Зв'язок поколінь через карантин: як львів'яни переживали пандемії задовго до COVID-19

Попри оптимістичні слова політиків про "підконтрольну ситуацію" та запровадження суворих карантинних обмежень, Львів переживає не найкращі часи за весь час пандемії COVID-19. Про це свідчать слова Міністра охорони здоров'я України Віктора Ляшка, який 26 жовтня повідомив, що найближчим часом місто, швидше за все, знову увійде до "червоної" зони. Але чи звикати жителям міста до такої ситуації?

Новини.LIVE підготувало ретроспективний матеріал, де зібрало інформацію про пандемії, які спіткали Львів на тернистому шляху історії.

Монголи, що "споганили" повітря

Перша згадка про Львів датована 1256-м роком. Як не сумно, але молоде місто майже одразу зіткнулося зі значними епідемічними проблемами. У 1286 році хан Золотої Орди Телебуга впритул підійшов до львівських мурів, взявши їх в облогу. Оцінивши ситуацію, мудрий монгол зрозумів, що захопити Львів із тим військом, яке він має зараз, не вийде. А тому, задовольнившись двотижневими грабунками довколишніх сіл, Телебуга зібрав своїх людей та канув у небуття.

З таких коротких зведень може здатися, що львів'яни відбулися легким переляком, але це далеко не так. Найгірше чекало містян після відходу загарбників. У місті почалась страшна епідемія, яку прозвали "поганим повітрям". Сучасні науковці пов'язують її з переміщенням значної кількості людей з одних кліматичних умов в інші. Також у комплексі до цього можна додати поголовну антисанітарію того часу та купи мертвих тіл, яких залишали по собі ординці.

Якоїсь перевіреної інформації про вид хвороби чи її симптоми не залишилось. Та з літописів можна довідатись, що недуга не обмежилась лише територією Львова. Хвороба дісталася також до найближчих польських міст, а окрім того, підкосила й самі монголо-татарські ряди. За легендою, сам князь Лев підраховував кількість жертв після ординських погромів та невідомої пошесті. Якщо вірити давнім переказам, всього нарахували 12 тисяч жертв.

Серія епідемій моровиці

В XV-XVI століттях вважалося, що всі небезпечні хвороби передаються через повітря. Тому масові захворювання, які час від часу проникали в міста, пов'язували саме з ним. Таке повітря називали поганим або ж "моровим", а недуги похідним словом "моровиця".

Страшний спалах моровиці у Львові припав на кінець XVI століття. Впродовж п'яти років із 1594 по 1599 львів'яни потерпали від невідомої хвороби. Річ у тім, що під поняття "мор", "моровиця", або ж "погане повітря" підпадали і чума, і холера, і віспа, і навіть тиф. Останній рік пошесті виявився найбільш тяжким. У своїх працях місцеві монахи згадували, що щойно якась пташка пролітала над містом, то майже неодмінно падала без духу.

Швидше за все, тоді Львів потерпав від багатьох хвороб. Над зупиненням поширення епідемії в місті працювали троє людей: бургомістр Станіслав Ґонсьорек, війт Якуб Вйотецький та міський лікар Павло Кампіан. Майже щоденно вони засідали в лавничій залі ратуші, де вивчали всі наявні документи стосовно попередніх моровиць. Та їм так і не вдалося провести хоч якихось ґрунтовних паралелей, адже симптоми у хворих могли кардинально різнитися.

"Кармелітська" пошесть 1623 року

Завдяки львівському бургомістру Яну Алембеку та його пристрасті вести щоденник із детальними записами, відносно детально можна дізнатися про епідемію 1623 року. Хворобливі бактерії тоді були принесені в місто монахом-кармелітом з Кракова. Логічно, що першими жертвами нового мору стали інші ченці-кармеліти. Епідемія швидко поширювалась містом та за його межами, лише серед самих ченців можна було відзначити 15 померлих. Вона була настільки сильною, що згубила понад третину жителів міста.

Відомо, що для виявлення хвороби тодішні лікарі орієнтувались на появу холодного поту та сильної гарячки. Аби підтвердити діагноз, хворий був змушений здати так званий експрес-тест. Він виглядав наступним чином: до сечі людей із підозрою на інфікованість додавали молоко матері, яка годує дитину. Якщо воно осідало – результат позитивний.

Для померлих від епідемії навіть виділили під поховання окреме місце за межами Львова. Один з таких морових цвинтарів розташовувався на місці сучасного Личаківського кладовища.

Цікавими також є теми про лікування хворих та превентивні заходи. Експерти з народної медицини радили хворим закопуватись у гній, а їхнім родинам обкурювати приміщення своєї оселі димом з аналогічної субстанції. Вважалося, що стійкий запах перегною може знищувати хвороби. Були також і менш екстравагантні способи. Люди викопували поблизу своїх будинків ямки в які вбивали осикові кілки чи вішали на двері кінські черепи. Популярним тоді був обряд закопування під землю вирізьбленої з дерева дівчинки, яка символізувала хворобу.

Карантин у XVII столітті be like

У давньому Львові, як і у всій Європі, не знали справжніх причин поширення заразних хвороб. Втім, вже в Середньовіччі, а тим більше в XVII–XVIII століттях, в місті застосовували цілком раціональні правила, які перешкоджали розповсюдженню інфекції. Завдяки польській історикині Люції Харевич, яка займалась дослідженням історії Львова, можна нескінченно дивуватися як практики 400-літньої давнини схожі з сучасним "соціальним дистанціюванням". Наприклад, масове закриття крамниць, шинків, навчальних закладів, самоізоляцію мешканців у домівках і навіть припинення богослужінь.

З праць того ж Яна Алембека, більшість із яких наразі втрачені, науковиця змогла описати суспільні настрої жителів міста. За її словами, окрім браку їжі, ліків та, по суті, інформаційної блокади, в місті поступово відбувалися соціальні пертурбації.

"Страх за себе, бракує лікарської помочі та духовної поживи, бо костели закриті, а духовенство розпорошене, робота стоїть, слуги не слухають наказів, сваволя дітей, послаблення сімейних і дружніх стосунків", – цитує Аламбека Харевич.

Окрім того, на підходах до міста організовувались блок-пости, де солдати перевіряли людей на первинні ознаки хвороби за зовнішнім виглядом. Слід зазначити, що під час початку епідемій зі Львова виганяли жебраків та умертвляли бродячих тваринок. Також Харевич звертає увагу на те, що протягом століть, спостерігаючи за динамікою епідемій, львів’яни накопичили корисні знання про заразні хвороби. Зокрема, вони зауважили, що темп поширення епідемій знижувався в зимові місяці, але різко зростав навесні. А ще містяни того часу вже знали про можливість передачі інфекцій контактним шляхом, зокрема за посередництвом грошей. Страх перед зараженням був настільки великий, що містяни, затикаючи носи, передавали один одному гроші на тарілках.