Життя без води та під звуки “Градів”: як мешканці Миколаївщини та Херсонщини втекли з-під окупації в Одесу

Під звуки обстрілів та на межі гуманітарної катастрофи жити нестерпно, кажуть мешканці окупованих територій Херсонської та Миколаївської областей. Прихисток для себе та своєї родини ці люди знаходять в Одесі, де їм доводиться розпочинати будувати життя з чистого аркуша. Одеські волонтери зустрічають вимушених переселенців прямо на пероні чи на автостанції та допомагають з поселенням і речами першої необхідності. Одеса стала так званим хабом, в який прибувають тисячі біженців з окупованих населених пунктів.

Новини.LIVE Odesa вислухало історії мешканців із сусідніх областей, які втратили своє житло та були змушені змінити місце проживання.

Читайте також: Україні потрібен статус "кандидата" прямо зараз: Зеленський звернувся до ЄС

 

“В Одесі ми нарешті виспалась”

В очікуванні на третю дитину Марія Димитрова з чоловіком вирішили не зволікати та тікати з Миколаївської області. У квітні подружжю з дітьми вдалося виїхати з тоді ще окупованого села Привольне, де у родини є свій великий будинок.

“Ми були налякані, деякі наші сусіди лишилися без будинків. Через регулярні обстріли ми були змушені залишатися у своєму підвалі кілька днів та ночей. Найгірше – це страх за сім'ю, за майбутню дитину. Це нас і наштовхнуло на рішення виїхати з Миколаївської області”, – розповідає Марія Димитрова.

Жителька села Привольне згадує, як на початку квітня після чергового обстрілу “Градами” її родина швидко зібрала речі та залишила село.

“Все відбувалося швидко. Ми прийняли рішення народжувати в Одесі, бо там залишатися було дуже небезпечно. У кожного був свій рюкзак, ми поклали туди документи, кілька спортивних костюмів, спідню білизну і ліки. Донька взяла з собою улюблену ляльку і форму для карате. Ми в Інтернеті знайшли водія, який їхав на Одесу і вранці поїхали з ним”, – каже жінка.

В Одесі у родини були знайомі, з якими вони останнім часом не спілкувалися. Єдина надія була на їхню допомогу, бо сім’я не знала, як шукати в місті волонтерів, як зв’язатися з ріелтором і де саме шукати житло. Давня подруга жінки Ольга допомогла з поселенням, розмістивши родину на своїй дачі у Красносілці.

“Умови, так скажемо, там як на звичайній дачі. Старий будинок без опалення та з літнім душем, однак тихо і спокійно. Тут ми хоча б виспались вперше за довгий час. Я стала на облік в жіночій консультації, ми з донькою отримали статус внутрішньо переміщених осіб, волонтери допомагають з речами – дали нам кілька подушок, постільну білизну, дітям іграшки. Господарі сказали платити тільки за комунальні послуги. Зараз чоловік шукає будь-яку роботу в Одесі”, – каже вимушена переселенка.

Статус ВПО дозволяє отримати грошову допомогу від держави: дорослому у розмірі 2 000 гривень, особам з інвалідністю та дітям – 3 000 гривень на місяць. Цих грошей, каже Марія, їм вистачало на життя. Однак з травня умови виплат переселенцям стали іншими. Порядок отримання статусу ВПО та розмір відповідної допомоги не змінився, але тепер допомогу зможуть отримати ті громадяни, які перемістилися з територіальних громад, де йдуть бойові дії, або громад, які перебувають в окупації чи оточенні. Наразі село Марії в цей перелік не входить. Але повертатися додому вкрай небезпечно – в селі щодня чутно вибухи в сусідніх районах, не вщухають обстріли. Тож як бути далі родина поки що не знає.

“О, це прекрасне відчуття, коли в тебе чисте тіло”

Ксенія Куліковська – ще одна вимушена переселенка з Миколаєва. Вона покинула будинок 16 квітня.

“Ми просиділи без води чотири дні, це дуже некомфортно. У нас був невеликий запас, але цього навіть не вистачало, щоб, вибачте, злити в туалет. Завдяки тому, що йшли дощі, ми набирали воду, якось нею підмивалися, а потім нею прали речі. Плюс постійні вибухи, тривоги, життя в сирому підвалі. Ось і прийняли рішення поїхати в Одессу. Виїхали буквально під бомбардуванням – коли завантажували речі в машину над нами дві ракети пролетіли і неподалік вибухнули. Було дуже страшно, повалив густий дим, ми сховалися в укриття, пересіділи там, сіли в машину і поїхали”, – розповіла Ксенія Куліковська.

Також жінка каже, що перш ніж поїхати, вона знайшла в інтернеті кілька варіантів квартир та зателефонувала за номерами в оголошеннях.

“На телефонний дзвінок відповіла ріелтор. Дуже привітна жінка. Вона нам допомогла поселилися в той варіант житла, який нам сподобався найбільше. Найперше, що ми зробили, коли оселилися – увімкнули бойлер. Я годину провела у душі. О, яке це прекрасне відчуття, коли в тебе чисте тіло. Ми віддали останні гроші за місяць і чекаємо, коли в нашому рідному місті нормалізується ситуація. Загадувати не можна, але в наших планах – повернутися додому до кінця травня”, – каже жінка з обережним оптимізмом.

“Ми все життя збирали гроші на будинок”

Загарбники перебувають у селі літнього подружжя Надії і Олега Лисовецьких з Херсонщини понад місяць.

“Вони увірвалися на чужу територію, розкрадають будинки, їдять чужу їжу і лякають, про прострілять голову”, –, каже Надія.

Села, які розташовані поруч, опинилися на межі гуманітарної катастрофи. На щастя, подружжю вдалося втекти від війни і зараз вони живуть в безпечному місці в Одесі у своєї доньки.

“Нас вивезли діти в останню мить, ми не хотіли покидати домівку. Діти казали, що вони не можуть більше так жити. Донька каже: “Ма, ми тут сидимо у безпеці і кожного разу після розмови плачемо, уявляючи, що наша з вами розмова була останньою. Давайте ми за вами приїдемо”. Нам пощастило, що ми змогли виїхати, я думала, у мене серце розірветься”, – згадує Надія Лисовецька.

Подружжя не знає, що зараз з їх будинком, бо немає зв'язку із сусідами.

“Ми ж нічого не забрали звідти. В будинку залишився наш порцеляновий сервіз, який нам подарувала мама на весілля, всі фотографії… Ми на цей будинок все життя гроші збирали, жили у кредит і ось так тепер все обернулось. Мені розіб'ють будинок, його розграбують, все винесуть ці прокляті фашисти-визволителі. І як жити далі?” – підсумовує пенсіонерка.

Всі ці люди зараз живуть в Одесі, їм надають допомогу родичі та волонтери. Але незважаючи на страх, всі вони мріють повернутися додому найближчим часом. Найбільший страх переселенців – окупація Одеси. Тоді їм знову доведеться тікати в невідомому напрямку.