Сирота з інвалідністю просить в усіх гроші на квартиру в центрі Києва, але відмовляється від житла в інших місцях

Житло - це базова потреба людини і водночас дороге задоволення. Купити власну квартиру у Києві може не кожен, для цього щонайменше треба мати стабільний високий дохід. Однак певний перелік громадян мають право на безкоштовне житло, серед них і діти-сироти.

У такому випадку держава пропонує те, що є, а людина може погодитися, або далі чекати у черзі. Більшість громадян не забувають народну мудрість - дарованому коневі в зуби не дивляться. Але так не сталося з Анатолієм Тимчуком, який відмовляється від житла за містом в очікуванні квартири в центрі Києва. А паралельно з тим лінується працювати і роками живе на кошти небайдужих українців.  

Новини.LIVE вирішило розібратися, що відбувається насправді у погоні за квартирою і пояснити людям, про що треба знати перед тим, як віддавати гроші "нужденним".

Читайте також: Не без страждань: як токсичні стосунки змусили студентку заробити на житло у Києві

Отримує "відписки" від топ-посадовців: на що жаліється сирота

Анатолію Тимчуку 27 років і зараз він проживає у місті Житомир. Його маму позбавили батьківських прав, тому все своє дитинство він провів у домі малютки та школі-інтернаті. Пізніше його відправили до будинку для престарілих, адже крім сирітства  він має інвалідність. Понад 5 років тому чоловік почав боротися за житло, яке йому має надати держава.

"Я звертався за допомогою до Петра Порошенка, Леоніда Кравчука, Андрія Садового, лідерки “Голосу” Кіри Рудик, народних депутатів, міністрів. Я зустрічався з топ-посадовцями, звертався до Житомирської влади з офіційним листом - прийшла відмова. І до Києва звертався, але там відмовили. Від Офісу президента прийшла відповідь - відмова. Футболять з одного місця на інше”, - розповів чоловік ексклюзивно для Новини.LIVE. 

За словами Анатолія, раніше він проживав у Києві, але стало складно платити за житло. Перебрався він у Житомир, де винаймає квартиру з другом. Оскільки самостійно робити все по дому він не може, тому щодня йому допомагають прибратися і приготувати їжу. 

"У грудні мені заплатять соціальну допомогу за кілька місяців. Взагалі я отримую 3 тис. грн на місяць. А квартира коштує 6 тис. грн, мені одному обходиться десь у 4 тис. грн з комуналкою. Кімнату мені ніхто не хоче здавати самому. Бояться, що я сусідів буду напрягати, бо я інвалід", - жаліється Анатолій. 

Оскільки він досі не отримав житло від держави, то почав сам збирати на квартиру. Вже понад три роки він розсилає свої реквізтити у Facebook усім, хто готовий дати йому грошей. От тільки не звітує, а більшість людей не перевіряють кому і на що віддали свої кошти. 

Однак розкусити Анатолія вдалося активістці, до якої за допомогою для чоловіка звернулися волонтери. Ліна Дешвар почала перевіряти документи сироти, щоб розібратися з отриманням житла. Вона і сама випускниця школи-інтернату, тому розуміється у проблемі. У коментарі Новини.LIVE жінка відкрила правду про "відписки" топ-чиновників.

"Пише жалісливі пости, що я бідний, нещасний і мені треба житло, а по факту багато брехні. Виявилося, що прописка у нього київська, він стоїть у черзі на житло у Житомирській області, адже там отримав статус позбавленого батьківського піклування. І в нього була можливість отримати хату. Та коли прийшов час, то він сказав, що не хоче жити в селі чи у районному центрі, а хоче квартиру у центрі Києва. Після його прохань багато людей пропонували йому житло на Троєщині, на Академмістечку, але він крутив носом і хотів квартиру саме у центрі Києва", - розповіла активістка. 

Виходить, що від запропонованого державою житла чоловік відмовився вже давно і далі стоїть у черзі. І тут вже не чиновники відвернулися від сироти, а він крутить носом. 

“Так, по закону йому мають надати житло. Але якщо ти крутиш носом, то вибачай. Ну ти звісно можеш відмовитися, якщо тобі пропонують розруху і чекати далі. Він є на черзі, але в Житомирській області", - розповіла Ліна.

"Мені важко знайти роботу": правда чи ні 

Анатолій закінчив училище, навчався на оператора комп’ютерного набору. Каже, що за професією роботу було знайти складно, тому він закінчив курси SMM, а також школу помічника народного депутата. За його словами, якийсь час йому навіть вдалося попрацювати у заступника міністра. 

“Інвалідів не хочуть брати, дуже важко знайти професію, щоб можна було працювати з дому. Я шукав у Житомирі роботу, просив віруючих людей про роботу, але вони питали знайомих бізнесменів, то відповідь чекаю досі”, - розповів чоловік. 

Він відверто каже, що живе за рахунок небайдужих людей. Свої реквізити він часто прикріплює до жалісливих постів у Facebook. От тільки активісти кажуть, що жодного разу не бачили звітності - на що гроші витрачаються. 

"Третій з половиною рік він тупо просить гроші і ніколи не звітує. І багато людей писали, що кидали гроші, а коли передзвонювали йому, то він їх блокував. Він розповідав, що працює в Червоному Хресті, але перевіряю - там його навіть не знають. Також у якогось міністра він ніби працював, а насправді і двох тижнів не пробув. Його попросили, бо він нічого не знав і лінувався. Отакий от Анатолій", - розповіла активістка Ліна. 

Виходить, що чоловік просто лінується йти на роботу, прикриваючись своєю інвалідністю. Однак в Україні є багато прикладів соціального бізнесу, коли таких людей з величезним задоволенням беруть на роботу. У столиці, наприклад, існує пекарня, де працюють виключно люди з ментальною інвалідністю. 

Окрім того, з приходом пандемії світ змінився і працювати вдома стало звичною справою. Тому не обов'язково опановувати нову професію, адже більшість вже пристосувалися до дистанційки на будь-якій посаді і роботі. Якщо ж Анатолій має знання в SMM, то працювати можна з будь-якого куточку світу, маючи лише смартфон. 

Читайте також: У Києві можуть закрити пекарню для "особливих" людей: чому в цьому винні їхні батьки і КМДА

Хто винен у спекуляціях

Експерти кажуть, що повністю винити Анатолія у його поведінці не можна, адже він став жертвою інтернатної системи в Україні. Те виховання, яке отримують випускники шкіл-інтернатів - це споживацьке відношення. 

Звички просити і отримувати все, що хочеш, зароджуються у дітей, до яких неправильно ставиться суспільство. Наприклад, коли під Новий Рік в інтернат привозять дорогі подарунки і це вважається увагою до дітей. Насправді це виховує у дитини відчуття, що вона нещасна і її жаліють, даючи все, що вона захотіла. Діти до цього звикають і таку поведінку зберігають у дорослому житті. 

Окрім того, громадянам радять обережно ставитися до переказів коштів з благодійною метою. Радять перевіряти документи людини і просити звітність. Соромитися цього не треба, адже це ваші гроші.