Ленін, Галан та Пересада: пам'ятники комуністам у Львові, які не пережили 90-х

Львів – чи не найперше місто в Україні, яке почало декомунізацію ще до того, як ухвалили відповідний закон. Більшість символів тоталітарного режиму були знесені ще на початку незалежності. А деякі монументи почали прибирати в 1941. Але чиїми руками?

Новини.LIVE розповість про найбільш відомі пропагандистські пам'ятники комунізму, які "прикрашали" Львів до початку 90-х років.

Пам'ятник Сталінській Конституції

Перший комуністичний пам'ятник у Львові був зведений незадовго після початку Другої світової війни й окупації Галичини Червоною армією: у жовтні 1939 року. Він був присвячений державницьким потугам тодішнього вождя пролетаріату Йосипа Сталіна, а саме Конституції СРСР 1936 року, яку ще називали "сталінською".

Самі закони, прописані в документі, були досить демократичними. За текстом Конституції громадянам надавалися рівні права, а також гарантувалася свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів. Проте всупереч прописаним положенням за найменшу критику сталінської влади громадянин міг отримати вирок у вигляді довгого терміну ув'язнення або розстрілу. Збори та мітинги громадян проводилися лише з ініціативи влади та під її опікою. В системі НКВД діяв відділ перлюстрації кореспонденції, працівники якого регулярно без будь-яких санкцій займалися перечитуванням листів підозрілих громадян.

Монумент у вигляді колони з фігурами солдата Червоної армії, робітника, матері з дитиною, студентки та селянина з хлопчиком розміщувався на перетині сучасних проспекту Свободи, вулиці Гнатюка та площі Івана Підкови. Під типовими для радянських пам'ятників символічними скульптурами розміщувались комуністичні гасла, написані українською, польською та івритом. Примітно, що новоспечена влада не стала використовувати російську, обмежившись трьома найпопулярнішими в місті мовами.

Колона простояла до 30 червня 1941 року. Тоді місто перейшло під контроль нацистів, які не побачили в монументі ніякої мистецької цінності.

Пам’ятник Ярославу Галану

У 1972 році на сучасній площі Євгена Петрушевича за проєктом трьох скульпторів було споруджено пам'ятник радянському письменнику та публіцисту Ярославу Галану, який фактично відігравав роль звичайного пропагандиста.

Під час та після Другої світової війни Галан засуджував ідеї української державності, називав українську революцію "жовто-блакитним маріонетковим балаганом". Також провадив активну дискредитацію ОУН-УПА й греко-католицької церкви. Зокрема, він називав митрополита Андрея Шептицького, який у листі Гіммлеру засуджував масові нацистські злочини та переховував євреїв від нацистського винищення, "бородатим мутієм свяченої водички" і звинувачував його у підтримці нацистів.

До того ж Ярослав Галан у своїх публіцистичних працях часто вигадував випадки непідтверджених "звірств" українських націоналістів. Таку відданість радянському режиму, який він намагався всіляко відбілювати, не зломила навіть страта його дружини за фальшивими звинуваченнями у 1932 році.

2014 року Галана внесли до списку осіб, які підлягають декомунізації, й відповідно всі вулиці в Україні, що раніше мали його ім'я, було перейменовано. Але львівський пам'ятник демонтували ще задовго до цієї події у 1992 році.

Пам’ятник Леніну

Після закінчення Другої світової радянська влада не стала спішити зі встановленням у місті головного пам'ятника комуністичного режиму – Володимиру Леніну. Для роботи над скульптурою вирішили залучити не місцевих архітекторів, а московського скульптора Меркурова. Паралельно міська влада почала підготовку площі перед Оперним театром. Саме там свого часу розташовувався Ілліч.

На відкриття пам'ятника у 1952 році зібралася велика кількість людей та партноменклатури зі всього регіону. Але ще більше народу скупчилось навколо ленінського постаменту під час його знесення у 1990 році. Так-так, ще до проголошення незалежності України.

До речі, Львів став другим містом у країні, яке розпочинало "ленінопад". Першопроходцем у цій сфері, як не іронічно, став Червоноград. 14 вересня 1990 року за районним центром підтягнувся й Львів. Демонтаж пам'ятника проходив за підтримки 50 тисяч глядачів.

Пам’ятник Василю Пересаді

Ще один комуністичний пам'ятник у Львові, який не пережив початку 90-х, увіковічував пам'ять маловідомого секретаря Центрального Комітету організації з 5 літер – КСМЗУ. В перекладі з радянсько-бюрократичного КСМЗУ розшифровується як Комуністична спілка молоді Західної України.

Програмними документами організації була передбачена участь комсомольців у боротьбі за національне і соціальне визволення, возз'єднання з Радянською Україною у складі СРСР, боротьбу за створення єдиного антифашистського народного фронту, звільнення від польської окупації та поширення комуністичних ідей та поглядів. Передбачалася також робота комсомольців у масових легальних українських молодіжних організаціях і товариствах Галичини.

Пам'ятник комуністичному агітатору був встановлений у 1975 році на вулиці Майорівка. Але після розпаду Радянського Союзу львів’яни демонтували його на початку 1990-х років.

Пам’ятний знак "Борцям за Владу Рад"

Одним з останніх радянських монументів, встановлених у Львові, став пам'ятний знак "Борцям за Владу Рад". Урочистості з нагоди його відкриття проходили в 1980 році. Раніше пам'ятник можна було побачити на стику вулиці Театральної та площі Яворського.

Окрім однойменного напису, на пам'ятному знаку зображувались чоловіки й жінки робітничих професій, які символізували пролетаріат, що боровся за радянську владу. Роботу над цим пам'ятником доручили львівським майстрам: архітектору Консулову та скульптору Садовському.

На початку 90-х його демонтували разом з іншими вище згаданими монументами.