того, вони усвідомлюють, що це обертається проти них санкціями і знають, що це злочин і порушення міжнародного права, але все одно підтримують.

За 20 років російська пропаганда змогла створити штучний запит на захоплення українських територій. Він продовжується далі. Історія не закінчена, Україна не уникла небезпеки.

Звісно, все це було би неможливим без Путіна. Саме він і його посіпаки формували такий запит. Це його бажання і він втягнув у нього всіх росіян.

- Є ще один факт, який характерезує українців: це вічне нарікання на погане життя, навіть якщо це далеко не так. Хіба українці не стали жити краще за останні 30 років?

-Це нав’язана безпомічність і наслідок радянського панування, коли бути заможним, мати хліб і добробут у родині - було небезпечно. Таких людей розкулачували і знищували. Тому це вже ментальна традиція говорити про власну бідність, маючи три "мерседеси". Українці не бідні, вони власники будинків, земельних ділянок, хтось більше, хтось менше, але це не бідність.

А що було би, якби у 1991 році українці проголосували за В’ячеслава Чорновіла, а не за Леоніда Кравчука? Ми б не змогли уникнути всіх тих подій, які відбувалися у 90-ті. І вони відклалися б у свідомості українців таким чином, що у всьому винні націоналісти і державники.

Якби президентом України у 1991 році став Чорновіл, дисидент та націоналіст, це призвело би до білоруського сценарію. Українці би обирала комуніста або поборника Союзу, тільки не державника. Ми цього уникнули.

- Якою бачите Україну ще через 30 років?

- Основним питанням наступних 30 років буде самоідентичність та суб’єктність. Це певна якість, спроможність людини або групи людей усвідомлювати свої реальні можливості, реалізовувати їх згідно поставлених цілей.

Тобто це можливість людей не просто знати, чого вони хочуть, але й розуміти, як досягнути мети. Також слід розуміти ситуацію, в якій знаходишся і вміти вчасно реагувати на її зміну.

Наступні 30 років - 30 років дорослішання, набуття суб’єктності як України загалом, так і кожного українця. Думаю, нам вдасться це вирішити, бо наш вектор розвитку дуже непоганий.

Україна стане країною середнього класу, заможних власників, не багатою, але дуже достойною частиною ЄС.