Регулярні чергування і ночівлі у лісі: які вони – будні одеських тероборонців

Вчора вони були моряками, юристами, економістами чи будівельниками, а сьогодні разом з військовослужбовцями Збройних Сил України становлять одне ціле. Щодня хлопці відпрацьовують військові та цивільні задачі. Основне їх завдання – контроль, охорона та оборона всіх стратегічних об'єктів критичної інфраструктури Одеси та області, а також виявлення й блокування ворожих ДРГ. Тут кожен на своєму місці робить те, що може.

Новини.LIVE Odesa поспілкувалося з військовослужбовцями територіальної оборони Збройних Сил України, які розповіли, як проходять дні на службі.

Читайте також: Бензинова криза - за тиждень стало ще гірше

Щоденні тренування

З лютого військовослужбовці територіальної оборони розпочали готуватися обороняти Одещину від російських окупантів. Одесити і жителі області почали масово записуватися у добровольці. Після тривалих ходінь по кабінетах на Одещині таки укомплектували всі бригади та визначилися з пунктами постійної дислокації.

“Спочатку у нас був КМБ – курс молодого бійця. Це тривало близько 10-14 днів. Багато хлопців тримали вперше в руках зброю. Просинаємось, виходимо у спортзал на ранкову руханку на 15 хвилин, снідаємо, а потім починалися тренування. Нас вчили, як поводитися з різними видами озброєння, були такі заняття, як “тактика” та “вогнева підготовка”. Інший день, наприклад, у нас була теорія, а ввечері курс з надання першої домедичної допомоги. Були дні, коли нас возили на стрільбище, там ми також відпрацьовували техніку поводження зі зброєю. Нас іноді відпускали додому. Зараз все інакше”, – розповідає одеський тероборонець з позивним “Письменник”.

Життя в польових умовах

У хлопців регулярно змінюється пункт постійної дислокації – такі ось заходи безпеки. Зараз “Письменник” разом з побратимами знаходяться далеко від міста. Де саме – ми називати не можемо, аби не допомагати ворогу.

“У нас укріплення стоять за межами населених пунктів – щоб не наражати людей на небезпеку. Саме зараз ми далеко від Одеси, в області. Ми живемо в полі, спимо у спальних мішках, на карематах, прямо на землі. Коли командир каже “ракетна небезпека” – ми спимо у лісі. Щодня у нас є чергування. Наприклад, сьогодні 5 людей чергують на блок-посту з 5 ранку до 3-ої дня. Потім перерва на обід та 3 години вільного часу, а потім вечірнє тренування на окопах”, – поділився хлопець.

Тероборонці виконують різні завдання, але основна задача на їхньому місці – забезпечити надійний тил ЗСУ – тим, хто на передовій, а в разі чого бути готовим обороняти місто і область від окупантів.

“Іноді нам здається, що ми уже все знаємо – як діяти, коли перед тобою ворог, як переміщатися, як оборонятися. Але тренування у нас не закінчуються, бо повторення – мати навчання. Найчастіше у нас проходять заняття з вогневої підготовки. Всі хлопці показують відмінний результат”, – зауважив військовослужбовець.

 

У вільний від чергувань та тренувань час, коли є година-дві на дозвілля, хлопці грають на гітарі, співають патріотичні пісні та телефонують додому. Тероборонець з позивним “Письменник” каже, що близько двох місяців вже не бачив дружину та сина.

“Я дуже сумую за ними, вони в Одесі, нікуди не поїхали. Вона каже, що дуже чекає на мене, умовляє відпроситися хоч на один вихідний, але звільнювальних зараз немає, додому нас не відпускають. Дуже хочу скоріше побачити сина, йому тільки 2 роки виповнилося. Раз на день ми маємо змогу поговорити по відеозв’язку. Дружина розповідає, як у них проходять дні, що вони робили, запитує, чим займався я, який в мене настрій, чи не холодно мені вночі. У мене замирає серце, коли на Одесу летять ракети. Я одразу телефоную дружині, прошу їх піти у паркінг, не нехтувати сигналами повітряної тривоги”, – каже хлопець.

Забезпечення тероборонців

У тероборонців, які служать разом з нашим співрозмовником – відмінне забезпечення. У хлопців є як мінімум 3 комплекти одягу, термобілизна, зручне взуття, каремати, спальні мішки, тактичні окуляри, ліхтарі, бронежилети, шоломи та тепловізори. За свій кошт, каже тероборонець, довелося купувати лише тактичний рюкзак, але за кілька тижнів після покупки нам роздали ще кращі рюкзаки безкоштовно. Не гірше ситуація і з харчуванням.

“Нас годують 4 рази на день. Вчора, наприклад, на сніданок була манна каша з фруктами і українським аналогом “Нутелли” і кава, на обід борщ, рис зі свининою і компот, на полудень на блокпост нам принесли гречку з м’ясом, а на вечерю було рагу з овочевим салатом. Їжу для нас готують місцеві, які живуть у 20 кілометрах від нашої позиції. Це дуже добрі жінки, які все роблять з душею. На Пасху вони напекли нам десятки пасок, а в звичайні дні балують фірмовими пиріжками”, – розповів тероборонець.

Миколаївський напрямок

Інший наш співрозмовник – тероборонець з позивним “Їжак”. Хлопець розповів, що перші три дні на службі він разом з іншими хлопцями слухав лекції та відпрацьовував практичні вміння з вогневої підготовки. Їх навчали, як застосовувати протитанкові засоби ураження, надавати першу допомогу потерпілим в умовах бою. Тероборонці також відпрацьовують контрснайперську та протидиверсійну боротьбу, дальнє тактичне переміщення.

 

І хоча вони входять до складу одеської тероборони, всіх бажаючих відправляють на передову. “Їжак” тиждень тому відправився на кордон Херсонської та Миколаївської областей.

“Ми поїхали сюди, щоб допомогти вистояти Миколаєву. Бо саме Миколаївщина прикриває одеситів. Тут ми познайомилися вперше з деякими зразками зброї іноземного виробництва, нас вчили воювати з таким озброєнням. Нам було дуже цікаво навчитися їм користуватися. Ми допомагаємо ЗСУшникам стримувати орків. Іноді буває страшно, бо ціль ворога – влучити по нас. Але у нас хороша підготовка, тому все буде добре. Ми не дамо окупантам захопити південь нашої країни”, – впевнений військовослужбовець.

Гатили по населеним пунктам “Смерчами”

Ми запитали хлопця, що насправді зараз коїться на Миколаївщині, де знаходиться їх пункт постійної дислокації.

“Навкруги розтрощені будівлі, порожні вулиці, люди всі повиїзджали. Горять ліси. Всюди бродячі собаки та кішки, дуже багато породних. Їх покинули господарі, коли тікали від обстрілів. У вцілілих сараях є худоба. В деяких хатах залишилися люди, вони кажуть, що вже старі і немає сенсу тікати. А окупанти продовжують обстрілювати населені пункти “Смерчами”, б’ють ракетами. Вони розкрадають будинки, магазини, запаси підприємств”, – констатує хлопець.

Сплять у підвалах

Тероборонець з позивним “Їжак” каже, що ночують вони де доведеться – в лісі, в окопі, у підвалах.

“У багатьох побратимів запалення легень, висока температура тіла, захворювання сечовидільної системи. Медикаментів катастрофічно не вистачає. Також у нас є проблема з пальним, не вистачає хлопцям тепловізорів, у деяких досі немає бронежилетів та шоломів. Жінки наші об’єдналися, зібрали кошти в Інтернеті, купили для нас деяке тактичне обладнання, але цього також недостатньо. Ще дуже потрібен автомобіль. Нам часто доводиться їздити полями. І коли йде дощ, то дуже важливо, щоб машина могла проїхати там. Сподіваємося на допомогу волонтерів”, – розповів хлопець.

Військовий тероборони зараз виходить на зв'язок раз на день, аби сказати рідним, що з ним все добре. Його дружина Олександра каже, що дуже боїться, що з чоловіком щось станеться, не може спати ночами.

“Коли почалася війна – я не хотіла його відпускати, але він запевнив, що буде в Одесі, його нікуди не відправлять. Він чергував на блокпостах, а в один день прийшов додому і сказав, що їде до Миколаївської області і не знає, коли повернеться. Зараз він у гарячій точці, на передовій. У них немає належного оснащення і військової підготовки, а він пішов у саме пекло”, – жаліється дружина хлопця.

Жінка розповідає, що вона постійно знаходиться у контакті з іншими дружинами та матерями військовослужбовців територіальної оборони, які відправилися на передову. Всі вони дуже переймаються за життя своїх чоловіків та синів. Деякі жінки залишилися із неповнолітніми дітьми, є такі, що мають дітей з інвалідністю. Всі вони сподіваються відзначити перемогу Україну з живими чоловіками і синами.