Покалічені долі та місто: фото Києва часів Другої світової війни, від яких хочеться плакати

#Київ
22 червня 08:40
Читати російською
Україна втратила майже 10 мільйонів людей, була розграбована та принижена, але відродилася
Покалічені долі та місто: фото Києва часів Другої світової війни, від яких хочеться плакати

22 червня у нашій країні особливий день. Ні, це не "червоний" день календаря, але його знають усі. Це День пам'яті та скорботи – нагадування про страшну світову війну, яку розв'язали Гітлер і Сталін. За час окупації українці втратили близько 10 мільйонів наших найкращих громадян, було знищено тисячі сіл, десятки міст, важку промисловість. Величезної шкоди завдано нашій історії та культурі: розгромлено сотні музеїв, вкрадено найбільші шедеври мистецтва. Такою є ціна Визволення України від нацистів.

Новини.LIVE пропонує подивитись на фотографії нашої столиці, яку звільнили на 11 місяців раніше, ніж решту території країни. На звірства окупантів неможливо дивитися без сліз.

Читайте також: У мережі показали унікальне фото, як за часів СРСР знищили найважливішу святиню Русі у Києві 

Звичайно, основним джерелом про події тих років для нас є фотографії та відеодокументи, які потім використовувалися на Нюрнберзькому процесі, проте війна "подарувала" нам чудові кінохроніки і, мабуть, найсумнішу кіноповість про окупацію України – шедевр Олександра Довженка "Україна у вогні", яку Сталін після війни заборонив. Пропонуємо вам її подивитися та переоцінити ті страшні події.

 

Окупація столиці України

Німецькі війська увійшли до Києва 19 вересня 1941 року. Окупація тривала 778 днів. Весь цей час сотні тисяч киян зазнавали знущань, багато хто був убитий.

Загалом у місті вбили 200 тисяч людей, ще 100 тисяч було вивезено до Німеччини на примусові роботи. Особливе місце столиці – Бабин Яр, у якому знищили близько 100 тисяч (!) євреїв, українців, циган та представників інших народів. Дивитися на фотографії, зроблені нацистами, страшно, а ще боляче вишукувати в музеях фото маленьких дітей, яких скидали в яри і вбивали так само жорстоко, як і дорослих.

Нацисти розбирають речі загиблих

Жертва німецького злочину

На фотографії вище хлопчик, який став жертвою нацистів 1941 року. Валентина разом із десятками тисяч людей знищили у Бабиному Яру. Багато подібних фотодоказів нацистських злочинів є в ізраїльському національному меморіалі Катастрофи (Холокосту) та Героїзму (Яд Вашем. – Ред.).

Жахи, що сталися тут, описані у знаменитому вірші Євгена Євтушенка "Бабин Яр".

Над Бабиним Яром пам'яток нема.
Круте урвище, як грубий надгробок.
Мені страшно.
Мені сьогодні стільки років,
як єврейському народу. Мені здається зараз
я юдей.
Ось я бреду древнім Єгиптом.
А ось я, на хресті розіп'ятий, гину,
і досі на мені сліди цвяхів.
Мені здається, що Дрейфус
це я.

Про Бабин Яр багато написано, але так геніально передати цю трагедію зміг тільки Анатолій Кузнєцов, його однойменна книга відома у всьому світі. Автор роману ставить питання, яке і зараз варто було б поставити сильним світу цього:

"Невже єдине, що люди досконало опанували за всю історію, – це вбивати?"

Вбивали не лише людей. Нацисти, як, до речі, і радянська влада, жорстоко знущалися з наших культурних цінностей – частину з них вони вивезли до скарбниць Німеччини та її країн-сателітів. А ось історичним пам'ятникам пощастило найменше – їх бомбили й окупанти, і радянські підпільники та війська.

Сильно наше місто постраждало у вересні – жовтні 1941 року і вже під час звільнення – 6 листопада 1943 року, коли війська увійшли до столиці. Було зруйновано університет, найкрасивіші прибуткові будинки, вирубано дерева.

Зруйнований вокзал

І, звичайно ж, найбільша втрата – це Успенський собор Києво-Печерської лаври. Достеменно невідомо, хто вчинив цей злочин, але історики схиляються, що це справа рук радянських спецслужб.

Зруйнована лавра

Хмарочос Гінзбурга

Місто вдалося звільнити 6 листопада 1943 року. Померло тисячі солдатів, багато хто не зміг перебратися через Дніпро і тонув. Місцеві згадували, що Славутич перетворився на море крові, стояв жахливий сморід. Війська увійшли до міста, де було пожежа, а люди ховалися у підвалах зруйнованих будинків та землянках.

Ось що писала газета "Правда" 9 листопада 1943 року:

"Німці, боячись повного оточення їх у місті Києві, в паніці втекли з міста та не встигли спалити та підірвати місто Київ, як це було зроблено з Полтавою та іншими містами Лівобережної України. Але кілька значних об'єктів супротивник все ж таки встиг підірвати та підпалити. Згоріли Київський університет, Будинок оборони, міська публічна бібліотека, електростанції, підірвано два цехи заводу "Більшовик", хлібозаводи, водопровідне господарство, всі мости, шляхопроводи та низка великих житлових будівель".

А уявіть собі, яких зусиль варто було нашим людям все це відбудувати... Це ще одні Герої, яких сміливо можна зарахувати до святих. Люди відбудовували аж ніяк не радянський Київ, а наш золотоверхий, святий – це писали навіть на транспарантах, попри "тотальний" атеїзм.

Визволення міста

Автор цього тексту колись познайомився з жінкою, яка жила на вулиці Архітектора Городецького (за радянських часів Карла Маркса. – Ред.). Вона згадувала, що одразу після звільнення Києва у центрі стратили німецьких військовополонених. Це робили на очах у всіх на місці нинішнього Майдану Незалежності та Бессарабської площі. Співчуття у городян до них не було. А на трупах убитих колаборантів висіли таблички "Зрадник Батьківщини" . Небагато таких фото дійшло до сьогодні.

"Море крові текло центральними вулицями міста, але це була розплата за вбитих городян та наших солдатів. За сльози, пролиті нами протягом кількох страшних років", – розповідала тоді співрозмовниця автора.

Страчені нацисти та зрадники України

Цю серію страт у багатьох джерелах називають "київським Нюрнбергом". Що ж, за такі жахливі злочини іншого покарання бути не може. Це й зараз треба пам'ятати тим, хто окуповує чужі території та знущається з інших народів і націй.

Саме наш народ зробив величезний внесок у перемогу над нацизмом та фашизмом, ми постраждали найбільше. Україна вистояла тоді й вистоїть у війні, яка знову прийшла на нашу землю, але ми віримо, щоитскоро відзначатимемо ще одне свято – День звільнення Донбасу та Криму!

author
Автор публікації
Василь Михальчук
У міській журналістиці з 2019 року. Працював кореспондентом відділу "Київ" у газеті "Сегодня", оглядачем столичного життя на бізнес-порталі Delo, а також керівником розділу "Кияни" на сайті Obozrevatel. Акцентую увагу на невиконаних обіцянках посадовців, та нагадую у своїх текстах, те, про що всі забувають.
Поділитись публікацією
Збройним силам України потрібна наша допомога.
Збройним силам України потрібна наша допомога
ХАРКІВСЬКИЙ ТРИБУНАЛ
НЮРНБЕРГ 2022
Якщо ви стали свідком путінських злочинів проти мирного населення в Україні— ви теж можете допомогти.Надсилайте факти про воєнні злочини