“Втомилася тікати від піда**са”: чому люди залишаються в Києві попри небезпеку

Не з власної волі українці масово покидають рідну землю, тікаючи від епіцентрів війни. Мільйони громадян перетнули кордон, але більшість переміщується країною, здебільшого на захід, у пошуках безпеки. Тікають зі столиці і кияни, адже захопити Київ - головна ціль ворога. Так, за майже три тижні з міста виїхала більша частина мешканців.

Однак Київ не спорожнів, його охороняють тисячі чоловіків в теробороні. Так крім військових та добровольців, залишилися у столиці пенсіонери, жінки та діти. Хтось боїться покидати дім, а комусь рідна земля за порятунок, навіть коли над головою літають ракети.

Новини.LIVE поспілкувалося з тими, хто не захотів покидати Київ, а залишився вдома.

Читайте також: Евакуаційний рейс "Київ-Ужгород": скільки годин треба відбути в забитому поїзді у боротьбі за виживання. Фото

Виняткові цифри

У перший день війни кияни масово почали покидати столицю, адже ворог підступно напав на Україну. На виїздах з Києва утворилися кілометрові затори, які не зникали кілька днів. Тікати від епіцентрів війни почали й жителі інших міст. Так, за даними ВООЗ, 6,7 мільйона людей стали внутрішньо переміщеними особами. За кордон виїхали майже 3 мільйони українців. А загалом кількість постраждалих від розпочатої росією війни в Україні сягає 18 млн людей.

За даними мера столиці Віталія Кличка, за перші два тижні війни з Києва виїхали близько половини мешканців. У місті залишилося трохи менш як два мільйони громадян.

Евакуаційні рейси з залізничного вокзалу перевозили людей на Західну Україну - у Львів, Івано-Франківськ, Ужгород. А звідки більшість добиралася до Польщі, Словаччини, Німеччини та інших країн, які готові зустрічати біженців.

Психологи наголошують на тому, що у часи війни кожен робить вибір самостійно. У такі моменти слід пам’ятати, що сім’я - це не гора зліплених одна до одної пельменів. Тому кожен дорослий має сам вирішувати хоче він залишатися в небезпеці, або ж покидати своє місто чи країну. Людей закликають не осуджувати одне одного, а навпаки допомагати.

Іра, 36 років. Жуляни

Я живу біля метро Академмістечко. І свій дім я покинула, але втекла не далеко. Переїхала до свекрухи. Ми тут в Жулянах з батьками чоловіка, донькою та собаками. Чоловік у теробороні. Але загалом ми всі поруч і тому мені спокійно, навіть коли бахкає.

Багато хто з рідних та друзів вмовляв мене їхати до них, подалі від Києва. Казали, подумай про малу дитину. Єві скоро рік. Але мої найрідніші поряд, я не хочу їхати до чужих людей у невідоме.

Я вже жила за кордоном по кілька місяців. Але попри кращий рівень життя я там постійно почувалася чужою. Були часи, коли мріяла жити в Європі. Зараз таких мрій немає, є бажання відновлювати й розвиватися в своїй Україні, бо вдома талановитий і працьовитий народ. Хочеться створювати своє.

І хоч я в Києві, все ж сумую за своєю квартирою. За ці кілька тижнів їздила додому один раз - полила квіти, взяла деякі речі дитині. Я туди обов’язково повернуся. І все буде добре.

Іра, 25 років. Подільський район

Я в Києві, тому що вірю, що його не візьмуть. Тому що тут моя родина і моя собака. Їм легше адаптуватися до комендантської години і звукам стрільби, ніж до нового життя невідомо де. А ще тут мої книги, які я збирала 20 років. Наш дім розташований у 25 км від Гостомеля, Ірпеня і Бучі. Тому звуки та вібрації від бомбардування долітають. Але мені все одно вдома спокійно, наскільки це можливо.

Я поки не бачу сенсу нікуди їхати. Все-таки столиця в будь-якій війні - це дуже важлива точка. Тому її не так просто захопити.

Люба, 25 років. Шевченківський район

Ми з чоловіком залишилися в Києві. Бо ми просто втомилися тікати від цього під***са. Сестра, я і чоловік вже тікали з Луганська у 2014 році. Тому на цей раз для себе вирішили, що залишаємося у Києві до перемоги. І ми віримо в неї і дуже чекаємо.

Ми живемо у підвалі. Разом з нами щоночі від 15 до 35 людей. І разом нам легше, адже багатьом потрібна допомога. Комусь треба підняти бойовий дух, дати відчуття, що вони не одні. То ж ми гуртуємося.

Всі ми віримо у перемогу і докладаємо до неї зусиль. Ті, хто на полі бою. Ті, хто в теробороні. Ті, хто вивіз дітей у безпечне місце. Ті, хто готує старенькій сусідці теплий чай. Ті, хто моляться. Всі українці без виключення. Ми боронитимемо кожен куточок країни, а столицю особливо.

Не падайте духом, тримайтеся. ПЕРЕМОГА буде за нами.