Психологічна реабілітація ветеранів — повернення до мирного життя

Війна змінила життя українських захисників — на душах та тілах десятків тисяч з них лишилися глибокі рани. За кожною історією — скалічена людська доля чоловіка чи жінки, що захищали країну, пережили втрату й біль і мусять вчитися новому життю після повернення.

Ампутація — це не просто втрата кінцівки, це початок нового життя, де звичайні буденні справи стають справжніми випробуваннями, а психологічні травми часто болять сильніше за фізичні. Також це історія про силу духу, незламність і людську здатність почати все спочатку.

За даними Міністерства охорони здоров'я України, динаміка ампутацій демонструє стрімке зростання. У 2021 році зафіксовано понад 27 тисяч випадків, у 2022 році ця цифра зросла до 32 тисяч, а лише за перше півріччя 2023 року кількість ампутацій сягнула 15 360. За перші 17 місяців повномасштабного вторгнення, за даними найбільшого світового виробника протезів Ottobock, близько 50 тисяч українців втратили кінцівки. Такий масштаб створює безпрецедентне навантаження на систему охорони здоров'я України.

Втрата кінцівки супроводжується не лише фізичним болем, але і глибоким переживанням втрати. Особливо гостро постає питання створення безбар'єрного середовища. Відсутність доступних інклюзивних вбиралень у громадських місцях призводить до серйозних проблем зі здоров'ям і є однією з основних причин ранньої смертності людей у кріслах колісних.

Основні виклики реабілітації ветеранів

Повернення до цивільного життя після важких поранень — це складний шлях, сповнений різноманітних викликів. Для багатьох ветеранів цей процес починається з першого пробудження у лікарні, коли приходить усвідомлення незворотних змін у житті.

Психологічні бар'єри

Перший і найважчий виклик — це подолання відчуття "приреченості". Коли ветеран прокидається після наркозу і усвідомлює, що втрата кінцівки незворотна, перша думка часто про те, що життя закінчилось. Цей момент стає визначальним для подальшої реабілітації.

Постійний біль, особливо хронічний, стає щоденним супутником багатьох ветеранів. Коли кінчики нервових волокон впиваються в культю, використання протезів може перетворитися на справжнє випробування. Біль і посттравматичний стресовий розлад часто йдуть поруч — 42% випадків мають таке поєднання. Це може призвести до депресії та, в найгірших випадках, думок про самогубство.

Надмірні очікування від протезування

Спостерігається певна міфологізація біонічних протезів, ніби вони замінюють кінцівки. Насправді реальність виявляється зовсім іншою, і вони не керуються "силою думки", а потребують щоденної кропіткої праці, аби освоїти їх та досягти щоденної незалежності.

Побутові труднощі

Найпростіші щоденні справи перетворюються на серйозні випробування. Квартира без ліфта стає неприступною фортецею — навіть втрата однієї ступні ускладнює підйом на другий поверх, оскільки протез не має природної гнучкості живої кінцівки. Для людини з високою ампутацією навіть така базова дія, як користування туалетом, може стати справжнім викликом.

Соціальна адаптація

Особливо болісним стає зіткнення з реакцією оточення. Перший погляд знайомих майже завжди несе в собі острах. Випадкові зустрічі зі старшими людьми, які виражають "несправедливість" того, що молода людина втратила кінцівку, постійно повертають до думок про втрату. Світ ніби концентрується навколо набутої інвалідності.

Надмірна опіка рідних також може стати перешкодою. Коли близькі постійно намагаються все зробити замість ветерана — від подання їжі до одягання — це може призвести до звикання до безпорадності. Повернення самостійності вимагає делікатного балансу між підтримкою та простором для самостійних дій.

Інфраструктурні обмеження

Відсутність належної інфраструктури може становити смертельну загрозу. Наприклад, брак доступних вбиралень — це не просто незручність. Для людей у кріслі колісному це може призвести до серйозних проблем із сечостатевою системою, що часто стає причиною ранньої смертності.

Подолання цих викликів вимагає системного підходу: від створення безбар'єрного середовища до зміни суспільного ставлення до людей з інвалідністю. Кожен крок до самостійності — це маленька перемога, яка повертає відчуття контролю над власним життям.

Які існують методи психологічної реабілітації?

У світі розроблено та науково доведено ефективність сотень методів психотерапії для роботи з травматичними спогадами. На жаль, в Україні досі бракує системного впровадження цих перевірених світових практик. В нас досі немає критично необхідної кількості фахівців у хоча б одному з провідних методів роботи з травматичним досвідом.

Так, з 2022 почали намагатися розбудувати систему навколо однієї із найпоширеніших в Європі терапевтичних практик — когнітивно-поведінкової терапії. До повномасштабного вторгнення цим методом в країні володіло близько 300 фахівців — і це на багатомільйонну країну! До 2022 методом який застосовували у роботі з військовими у реабілітаційних центрах ЗСУ та НГУ була арт-терапія, яка не має достатньо наукових доказів щодо подолання ПТСР у дорослих.

Як так склалось? Психологічні реабілітаційні програми (навіть у державних закладах) фінансувались коштами міжнародних місій на грантовій основі, і громадські організації робили ставку на видовищні методи допомоги, ігноруючи доказовість і наукові дані.

Про низьку ефективність таких програм не було кому дбати, адже державні заклади приймали будь-яку надану без фінансування держави допомогу від неурядових організацій, а її повна відсутність була значно гіршою альтернативою. Естетична привабливість арт-терапевтичних заходів була для міжнародних донорів достатньою аргументацією, а ветерани, не маючи з чим порівняти, отримували запропоновану терапію на безоплатній основі.

Індивідуальна психотерапія залишається основним методом: це робота з психологом один на один, спрямована на розкриття внутрішніх конфліктів, подолання страхів та тривоги. Особливо ефективними є три науково доведені підходи: когнітивно-процесуальна терапія, пролонгована експозиція та EMDR-терапія.

Групові заняття: такі сесії допомагають ветеранам відчути свою приналежність до спільноти та поділитися своїм досвідом. Групова робота є домінуючим підходом у американській системі реабілітації ветеранів через економію коштів та фахівців, підтримку побратимів власним прикладом.

Когнітивно-поведінкова терапія: метод, спрямований на зміну негативних думок і поведінки, які перешкоджають адаптації до нового життя. Завдяки ВООЗ та програмі "Ти як?" розпочалась активна робота з впровадження цього методу в Україні. Як вже згадувалося, станом на 2022 рік цим методом володіло лише близько 300 фахівців на всю країну.

Натомість ігрові компоненти, такі як VR-окуляри з доповненою реальністю варто застосовувати — адже в процесі гри люди часто забувають про відсутність кінцівки чи обмеження у певному русі, знімається упередження "я не зможу поворухнути" і швидше відновлюється рухомість. Так би мовити, долають самостигму,  ми відновлюємо рух.

Шляхи підтримки ветеранів з ампутаціями

Відновлення самостійності та повернення до повноцінного життя — це шлях, який вимагає комплексного підходу та підтримки з різних сторін. Розглянемо основні напрямки, які допомагають ветеранам подолати виклики після ампутації.

Роль родини

Підтримка близьких — фундаментальний елемент реабілітації. Проте важливо знайти правильний баланс між допомогою та наданням простору для самостійності. Рутина та щоденні обов'язки набувають особливого значення у відновленні.

Спостереження за тим, як ветеран діє наодинці та серед людей, допоможе зрозуміти, коли варто допомогти, а коли – дати можливість впоратися самостійно. Часто на людях у ветерана виникає більше бажання демонструвати самостійність, ніж удома, і це природно.

Рух і спорт

Фізична активність для людини з ампутацією чи в кріслі колісному стає ще важливішою, ніж раніше. Адаптивний спорт не лише підтримує фізичну форму, але й повертає відчуття впевненості та самоповаги. Тренування можуть стати способом показати собі та іншим нові можливості тіла.

Повернення до роботи

Професійна реалізація — важливий крок до відновлення нормального життя. Багато компаній сьогодні адаптують робочі місця та створюють можливості для працевлаштування ветеранів. Наприклад, IT-сектор активно розвиває програми навчання та працевлаштування для ветеранів з інвалідністю.

Успішна реабілітація — це завжди індивідуальний шлях. Комусь легше відновлюватися наодинці, іншим потрібна постійна підтримка оточення. Головне — дати можливість ветерану самому обрати свій темп і спосіб повернення до активного життя.

Професійна допомога

Реабілітологи, психологи, ерготерапевти, неврологи — ці фахівці відіграють ключову роль у відновленні. Важливо розуміти, що звернення за професійною допомогою – це не ознака слабкості, а необхідний крок до ефективної реабілітації.

Кожен маленький успіх у повсякденному житті — від самостійного одягання до приготування їжі — це значуща перемога. Такі досягнення поступово повертають впевненість у власних силах та мотивують рухатися далі.

Як проєкт "Я зміг – і ТИ зможеш!" допомагає подолати психологічні бар'єри ветеранів після ампутації?

Олександр Терещенко втратив дві руки та око. Разом із дружиною вони пройшли через довгий шлях відновлення. Зараз він ділиться досвідом з іншими ветеранами, особливо щодо технічних засобів реабілітації. У проєкті кожен знайде щось своє — відео-історії, тексти чи подкасти з досвідом інших ветеранів та їхніх родин.

Коли ветеран ділиться історією, він допомагає іншим зрозуміти: вони не самотні у своїх переживаннях. Такі розповіді зближують тих, хто вже пройшов цей шлях, із тими, хто тільки починає.

У спільноті немає експертів чи новачків — усі діляться досвідом. Іноді найцінніші поради приходять від тих, хто щойно знайшов власний спосіб впоратися з щоденними завданнями.

Найважче — перші дні після операції. Коли усвідомлюєш втрату, здається, що життя закінчилося. Але потім починаються маленькі перемоги: застелити ліжко, самостійно поїсти, погратися з дитиною.

Проєкт Міжнародного благодійного фонду "Олександра Терещенко" працює за підтримки декількох організацій: "Спільноти Самодопомоги", "НОВИЙДОНБАС", DocUA-platform, Media Center East та "Mas Agency" та Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.

Відновлення починається з простого: навчитися їсти, одягатися, рухатися. Важливо створити середовище без бар'єрів щоб підвищувати відчуття гідності кожного ветерана.

Для багатьох адаптивний спорт стає важливою частиною нового життя. Самостійно приготований сніданок чи застелене ліжко — це не просто побутові справи, а кроки до відновлення контролю над життям. 

Veteranius та Dignatas Fund допомагають з професійною перепідготовкою, зокрема в ІТ-сфері. Під час війни важливо мати такі можливості для всіх, хто цього потребує.

Реабілітація потребує спільних зусиль: підтримки держави, роботодавців, волонтерів. Допомагаючи ветеранам повернутися до активного життя, ми робимо наше суспільство сильнішим.

Як відео поради та подкасти проєкту враховують різні потреби ветеранів?

Показуючи різний досвід, проєкт демонструє різноманітність рішень. Важливо не вимагати досконалого відтворення, а заохочувати ділитись власним досвідом. Модифікації роблять кожен досвід унікальним, відповідним саме конкретним тілам, специфіці поранення і статі, адаптованим під характер та стиль життя кожного ветерана.

12 відеопорад охоплюють різні теми, включаючи ранкову рутину, яка задає настрій на весь день. Навіть базова ранкова гігієна допомагає відчути себе краще. Кожна тема розкриває можливості людини з інвалідністю з позиції "невже так можливо", що надихає не лише тих, хто пережив ампутацію, але й інших людей.

В умовах постійних обстрілів, коли багато хто турбується про своє майбутнє, такі історії успіху особливо важливі. Бачачи, як люди, які вже пережили втрату, змогли відновити свою продуктивність та активність, ми розуміємо, що все можливо пережити. Саме тому такі історії, як і відомий фільм "Форрест Гамп", мають потужний надихаючий ефект.

Як родини ветеранів можуть правильно підтримати близьких з ампутаціями

Універсального підходу немає, ситуації різні, є важчі та простіші ампутації. Проте ветеран потребуватиме більш наповненого графіку та обов'язкової рутини для повернення до звичного життя. Зараз, як ніколи важливі маленькі події в житті, що є обов'язковими для виконання чи відвідування.

Важливо багато спостерігати за тим, як людина з ампутацією чи в кріслі колісному, яка пережила таке поранення під час відновлення щось робить наодинці та з незнайомими їй людьми.

Можливо, на людях вона відчуває більше потреби робити щось самостійно, ніж удома. Важливо вчитися від неї цих нових прийомів — не навчати, а навчатись, бо тепер вона — експерт свого тіла.

Легше сприймати втрату, коли ти її визнав, а не намагаєшся себе запевнити, що це тимчасово. Боротися важливо, але це також дуже втомлює. Варто дозволити собі жити, приймаючи що зміна відбулася, і життя все одно прекрасне.

Деяким людям потрібен час на самоті, щоб відтренувати нові навички. Іншим навпаки необхідна підтримка та присутність інших — для них важливі спортивні заходи, де можна бути серед своїх і брати участь наскільки це можливо.

Якщо виникає несприйняття з боку певних людей, варто обмежити з ними контакти. Натомість, важливо частіше навідувати люблячих та приймаючих родичів і друзів. Попри можливий дискомфорт, це важлива частина адаптації і відновлення соціальних зв'язків, які могли бути втрачені через службу.

Як долучитись до допомоги

Війна неминуче змінює, залишаючи глибокі сліди. Поранення на тілі і в душі залишить слід. Тисячі наших захисників повертаються додому з невидимими шрамами, які потребують особливої уваги та турботи.

Посттравматичний стресовий розлад, тривога, депресія — це лише частина того, з чим стикаються ветерани, намагаючись адаптуватися до мирного життя.

Уявіть собі, як повертаєшся додому, але відчуваєш себе там чужим. Сни про війну не дають спокою, а навколишній світ здається небезпечним і ворожим. Це реальність, з якою стикаються тисячі українських ветеранів.

Ось кілька способів, як ви можете допомогти: поширюйте інформацію про проєкт "Я зміг і ти зможеш" — переглядайте відео, шукайте матеріали за хештегом #язмігітизможеш, діліться історіями про те, як ветерани долають щоденні виклики.

Також важливо підтримувати різні ініціативи: долучайтесь до волонтерських програм, підтримуйте фінансово організації з реабілітації ветеранів, розповідайте про успішні приклади, як от історія від Answear.

Якщо ви самі ветеран або знаєте когось, хто потребує допомоги — не соромтеся звертатися до психолога. Важливо розуміти, що психологічна підтримка потрібна не лише ветеранам, але й їхнім родинам, які також переживають зміни.

Кожен ветеран віддав частину себе заради нашої свободи. Наше завдання — допомогти їм відновити не лише фізичне здоров'я, але й почуття гідності та здатність насолоджуватися життям.

Реабілітація має бути комплексною — від спортивних програм до можливості самостійно виконувати щоденні справи та піклуватися про близьких.