"Наш колектив, наче втратив батька": що відомо про загиблого українського воїна з Львівщини. Ексклюзивні фото

7 листопада 2021 року в зоні ООС загинув український солдат, батько двох дітей, уродженець Яворівщини Віталій Павлисько.

Новини.LIVE поспілкувалося з побратимами полеглого героя, яким довелося розділяти з ним всі складнощі фронтового життя.

Обставини загибелі

Віталій Павлисько народився 29 листопада 1973 року у місті Яворів Львівської області, де й закінчив місцеву спеціалізовану школу №2. До 2015 року чоловік служив у лавах поліції. А з самого початку російської військової агресії на Донбасі відправився на фронт у складі 24 ОМБр імені короля Данила. Примітно, що патріотичний дух і бажання захищати батьківщину також поділяла його дружина Марія, яка працювала медиком у тій же бригаді.

Віталій Павлисько займався підривними роботами та розмінуванням різних об'єктів, до чого, за словами його побратимів, мав неабиякий природний хист. Галичанин мав звання головного сержанта у 7 роті 3 батальйону.

7 листопада 2021 року поблизу населеного пункту Новозванівка, де на той час перебував Віталій зі своїми підопічними, бойовики розпочали масований обстріл позицій українських військовиків 120-міліметровими мінометами. У пресслужбі 24 бригади повідомили, що під час ворожого вогню солдати почали оперативно переміщуватися в укриття. Проте одна з ворожих мін вибухнула поруч із нашими вояками, зачепивши Віталія, від чого той помер на місці.

У вечірньому зведенні за 7 листопада командування ООС повідомило, що станом на 17:00 збройні формування Російської Федерації порушили режим припинення вогню вісім разів. Зокрема позиції поблизу Новозванівки та Причепилівки потрапили під обстріл з мінометів калібру 120 мм.

"Внаслідок ворожих дій один військовослужбовець дістав поранення, несумісне з життям, ще двоє зазнали поранень. Воїнам надано домедичну допомогу та евакуйовано до лікувального закладу. Стан здоров’я одного пораненого – середньої важкості, іншого – задовільний", – сказано в заяві.

На жаль, за перший тиждень листопада Віталій Павлисько став уже другою жертвою російських окупаційних сил на Сході України.

Яку пам'ять залишив по собі головний сержант Павлисько?

Серед бійців у лавах ЗСУ Віталій Павлисько мав оригінальне псевдо – "Охотнік". Солдат 24 бригади з не менш цікавим та в дечому суміжним прізвиськом "Звіробій" згадує, що його старшина мав величезну пристрасть до полювання.

"Віталій був, як Кулібін. Дуже полюбляв майструвати, видумувати щось, практикуватись із різною зброєю. Він мав у тому великий досвід. Дуже любив полювати. Справжня гроза зайців та фазанів. Через то й отримав своє псевдо. Мав тут свою рушницю з якою неодноразово виходив на полювання. Любив навіть просто походити з рушницею на природі. Зайчиків і фазанів тут зараз тьма. Шкода, що кабанчика не встиг спіймати. Уже й на слід вийшов, але не встиг", – говорить побратим Охотніка.

Він також додав, що Віталій був досить нетиповим командиром та вирізнявся сміливістю й професіоналізмом.

"Віталій – дуже добра й позитивна людина. По ньому й не скажеш, що старшина. Він завжди й усюди був зі своєю ротою. З його смертю наш колектив, наче втратив батька. Все, що було в роті, він беріг і примножував. Його солдати постійно були гарно вдягнені, ситі й мали повний боєзапас. Загалом він сильно переймався життям простих солдатів. Ну а бився вже, як лев. Вів вогонь по противнику, доки не змусить того замовчати. Миколайович – то справжній воїн: без страху та завжди на вістрі. Так як він працював із вибухотехнікою, не кожному дано. Він старанно виконував свою роботу: захищав Україну від нечисті", – доповнив Звіробій.

Про феноменальні здібності Віталія Павлиська в роботі з вибуховими речовинами, які рятували життя українських воїнів, розповів побратим чоловіка та близький товариш по службі Роман Пробій.

"Ліпшого воїна, ліпшого підривника, ліпшого розвідника, ліпшого спеціаліста за весь час моєї служби у 24 бригаді я не зустрічав. За цим чоловіком тягнулись усі, а мої слова може підтвердити кожен. Особисто Віталій врятував мені життя. В нас була позиція під селом Оріхове Луганської області. Ми постійно ходили в так звану розвідку. Нам доводилось знімати "сепарські" розтяжки та ставити свої. Був такий момент, коли, вертаючись на наші позиції, Віталій різко підбіг до мене й несподівано вхопив за спину. Як виявилось, в десяти сантиметрах від мене, на рівні грудей розташовувалась ворожа розтяжка", – говорить солдат.

Також Роман Пробій розповів Новини.LIVE, що свого часу Віталій зазнав тяжких поранень та з 2017 року служив із декількома уламками в спині.

"У 2017 році він сам підірвався на розтяжці. Там була "обманка". Коли Віталій знешкодив один заряд вибухівки, то різко спрацював інший, що був ретельно захований. Більшість уламків прийшлись на спину. Йому робили операцію, але багато з них не могли витягнути, бо у Львові просто не було потрібної техніки. Йому пропонували їхати в Київ, де спеціальний апарат із магнітом міг вилучити ті уламки, та отримати групу. Але він відмовився, адже хотів служити. Я неодноразово говорив йому, що той має, за рекомендацією лікарів, бути в частині. Віталій завжди відповідав, що не може, бо має опікуватися новачками", – розповів Роман Пробій.

Чоловік навіть надав Новини.LIVE ексклюзивне фото, де разом із Віталієм Павлиськом позує з хитромудрою розробкою свого товариша.

"Це ми стоїмо поблизу села Оріхове. У Віталія була задумка: на розтяжку поставити "муху" РПГ-21. І воно спрацювало", – ділиться своїми спогадами Роман Пробій.

За його ж словами, слава про майстерність Віталія Павлиська поширилась настільки, що у найбільш "гарячі" фронтові часи до нього зверталися розвідники, аби він допоміг у розмінуванні певних територій.

Про добру вдачу військовика говорять і його сусіди з Яворова.

"Коли почалася війна Віталій призвався добровольцем до ЗСУ. Якось у спілкуванні з ним казав, що на війні страшно, ворог постійно бомбить. Але навіть після тяжкого поранення він знову повернувся на службу, бо не міг залишитися вдома, адже на фронті залишилися побратими. Віталій був справжнім козаком, дуже любив службу. І це вже не мої слова. Так говорила його теща. Вона постійно казала, що її зять – це справжній воїн-козак", – повідомив Олександр Гудошніков.

На жаль, війна завжди забирає найкращих. Але пам'ять про українських військових, що поклали життя на вівтар своєї батьківщини, житиме вічно.